Пімен

Блаженний Пимен народився на світ хворим, хворим він і виріс. Але ця тілесна недуга не дала в ньому місця хворобі духовній: він був чистий від вад і зберіг дівоцтво від утроби матері. Неодноразово просив він своїх батьків, щоб вони дозволили йому піти в монастир для постригу в чернечий образ, але через сильну любов до нього вони не погоджувалися на ці прохання, бажаючи мати його спадкоємцем по своїй смерті. Якось, за дією Божественного Промислу, що влаштовує все на краще, блаженний Пимен особливо тяжко захворів, так що навіть не сподівався на одужання. 

Підкоряючись необхідності, батьки принесли його тоді в Печерський монастир і просили преподобних отців, які жили в ньому, помолитися про зцілення їхнього сина від хвороби. Але щирі молитви ченців не принесли зцілення хворому, бо молитва самого блаженного була сильнішою за молитву їх усіх. Він не просив собі здоров'я у Господа, а навпаки, молив про продовження хвороби, знаючи, що якщо буде здоровим, то батьки заберуть його з монастиря і він позбудеться здійснення заповітного бажання. Оскільки батько і мати були поруч і не давали можливості синові прийняти постриг, блаженний впав у велику скорботу і старанно почав молитися Богу, щоб Він виконав його бажання тими шляхами, якими Сам відає. І ось однієї ночі, коли батьки його та слуги були занурені в глибокий сон, увійшли до нього світлі Ангели, одні з яких були в образі прекрасних юнаків, інші — як ігумен і братія. 

Вони несли в руках святе Євангеліє, свічки, волосяницю, мантію, кукіль та все інше, потрібне для постригу. «Чи бажаєш, щоб ми постригли тебе?» — запитали вони преподобного. Він з радістю відповів: «Так, хочу! Бог послав вас; молю: здійсніть бажання мого серця». Вони одразу ж почали чинити питання, звершуючи сповна все, що належить за уставом чернечого постригу. Так вони постригли його у великий ангельський образ, одягли в мантію і кукіль, нарекши Пименом. Вручивши ж йому, за звичаєм, свічку запалену, сказали: «Сорок днів і ночей не згасне свічка ця». Водночас вони провістили йому повсякчасне страждання від тілесних хвороб, зауваживши при цьому, що отримання здоров'я буде знаменням наближення смерті. І, поцілувавши новопостриженого, вони віддалилися до церкви, де поклали на гріб преподобного Феодосія (1074; пам'ять 3 травня і 14 серпня) волосся його, загорнувши його в полотно.

Ченці, що перебували в сусідніх келіях, почувши спів, розбудили інших, вважаючи, що або ігумен з деякими з братії постригає хворого, або він преставився. Усі разом вони вирушили до келії, де лежав преподобний. Але, прийшовши, знайшли всіх сплячими: батько, мати і слуги також спали. Тим часом ченці помітили, що келія сповнена пахощів, а хворий — радості й веселощів та одягнений у чернечий одяг. «Від кого, брате, прийняв ти постриг? І що за спів ми чули тут, якого, проте, не чули твої батьки?» — запитали вони, звертаючись до преподобного. «Я так розумію, — відповів він, — що мене постриг, нарекши Пименом, ігумен, який прийшов сюди з братією; вони ж і співали, як ви чули; вони ж мені дали і цю свічку, яку ви бачите, сказавши, що вона безперервно горітиме протягом сорока днів і ночей. Волосся ж моє, поклавши в убрус (полотно), вони віддалилися з ним до церкви».

Почувши це, ченці негайно поспішили до церкви, але вона виявилася замкненою; розбудивши пономарів і дізнавшись у них, що до церкви після вечірньої молитви ніхто не входить, оскільки і самі ключі від неї не у них, а в екклесіарха, ченці вирушили до нього. Але й екклесіарх нікому не давав ключів і сам ні з ким не входив до церкви. Тоді, взявши ключі, вони всі разом пішли в храм, де на гробі преподобного Феодосія, справді, знайшли волосся, що лежало в убрусі. Після цього про все сповістили ігумена. Ігумен же надзвичайно здивувався і старанно дошукувався, хто б міг постригти преподобного Пимена, але всі розшуки були даремні. Тоді для всіх стало очевидно, що постриг, за велінням Божим, звершили святі Ангели. Довго радилися ігумен і братія: чи вважати чудесний постриг як звичайний, звершений за уставом. Але оскільки були ясні докази дійсності звершеного над ним: волосся, чудесно перенесене на гріб преподобного Феодосія, і свічка, для якої було досить доби, щоб згоріти, а вона не згасала протягом сорока днів і ночей, — незважаючи на все це, ігумен з братією визнали зайвим звершувати над преподобним свій постриг, а лише сказали: «Досить, брате Пимене, тобі: ти від Самого Бога отримав чернечий образ і наречене ім'я».

Трапилося якось, що один хворий, який страждав на таку ж недугу, як і преподобний Пимен, був принесений до Печерського монастиря і пострижений. Ченці, на яких лежав обов'язок служити хворим, внесли його до блаженного Пимена, щоб служити обом разом і рівномірно. Але, недбало ставлячись до своїх обов'язків, вони часто забували про них, так що хворі часом знемагали від спраги. Тоді блаженний Пимен сказав хворому, що лежав із ним: «Оскільки ті, що прислуговують нам, гидують нами через сморід, що виходить від нас, то чи захотів би ти, брате мій, нести їхні обов'язки, якби тебе підняв Господь?» Хворий обіцяв преподобному зі старанністю служити до самої смерті. Блаженний Пимен сказав на це: «Ось Господь віднімає хворобу твою від тебе і, ставши здоровим, виконай обіцянку твою, служачи мені і подібним мені. На недбайливих же щодо такого служіння Господь наведе хворобу люту, щоб вони, покарані так, отримали спасіння». Хворий одразу піднявся цілком здоровим і почав служити преподобному Пимену, а колишні його прислужники, що гидували своєю справою — служінням хворим, були охоплені недугою, за словом блаженного. Брат, який зцілився від недуги, служив старанно, але, побувши трохи в такій справі, і він ухилився від Пимена внаслідок мерзенної його хвороби і залишив його без хліба й води. Пішовши, він оселився в іншій келії. І ось раптово, наче вогнем, охопив його сильний жар, і, не маючи сил піднятися, він три дні мучився від спраги і нарешті почав кричати: «Заради Бога змилосердьтеся наді мною, адже я вмираю від спраги!» Почувши його, ченці, що перебували в найближчій келії, прийшли до нього і, побачивши його хворобу, повідомили про неї преподобного Пимена: «Брат, який служив тобі, вмирає». — «Що посіє людина, — відповів преподобний, — те й пожне: він кинув мене голодного і спраглого, і сам потерпів те саме, збрехавши Богу і зневаживши моє недостоїнство. Але ми навчені не віддавати за зло злом, тому йдіть і скажіть йому: тебе кличе Пимен, встань і йди до нього».

Коли хворому передали це, він одразу став здоровим і, вставши, без будь-якої допомоги прийшов до преподобного. Блаженний Пимен довго умовляв його, кажучи: «Маловіре, ось ти здоровий; дивись, знову не гріши! Хіба ти не знаєш, що рівну нагороду матимуть як той, хто хворіє, так і той, хто служить йому. Терпіння принижених не залишиться безплідним: ті, хто відчуває тут короткочасну скорботу і тягар, відчуватимуть радість і веселощі там, де немає ні хвороб, ні печалей, ні зітхань, але життя безкінечне. Заради цього і терплю все. Бог, Який через мене позбавив тебе твоєї недуги, може і мене підняти з цього одра і зцілити мою неміч, але я сам не хочу, бо "хто витерпить до кінця, той спасен буде" (Мф. 10, 22), сказав Господь. Краще в цьому житті я згнию весь, щоб у майбутньому тіло моє було нетлінним; краще тут переносити сморід, щоб там насолоджуватися невимовними пахощами. Величне, брате мій, церковне служіння у світлому, чистому і святому місці, де богоугодно і солодко з невидимими ангельськими силами підносити молитви до Бога, тому церква і називається земним небом, а ті, хто стоїть у ній, шануються за тих, хто стоїть на небі. А чи ця темна і смердюча келія чи не є судом перед судом? Чи не є мукою перед безкінечною мукою? Але той, хто терпить усе це з благодаренням, може з правом сказати: "Терплячи, витерпів я Господа, і Він почув мене" (Пс. 39, 2); утішаючи таких страждальців, апостол каже: "Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо чи є який син, якого б не карав батько? Якщо ж ви залишаєтеся без кари... то ви незаконнонароджені, а не сини" (Євр. 12, 7-8). І Сам Господь умовляє нас, брате мій, кажучи: "Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21, 19)». Наставлений такими умовляннями блаженного, брат був глибоко зворушений і відтоді невідступно служив святому Пимену.

Доблесний страждалець і гідний наслідувач праведного Іова, підносячи невпинні подяки Богу, лежав, охоплений стражданнями своїми, протягом двадцяти років. Але ось приспів час і година преставлення преподобного. У святому Печерському монастирі з'явилося знамення. Вночі над трапезною здалися раптом три вогняні стовпи, які потім перейшли на верх церкви. Бог знає, про що говорило це дивне знамення! Але істинно те, що Бог, у Тройці прославляємий, «який творить ангелами Своїми духів і слугами Своїми — вогонь палючий» (Пс. 103, 4), уже прислав Ангелів Своїх за душею багатохворобливого Пимена. Того дня преподобний раптово відчув себе здоровим і дізнався про годину свого відходу, як і провістили йому ті, хто постригав його. Вставши з одра свого, преподобний Пимен обійшов усі келії, вклонився всім і попрощався з братією смиренно. Хворим же братам сказав: «Друзі мої і брати! Встаньте і проведіть мене». І одразу, за його словом, хвороби їхні зникли, і, ставши здоровими, вони пішли зі своїм благодійником. Преподобний Пимен, увійшовши до Церкви, причастився Божественних Таїн, і після цього, взявши погребальний одр, без сторонньої вказівки шляху поніс його до печери, в якій ніколи не був і яку не бачив від народження свого. Увійшовши в печеру, він вклонився гробу преподобного Антонія (1073; пам'ять 10 липня і 28 вересня) і вказав місце, де бажав бути покладеним.

Тут у печері преподобний Пимен братії, що супроводжувала його, повідав чудну таємницю, вказуючи на гроби деяких із братії, що лежали поблизу: «Ви поклали в цьому гробі двох братів, одного без схими, а іншого в схимі. Першого ченця, покладеного без схими, ви знайдете у схимі. Він за життя неодноразово хотів прийняти її, але все відкладав, діла ж являв достойні цього образу, тому Господь дарував йому схиму по смерті. Іншого ж брата, покладеного в схимі, знайдете без неї: він не хотів схими під час життя, не показав і діл, достойних її, а говорив тільки: "Коли побачите, що я залишаю цей світ, тоді пострижіть мене у схиму". Не пам'ятав він слів того, хто сказав: "Не мертві хвалитимуть Господа... а ми, живі, благословлятимемо Господа" (Пс. 113, 25-26). Тому і віднята у нього схима і дана тому, хто показав діла, достойні її: "Бо кожному, хто має, дасться і примножиться, а в того, хто не має, забереться і те, що має" (Мф. 25, 29). Третій брат, — продовжував преподобний, — багато років покладений тут і весь зотлів, але схима його залишилася нетлінною: вона бережеться для його осуду і викриття в день Страшного суду. Бо він чинив діла, недостойні цього образу: все життя провів у лінощах і гріхах, не пам'ятаючи поклик Господа: "Від кожного, кому дано багато, багато і потребуватиметься" (Лк. 12, 48). Постриг у схиму не приносить ніякої користі тим, хто не чинить добрих діл, що позбавляють від вічних мук».

Преподобний на якийсь час замовк і потім, звернувшись до братії, урочисто сказав: «Ось, браття, прийшли ті, хто постригав мене, для прийняття моєї душі», — і слідом за цими словами ліг на одр і спочив у Господі. З великою честю братія поклали його на вказаному місці в печері.

Після кончини преподобного братія переконалися в прозорливості його слів. Відкопавши гроби, про які розповів преподобний, вони знайшли, відповідно до його слів, трьох чорноризців. Поховані в схимі з двох нещодавно померлих виявилися позбавленими її, а на іншого, хто не мав її, вона була покладена. Третього ж брата, вже давно померлого, знайшли всього зотлілим, лише одна його схима була цілою. І довго дивувалися невимовному суду Божому, що віддає кожному за ділами його.

Небесне знамення, що з'явилося у вигляді трьох вогняних стовпів у день преставлення преподобного Пимена, описане в літописі під 11 лютого 1110 року, коли ігуменом Києво-Печерського монастиря був святий Феоктист (пам'ять свт. Феоктиста, єпископа Чернігівського, 6 серпня 1123 року, вшановується 5 серпня). І день кончини преподобного Пимена тому передбачається 11 лютого 1110 року, що збігся з небесним знаменням.

Мощі преподобного Пимена спочивають в Антонієвій печері. Вдруге пам'ять святого святкується 28 вересня із Собором преподобних Ближніх печер.