Радониця (Проводи)

Традиційно після Великодня українці відвідують кладовища, щоб віддати шану своїм померлим, ― це і називається поминальними днями. Проте часто вони мають різноманітні назви. Навіть у селах одного району ці дні можуть називатися по-різному: Гробки, Проводи, Могилки, Радовниця, Радуниця. 

Радовниця – історія свята

Радуниця (Діди, Красна гірка, Проводи, Бабський Великдень) походить від слова радість. У цей день свято Великодня триває, і, замість скорботи й печалі, віряни христосуються з покійними родичами і радіють тому, що вони перейшли в інше життя – вічне. Тому Радуниця ще називається Великоднем для покійних.

Традиція пов’язана з культом нашіх предків і виникла до хрещення Київської Русі. Тоді велику повагу віддавали предкам навесні ― на Радуницю. Це були урочисті дні, які пов’язані з шануванням пращурів. Як відомо, культ предків ― один з важливих аспектів культури Київської Русі. Вважалося, що душі померлих родичів радіють, коли про них згадують та віддають шану, і благословляють своїх нащадків. З приходом християнства традиція знайшла паралелі з новими віруваннями і тепер тісно пов’язана з Великоднем.

Назви в Україні неоднакові на різних територіях, проте можна простежити певну закономірність у їх вживанні:

• «гробки», «могилки» — центр України, Поділля, Волинь;
• «радовниця» — Полісся та території, суміжні з Білоруссю;
• «поминки», «поминальний понеділок» — південь України.

Радовниця -  традиції

Тиждень починається з другої неділі після свята Воскресіння Христового. Другий вівторок після Великодня у церковному уставі має назву Радониці, яка в окремих місцевостях України була поширена на весь тиждень.

На Проводи в Україні заведено збиратися всіма родичами, святково одягатися і відвідувати кладовище, ставити квіти на могилках, залишати солодощі, крашанки і паски для предків.  жінки готують для покійних страви, які ті любили за життя.

Вважається, що на Радоницю не треба сумувати за померлими. Навпаки, потрібно вірити та радіти воскресінню Христа, перемозі життя над смертю, воскресінню душі. Традиція ця походить із язичницької доби та пов’язана з культом наших предків, що полягає у поклонінні душам померлих пращурів, які здатні впливати на життя нащадків. Починаючи від Радониці, у церквах відновлюються поминальні служби, яких не було під час Страсної та Світлої седмиць.

Церква в дев'ятий день після Великодня закликає не скорбити і переживати, але згадувати про те, що Христос Воскрес, переміг смерть, затвердивши життя і загальне воскресіння.

На Радуницю заборонено вінчатися.