Прохор
Печерський, Лебідник
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Жив цей Божий угодник за князювання Святополка, який вельми утискав киян. Господь попустив тоді половцям напасти на руську землю. На Русі настав голод і злидні. У цей час (XI ст.) до ігумена Печерського Іоанна прийшов зі Смоленська мирянин, який забажав прийняти чернецтво. Бажання його було виконано, і він був наречений Прохором. Згодом його назвали «лободником», оскільки він завжди замість хліба харчувався лободою. Не пив він нічого, окрім води, не куштував навіть овочів. Але Господь перетворював для нього гіркоту хліба, приготованого з лободи, на приємну насолоду, і святий угодник Божий проводив своє життя не в смутку, а у великій радості, безупинно славословлячи Господа.
І ось у той час, коли на Русі настав великий голод, Господь, бажаючи прославити Свого угодника і подати людям спасіння від лиха, послав у цей рік особливий урожай лободи. Св. Прохор подвоїв свої труди зі збирання лободи, став готувати з неї хліб у великій кількості й роздавати його нужденним. Хліб цей виявився дуже смачним. Багатьом він здавався смачнішим навіть за пшеничний. Але таким хліб ставав лише тоді, коли брали його за благословенням Прохора; в іншому ж випадку він виявлявся чорним і гірким.
Св. Прохор чинив благодіяння не лише голодуючим. Коли одного разу на Русі не стало солі, то Прохор, з милості Божої, і тут допоміг нужденним. Він зібрав з усіх келій попіл і став задарма роздавати його — він виявився чистою сіллю. Але ворог роду людського, диявол, вклав заздрість до преподобного Прохора в серця продавців солі; вони звернулися зі скаргою на преподобного до великого князя Святополка, кажучи, що цей чернець підриває їхній добробут. Святополк заспокоїв їх і обіцяв «обібрати ченця» на їхню та свою користь. За його наказом у св. Прохора було відібрано всю сіль. Але коли її привезли до князя, то вона виявилася чистим попелом. Народ, бачачи це, прославив Бога, дивного в чудесах Своїх, і озброївся проти князя. Останній злякався і поспішив примиритися з преподобним Прохором, випросивши в нього прощення. Попіл, викинутий ним, через три дні знову обернувся на сіль.
Після цього Святополк підпав під благодатний вплив преподобного Прохора. Він дав святому слово нікому не чинити насильства і потім уклав з ним таку умову: «Якщо я помру раніше за тебе, то ти поховай мене своїми руками, щоб я бачив твоє незлоб’я. Якщо ж ти відійдеш до Господа раніше за мене, то я сам покладу тебе в труну і знесу тебе на своїх плечах у печеру, щоб Господь простив мій гріх перед тобою». Невдовзі після цього святий захворів; Святополк же в цей час був у поході на половців. Преподобний послав сказати йому, щоб він поспішив до нього виконати свою обіцянку, інакше його похід буде невдалим. Святополк поспішив на заклик св. Прохора. Отримавши від святого настанову у вірі, благословення та прощення, Святополк сам переніс потім його труну в печеру і поховав його там. Потім він повернувся до війська; похід був вельми вдалим. Половці були вщент розбиті і в жаху тікали з поля бою. Відтоді Святополк, куди б не вирушав, на війну чи на полювання, завжди заходив за благословенням у Печерський монастир, благоговійно вклонявся чудотворній Печерській іконі Божої Матері та перед гробницями Печерських угодників і тільки тоді розпочинав задуману справу. Щасливо після цього йшло князювання Святополка, який сам був свідком чудес угодника Божого Прохора.
Відійшов до Господа преподобний Прохор 10 лютого 1107 року і був похований у Ближніх печерах.
Прохор Печерский, Лебедник: Преподобный Прохор Печерский, Лебедник
Прохор Печерский
Жил этот Божий угодник в княжение Святополка, который весьма притеснял киевлян. Господь попустил тогда половцам напасть на русскую землю. На Руси настал голод и оскудение. В это время (XI в.) к игумену Печерскому Иоанну пришел из Смоленска мирянин, возжелавший принять иночество. Желание его был исполнено, и он был наречен Прохором. Впоследствии его назвали «лебедником», так как он всегда вместо хлеба питался лебедой. Не пил он ничего, кроме воды, не вкушал даже овощей. Но Господь претворял для него горечь хлеба, приготовленного из лебеды, в приятное услаждение, и святой угодник Божий проводил свою жизнь не в печали, а в великой радости, непрестанно славословя Господа.
И вот в то время, когда на Руси настал великий голод, Господь, желая прославить Своего угодника и подать людям спасение от бедствия, послал в этот год особенный урожай лебеды. Св. Прохор удвоил свои труды по собиранию лебеды, стал приготовлять из нее хлеб в большом количестве и раздавать его нуждающимся. Хлеб этот оказался очень вкусным. Многим он казался вкуснее даже пшеничного хлеба. Но таким хлеб оказывался только тогда, когда брали его по благословению Прохора; в противном случае он оказывался черним и горьким.
Св. Прохор оказывал благодеяние не только голодающим. Когда одно время на Руси не стало соли, то Прохор, по милости Божией, и теперь помог нуждающимся. Он собрал со всех келий золу и стал даром раздавать ее — она оказалась чистой солью. Но враг рода человеческого, диавол, вложил зависть к преподобному Прохору в сердца продавцов соли; они обратились с жалобой на преподобного к великому князю Святополку, говоря, что этот монах подрывает их благосостояние. Святополк успокоил их и обещал «обобрать монаха» в их и свою пользу. По его приказу, у св. Прохора была отнята вся соль. Но когда ее привезли к князю, то она оказалась чистой золой. Народ, видя это, прославил Бога, дивного в чудесах Своих, и вооружился против князя. Последний испугался и поспешил примириться с преподобным Прохором, испросив у него прощение. Зола, выброшенная им, через три дня снова обратилась в соль.
После этого Святополк подпал под благодетельное влияние преподобного Прохора. Он дал святому слово никому не делать насилия и затем заключил с ним такое условие: «Если я умру раньше тебя, то ты похорони меня своими руками, дабы я видел твое незлобие. Если же ты преставишься раньше меня, то я сам положу тебя в гроб и снесу тебя на своих плечах в пещеру, дабы Господь простил мой грех пред тобою». Вскоре после этого святой заболел; Святополк же в это время был в походе на половцев. Преподобный послал сказать ему, чтобы он поспешил к нему исполнить свое обещание, иначе его поход будет неудачен. Святополк поспешил на зов св. Прохора. Получив от святого наставление в вере, благословение и прощение, Святополк сам перенес потом его гроб в пещеру и похоронил его там. Затем он вернулся к войску; поход был весьма удачный. Половцы были разбиты на голову и в ужасе бежали с поля сражения. С тех пор Святополк, куда бы ни отправлялся, на войну или на охоту, всегда заходил за благословением в Печерский монастырь, благоговейно поклонялся чудотворной Печерской иконе Божией Матери и пред гробницами Печерских угодников и только тогда предпринимал задуманное дело. Счастливо после сего шло княжение Святополка, который сам был свидетелем чудес угодника Божия Прохора.
Преставился преподобный Прохор 10 февраля 1107 года и был погребен в Ближних пещерах.