Никифор
сповідник, патріарх, Константинопольський I
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Никифор Константинопольський (? — 828, острів Проконіс) — християнський святий, константинопольський патріарх у 806—815.
Святого Никифора, який був царгородським патріархом, у 815 році заслав на острів Проконіс імператор Лев V Вірменин, який боровся з вшануванням святих образів. Помер святий у 828 році і його мощі спочивали у монастирській церкві св. Теодора.
Через 19 років патріарх св. Методій, прибувши на острів, побачив мощі св. Никифора нетлінними. Святі мощі перенесли до царгородського храму св. Софії, а пізніше у 846 році — до церкви Святих Апостолів.
У православному церковному календарі день пам’яті святителя Никифора Константинопольського є особливим нагадуванням про мужність у сповіданні віри та непохитну відданість Церкві Христовій. Його життя припало на складний період історії, коли Церква переживала тяжкі випробування, пов’язані з іконоборством та політичними потрясіннями у Візантійській імперії.
Святий Никифор народився у Константинополі в благочестивій родині, яка виховала його в любові до Бога та повазі до церковних традицій. З юних літ він прагнув духовного життя, здобув добру освіту та відзначався ревністю у вірі.
Завдяки своїм знанням і благочестю він був покликаний до церковного служіння, а згодом став патріархом Константинопольським. На цій відповідальній посаді святитель виявив мудрість, твердість характеру і глибоку пастирську любов до свого народу.
Часи, в які довелося служити святителю Никифору, були позначені боротьбою навколо шанування святих ікон. Іконоборство стало великим випробуванням для Церкви, адже багато хто під тиском влади відмовлявся від давньої традиції.
Святий Никифор твердо став на захист православного вчення про шанування ікон. Він навчав, що ікона є свідченням втілення Сина Божого і видимим знаком Божої присутності у світі. За свою непохитність святитель зазнав переслідувань і був усунений з патріаршого престолу, але не зрікся істини.
Після усунення від служіння святитель провів останні роки у вигнанні. Проте навіть у цих обставинах він продовжував писати богословські твори, наставляти духовенство та зміцнювати віруючих у правдивості православної традиції.
Його листи і повчання збереглися до наших днів і свідчать про глибину його віри, смирення та любові до Церкви.