Петро

Апостол Петро, якого раніше звали Симоном, був сином рибалки Йони з Віфсаїди Галілейської та братом апостола Андрія Первозванного, який і привів його до Христа. Святий Петро був одружений і мав дім у Капернаумі. Покликаний Христом Спасителем під час риболовлі на Геннісаретському озері, він завжди виявляв особливу відданість і рішучість, за що й був удостоєний особливого наближення до Господа разом з апостолами Яковом та Іоаном Богословом.

Сильний і полум’яний духом, він природно посів впливове місце в лику Христових апостолів. Він перший рішуче сповідав Господа Ісуса Христа Христом, тобто Месією, за що удостоївся найменування Камінь (Петро). На цьому камені Петрової віри Господь обіцяв створити Церкву Свою, яку ворота пекельні не здолають.

Своє триразове зречення Господа напередодні Його розп'яття апостол Петро омив гіркими сльозами каяття, внаслідок чого після Свого Воскресіння Господь знову відновив його в апостольській гідності, тричі, за кількістю зречень, доручивши йому пасти ягнят та овець Своїх. Згідно з Переданням, апостол Петро щоранку під спів півня згадував своє малодушне зречення від Христа і починав гірко плакати.

Апостол Петро перший сприяв поширенню та утвердженню Церкви Христової після зішестя Святого Духа, виголосивши сильну промову перед народом у день П'ятидесятниці та навернувши 3000 душ до Христа. Через деякий час, зціливши кривого від народження, він другою проповіддю навернув до віри ще 5000 іудеїв. Духовна сила, що виходила від апостола Петра, була настільки великою, що навіть тінь його, осіняючи хворих, які лежали на вулиці, зціляла їх (Діян. 5, 15). Книга Дій з 1-го по 12-й розділ розповідає про його апостольську діяльність.

Онук Ірода Великого, Ірод Агриппа I, у 42 році по Р. Х. збудив гоніння проти християн. Він умертвив апостола Якова Зеведеєвого і ув'язнив апостола Петра в темницю. Християни, передбачаючи страту апостола Петра, гаряче за нього молилися. Вночі сталося чудо: у темницю до Петра зійшов Ангел Божий, кайдани спали з Петра, і він безперешкодно вийшов із в'язниці, ніким не помічений. Після цього чудесного визволення книга Дій згадує про нього лише ще один раз під час розповіді про Апостольський собор.

Інші відомості про нього збереглися лише в церковних переданнях. Відомо, що він проповідував Євангеліє по берегах Середземного моря, в Антіохії (де висвятив ап. Єводія). Апостол Петро проповідував у Малій Азії іудеям та прозелітам (язичникам, наверненим в іудейство), потім — у Єгипті, де висвятив Марка на першого єпископа Александрійської церкви. Звідси він перейшов до Греції (Ахаї) і проповідував у Коринфі, потім проповідував у Римі, Іспанії, Карфагені та Британії. Згідно з Переданням, апостол Марк написав своє Євангеліє для римських християн зі слів апостола Петра. Серед новозавітних священних книг є два Соборні (окружні) послання апостола Петра. Перше Соборне Послання апостола Петра звернене до «прибульців, розпорошених у Понті, Галатії, Каппадокії, Асії та Віфінії» — провінціях Малої Азії. Причиною написання було бажання апостола Петра утвердити братів своїх під час виникнення нестроїнь у цих громадах та гонінь, що спіткали їх від ворогів Хреста Христового. З'явилися серед християн і внутрішні вороги в особі лжевчителів. Користуючись відсутністю апостола Павла, вони почали спотворювати його вчення про християнську свободу та потурати будь-якій моральній розбещеності.

Друге Соборне послання написане до тих самих малоазійських християн. У цьому другому посланні апостол Петро з особливою силою застерігає віруючих від розпусних лжевчителів. Ці лжевчення подібні до тих, які викриває апостол Павло в посланнях до Тимофія і Тита, а також апостол Юда — у своєму Соборному посланні. Лжевчення єретиків загрожували вірі та моральності християн. У той час почали швидко поширюватися гностичні єресі, що ввібрали в себе елементи іудейства, християнства та різних язичницьких учень. Це послання написане незадовго до мученицької кончини апостола Петра: «Знаю, що скоро повинен я залишити храмину мою (тіло), як і Господь наш Ісус Христос відкрив мені».

Наприкінці життя апостол Петро знову прибув до Рима, де й прийняв мученицьку кончину в 67 році через розп'яття вниз головою. Ця подія художньо описана Генриком Сенкевичем у книзі «Камо грядеши, Господи».