Порфирій

Святитель Порфирій, архієпископ Газський, народився близько 346 року в Фессалоніках, що в Македонії. Його батьки були заможними людьми, що дозволило святителю здобути добру освіту. Маючи схильність до чернечого життя, у двадцятип’ятирічному віці він залишив батьківщину і вирушив до Єгипту, де подвизався на Нітрійській горі під керівництвом преподобного Макарія Великого (пам’ять 19 січня). Там він зустрівся з блаженним Ієронімом, який у той час відвідував єгипетські монастирі. 

Разом із ним він вирушив до Єрусалима на поклоніння святим місцям та Животворчому Хресту Господньому (пам’ять 14 вересня), після чого оселився в Йорданській пустелі для молитовного та пісного подвигу. Там святий Порфирій захворів на тяжку недугу. За зціленням він вирішив іти до святих місць Єрусалима. Одного разу, коли він у повній знемозі та забутті лежав біля підніжжя Голгофи, Господь відвідав Свого раба у спасительному сновидінні. Святий Порфирій побачив Ісуса Христа, Який зійшов із Хреста і звернувся до нього зі словами: «Прийми це Древо і бережи його». Прокинувшись, він відчув себе здоровим. Слова Спасителя незабаром здійснилися: Патріарх Єрусалимський висвятив святого Порфирія в пресвітерський сан і поставив хранителем Чесного Древа Хреста Господнього. У той час святий Порфирій отримав свою частку батьківського спадку — 4 тисячі золотих монет. Усі їх він роздав нужденним та на прикрашання храмів Божих.

У 395 році помер єпископ міста Гази (в Палестині). Місцеві християни вирушили до Кесарії до митрополита Іоана з проханням поставити їм нового єпископа, який міг би протидіяти язичникам, що переважали в їхньому місті й утискали християн. Господь навіяв митрополиту покликати єрусалимського пресвітера Порфирія. Зі страхом і трепетом прийняв подвижник святительський сан, зі сльозами вклонився Животворчому Древу і вирушив для виконання нового послуху.

У Газі він знайшов лише три християнські церкви, а язичницьких капищ та ідолів — безліч. У той час сталася бездощова погода і велика посуха. Жерці приносили жертви ідолам, але лихо не припинялося. Святитель Порфирій призначив для всіх християн піст, звершив всеношну і пройшов із хресним ходом усе місто. Одразу ж небо вкрилося хмарами, загримів грім і пролився рясний дощ. Бачачи таке чудо, багато язичників вигукували: «Один Христос є Бог Істинний!» Після цієї події до Церкви приєдналися, прийнявши святе Хрещення, 127 чоловіків, 35 жінок та 14 дітей, а невдовзі й ще 110 осіб.

Проте язичники, як і раніше, утискали християн, усували їх від громадських посад, обтяжували податками. Святитель Порфирій та митрополит Кесарії Іоан вирушили до Константинополя, щоб просити захисту в імператора. Їх прийняв святитель Іоан Золотоуст (пам’ять 14 вересня, 27, 30 січня) і надав дієву допомогу.

Святителі Іоан і Порфирій були представлені імператриці Євдокії, яка в той час чекала на дитину. «Потрудися за нас, — сказали єпископи імператриці, — і Господь пошле тобі сина, який воцариться за твого життя». Євдокія дуже бажала мати сина, бо раніше в неї народжувалися доньки. І справді, в імператорській родині, за молитвою святителів, народився спадкоємець. У 401 році вийшов указ імператора про зруйнування в Газі ідольських капищ та надання християнам привілеїв. Крім того, імператриця дала святителям кошти на будівництво нового храму, який було зведено в Газі на місці найголовнішого капища.

Святитель Порфирій до кінця життя повністю утвердив християнство в Газі й цілковито захистив свою паству від утисків язичників. За молитвами святителя відбувалися численні чудеса та зцілення. Протягом 25 років наставляв архіпастир словесне стадо і преставився в похилому віці, у 420 році.