Полікарп
Смирнський сщмч., єп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Святитель Полікарп, єпископ Смирнський, народився близько 80 року, жив у Малій Азії, у м. Смирні. Рано ставши сиротою, він був вихований, за вказівкою Ангела, благочестивою вдовою Каллістою. Після смерті названої матері Полікарп роздав свій маєток і почав вести цнотливе життя, служачи хворим і немічним. Його дуже полюбив і наблизив до себе святий єпископ Смирнський Вукол (пам’ять 6 лютого). Він висвятив Полікарпа на диякона, доручивши йому проповідувати в храмі Слово Боже.
У той час був живий святий апостол Іоанн Богослов. Святий Полікарп був особливо близьким до святого Іоанна Богослова, якого супроводжував у його апостольських подорожах. Святитель Вукол висвятив святого Полікарпа на пресвітера, а незадовго до кончини заповів поставити його єпископом на Смирнську кафедру. Коли відбувалося висвячення святого Полікарпа на єпископа, йому явився Господь Ісус Христос. Святитель Полікарп з апостольською ревністю керував своєю паствою. Користувався він великою любов'ю і серед священства. З великою теплотою ставився до нього святий Ігнатій Богоносець. Вирушаючи до Риму, де на нього очікувала страта (він був розтерзаний дикими звірами), він писав святому Полікарпу: «Як керманичам потрібні вітри або тому, хто зазнає бурі — пристань, так теперішньому часу потрібен ти для того, щоб досягти Бога».
На Римський престол вступив імператор Марк Аврелій (161–180), на християн було споруджено одне з найжорстокіших гонінь. Язичники вимагали, щоб суддя шукав святого Полікарпа — «батька всіх християн» і «спокусника всієї Азії». У цей час святитель Полікарп на наполегливе прохання своєї пастви перебував у невеликому селі недалеко від Смирни. Коли воїни прийшли по нього, святий Полікарп вийшов назустріч і звелів їх нагодувати, а сам у цей час став молитися, готуючись до мученицького подвигу. Його страждання і смерть описані в «Посланні християн Смирнської Церкви до інших Церков» — одній з найдавніших пам’яток християнської писемності. Бувши приведеним на суд, святитель Полікарп твердо сповідав свою віру в Христа і був засуджений до спалення. Кати хотіли прибити його до стовпа, але він спокійно їм сказав, що не зійде з багаття, і його лише зв'язали мотузкою. Полум’я оточило святого, але не торкнулося його, зімкнувшись у повітрі над його головою. Бачачи, що вогонь не шкодить йому, натовп язичників та юдеїв став вимагати, щоб він був убитий мечем. Коли святому Полікарпу завдали рани, з неї витекло так багато крові, що вона погасила полум’я. Тіло священномученика Полікарпа спалили. Смирнські християни з благоговінням зібрали його чесні останки, свято шануючи його пам’ять.
Зберігся розповідь про святого Полікарпа його учня, святого Іринея Ліонського, яку наводить Євсевій у «Церковній Історії» (V, 20): «Я був ще дуже молодий, коли бачив тебе в Малій Азії у Полікарпа, — звертається святий Іриней до свого друга Флоріна, — ...Я міг би тепер вказати місце, де сидів блаженний Полікарп і бесідував, — міг би зобразити його ходу, спосіб його життя, зовнішній вигляд, його бесіди до народу, його дружнє спілкування з Іоанном, як він сам розповідав, і з іншими самовидцями Господа, — те, як він пригадував слово їхнє і переказував, що чув від них про Господа, Його вчення і чудеса... З милості Божої до мене, я і тоді ще уважно слухав Полікарпа і записував слова його не на дошці, але в глибині мого серця... Отже, можу засвідчити перед Богом, що якби цей блаженний і апостольський старець почув що-небудь подібне до твоєї омани, то він негайно затулив би слух свій і виявив би своє обурення звичною приказкою: "Боже Благий! До якого часу Ти допустив мене дожити"».
За життя святитель написав кілька Послань до пастви та листів до різних осіб. До нашого часу дійшло його Послання до Филип’ян, яке, за повідомленням блаженного Ієроніма, читалося в малоазійських церквах за Богослужінням. Воно було написане святителем у відповідь на прохання Филип’ян надіслати їм листи священномученика Ігнатія Богоносця, що збереглися у святителя Полікарпа.
Поликарп Смирнский сщмч., еп.: Святитель Поликарп, епископ Смирнский
Поликарп Смирнский
Святитель Поликарп, епископ Смирнский, родился около 80 г., жил в Малой Азии, в г. Смирне. Рано оставшись сиротой, он был воспитан, по указанию Ангела, благочестивой вдовой Каллистой. После смерти нареченной матери Поликарп раздал свое имение и стал вести целомудренную жизнь, служа больным и немощным. Его очень полюбил и приблизил к себе святой епископ Смирнский Вукол (память 6 февраля). Он посвятил Поликарпа в диакона, поручив ему проповедовать в храме Слово Божие.
В то время был жив святой апостол Иоанн Богослов. Святой Поликарп был особенно близок к святому Иоанну Богослову, которого сопровождал в его апостольских путешествиях. Святитель Вукол рукоположил святого Поликарпа во пресвитера, а незадолго до кончины завещал поставить его епископом на Смирнскую кафедру. Когда совершалось посвящение святого Поликарпа во епископы, ему явился Господь Иисус Христос. Святитель Поликарп с апостольской ревностью руководил своей паствой. Пользовался он большой любовью и среди священства. С большой теплотой относился к нему святой Игнатий Богоносец. Отправляясь в Рим, где его ожидала казнь (он был растерзан дикими зверями), он писал святому Поликарпу: "Как кормчим нужны ветры или обуреваемому - пристань, так настоящему времени нужен ты для того, чтобы достигнуть Бога".
На Римский престол вступил император Марк Аврелий (161 - 180), на христиан было воздвигнуто одно из жесточайших гонений. Язычники требовали, чтобы судья искал святого Поликарпа - "отца всех христиан" и "совратителя всей Азии". В это время святитель Поликарп по настоятельной просьбе своей паствы пребывал в небольшом селении недалеко от Смирны. Когда воины пришли за ним, святой Поликарп вышел навстречу и велел их накормить, а сам в это время стал молиться, готовясь к мученическому подвигу. Его страдания и смерть описаны в "Послании христиан Смирнской Церкви к другим Церквам" - одном из самых древних памятников христианской письменности. Будучи приведен на суд, святитель Поликарп твердо исповедал свою веру во Христа и был приговорен к сожжению. Палачи хотели прибить его к столбу, но он спокойно им сказал, что не сойдет с костра, и его только связали веревкой. Пламя окружило святого, но не коснулось его, сомкнувшись в воздухе над его головой. Видя, что огонь не вредит ему, толпа язычников и иудеев стала требовать, чтоб он был убит мечом. Когда святому Поликарпу нанесли рану, из нее вытекло так много крови, что она погасила пламя. Тело священномученика Поликарпа сожгли. Смирнские христиане с благоговением собрали его честные останки, свято чтя его память.
Сохранился рассказ о святом Поликарпе его ученика, святого Иринея Лионского, который приводит Евсевий в "Церковной Истории" (V, 20): "Я был еще очень молод, когда видел тебя в Малой Азии у Поликарпа, - обращается святой Ириней к своему другу Флорину - ...Я мог бы теперь указать место, где сидел блаженный Поликарп и беседовал, - мог бы изобразить его походку, образ его жизни, внешний вид, его беседы к народу, его дружеское обращение с Иоанном, как он сам рассказывал, и с прочими самовидцами Господа, - то, как он припоминал слово их и пересказывал, что слышал от них о Господе, Его учении и чудесах... По милости Божией ко мне, я и тогда еще внимательно слушал Поликарпа и записывал слова его не на доске, но в глубине моего сердца... Итак, могу засвидетельствовать перед Богом, что если бы этот блаженный и апостольский старец услышал что-нибудь подобное твоему заблуждению, то он тотчас заградил бы слух свой и изъявил бы негодование свое обычною поговоркою: "Боже Благий! До какого времени Ты допустил меня дожить".
При жизни святитель написал несколько Посланий к пастве и писем к разным лицам. До нашего времени дошло его Послание к Филиппийцам, которое, по сообщению Блаженного Иеронима, читалось в Малоазийских церквах за Богослужением. Оно было написано святителем в ответ на просьбу Филиппийцев прислать им сохранившиеся у святителя Поликарпа письма священномученика Игнатия Богоносца.