Микола

Священномученик Миколай Лаурович Дмитров народився 14 травня 1878 року в селі Кунцево Московської губернії в сім’ї священика Лавра Дмитрова, болгарина за походженням. Після закінчення Московської духовної семінарії почав працювати вчителем у селі Кунцево.

У 1909 році в храмі Христа Спасителя в Москві він був висвячений на священика храму села Завидове Тверської єпархії. Парафіяни полюбили його за доброту, чуйність і бездоганне виконання пастирських обов’язків. За будь-якої погоди, коли в нього не стало коня (за більшовиків), він не відмовлявся йти пішки в далеку село за двадцять п'ять кілометрів, щоб причастити хворого. Ще любили батюшку за те, що він сам, будучи не багатим і маючи велику родину, ніколи нікому не відмовляв у допомозі, і якщо не мав можливості допомогти грошима, то допомагав власною працею в селянському господарстві або в ремонті хати. Коли приходили жебраки, отець Миколай завжди приймав їх і садовив за стіл. Цю любов до вбогих засвоїли й діти. Забачивши жебрака, вони брали що-небудь із дому і бігли, щоб подати милостиню.

Під час післяреволюційних гонінь отцю Миколаю довелося продати будинок і купити хатину, щоб на вторговані гроші підтримати сім’ю та розрахуватися з революційною владою, яка щороку вимагала від нього сплати дедалі більших податків. Влада не наважувалася вдатися до арешту, оскільки повага і любов до священика серед парафіян були дуже великими, але намагалася вмовити його залишити служіння в храмі й зректися сану. В обмін вони обіцяли скасувати непосильні податки. Вмовляння тривали протягом кількох років, але сповідник у відповідь завжди казав одне й те саме: «Ніколи не піду з храму і не зніму сану».

У 1930 році влада заарештувала другого завидовського священика, протоієрея Григорія Раєвського (пам'ять 16 вересня), і вимагала від отця Миколая лжесвідчення проти побратима, але він відмовився, сказавши:

— Священик Григорій Григорович Раєвський нічого проти радянської влади не вчиняв.

Отець Миколай зрозумів, що його теж заарештують, і був до цього готовий. У 1932 році влада вимагала від священика, щоб він за три місяці напиляв і здав сто п'ятдесят кубометрів дров. Його діти на той час роз'їхалися, допомогти було нікому, сам він не мав сил виконати це завдання, а за невиконання йому загрожувало тюремне ув’язнення. Отець Миколай написав скаргу, щоб завдання скасували, місцева влада відмовила, але зменшила норму вдвічі.

Податки постійно збільшували, і зрештою отець Миколай не зміг їх сплатити. За це в 1933 році його заарештували і засудили до одного року виправно-трудового табору. Повернувшись через рік до служіння в храмі, він почав піддаватися гонінням із погрозами нового арешту.

8 лютого 1938 року батюшку знову заарештували. У той час він тяжко хворів. Заарештовували вночі. Попри хворобу, отець Миколай був духовно бадьорим, умовляв свою дружину не сумувати, не відступатися від храму і віри, ніколи і ні за яких умов не здаватися. Звинуватили священика в контрреволюційній діяльності. Винним себе отець Миколай не визнав. 6 березня трійка НКВС засудила протоієрея Миколая Дмитрова до розстрілу. 23 лютого (8 березня н. ст.) 1938 року батюшку було розстріляно в Тверській в’язниці й поховано на одному з кладовищ міста у братській могилі. Точне місце поховання невідоме.

У 1956 році дружина отця Миколая подала прохання владі про реабілітацію священика. Для опитувань влада викликала завидовських селян. Усі вони перед лицем влади засвідчили, що священик мав величезний авторитет і любов селян та жодної антидержавної агітації не проводив. На підставі численних свідчень віруючих і невіруючих людей влада в 1956 році визнала отця Миколая невинним.