Паїсій

Архімандрит Нямецького монастиря в Молдові. Народився він у 1722 році в місті Полтаві в сім’ї протоієрея. У 17 років вступив до Любецького монастиря, згодом перейшов до скиту Трейстени в Молдові, а звідти — до скиту Керкул, що вирізнявся особливою суворістю чернечого життя.

Згодом преподобний переселився на Афон, де заснував особливу чернечу громаду — скит святого Іллі. У 1758 році, у віці 36 років, був висвячений у священний сан. У 1763 році преподобний Паїсій із 64 ченцями переселився до Молдови, у Валахію, на прохання тамтешнього господаря, задля кращого влаштування в цій країні чернечого життя, і був поставлений настоятелем Драгомирнського монастиря.

За три роки чисельність Драгомирнської братії потроїлася. Упорядник братства отець Паїсій написав і запровадив устав за чином святих Василія Великого, Феодосія Великого, Теодора Студита та Афонської гори. Основні ідеї цього уставу: нестяжання, відсікання власної волі та послух, розумна молитва і читання книг, невпинне рукоділля та побутове благочиння (зразкова лікарня, странноприїмниця, церковні мистецтва тощо). 

Земля, на якій розташовувався Драгомирнський монастир, після російсько-турецької війни (1774 р.) відійшла до католицької Австрії. Авва Паїсій, не вбачаючи можливості для духовного спокою Східної Церкви в новій державі, вирішив піти і повести за собою всю братію — 350 осіб. Господар Григорій Гіка та митрополит Гавриїл надали їм віддалений у горах бідний Секульський монастир в ім’я Усікновення глави Іоана Предтечі. Коли братія примножилася і преподобний Паїсій почав просити про допомогу в будівництві келій, йому було повелено переселитися з братією до багатющого Нямецького монастиря, що він і виконав у 1779 році, залишивши частину братії в Секулі.

Життя в Нямецькому монастирі преподобний Паїсій влаштував за образом Драгомирни та Секула: гуртожиток, розумна молитва, переписування та читання святоотцівських книг, щоденна (вранці та ввечері) сповідь помислів духівникам. Паства преподобного примножилася, в ній були ченці більш як 10 національностей, і число їх до 1790 року зросло до 10 тисяч осіб. На той час це була найлюдніша обитель Східної Православної Церкви. У 1790 році преподобний Паїсій був возведений у сан архімандрита, продовжуючи окормляти, як і раніше, Секул та інші навколишні монастирі й скити.

Протягом усього часу старницьких подвигів у молдовських монастирях авва Паїсій навчав братію розумній молитві, продовжуючи єдину лінію отців «Добротолюбства», преподобного Григорія Синаїта, святителя Григорія Палами та преподобного Ніла Сорського. Преподобний Паїсій наводив численні докази і свідчення святоотцівського шанування розумної молитви: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене», яка є і молінням, і сповіданням віри. «Розумно-сердечна молитва — для тих, хто досяг успіху; для середніх — спів, тобто звичайні церковні піснеспіви; для новоначальних — послух і праця», — повчав старець.

Багатотрудне життя старця добігало свого земного кінця. Похворівши перед кончиною, він із миром спочив 15 листопада 1794 року, проживши 72 роки. Преподобний Паїсій був похований у Нямецькому монастирі в соборному храмі Вознесіння Господнього.

Його переклади святоотцівських творінь із грецької на церковнослов’янську мову, що довго були єдиними в літературі того часу, читалися повсюди. Зокрема, ним видані: «Добротолюбство», твори преподобного Ісаака Сирина, преподобного Теодора Студита, преподобного Варсонофія, святителя Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, «Зібрані колосся» — збірка творів святителя Іоана Золотоустого та багато іншого.