Серафим
Саровський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Серафим Саровський, у миру Прохор, народився 19 липня 1759 року в місті Курську в благочестивій купецькій родині. Усе його життя позначене знаменнями милості Божої. Коли в дитинстві мати взяла його з собою на будівництво храму і він упав з дзвіниці, Господь зберіг його неушкодженим. Під час хвороби отрока Божа Матір у сонному видінні обіцяла матері зцілити його. Невдовзі поблизу їхнього будинку з хресним ходом несли Курську Корінну ікону «Знамення» Пресвятої Богородиці, мати винесла хворого, він приклався до ікони і після цього швидко одужав (кондак 3). У сімнадцять років юнак уже твердо вирішив залишити світ, і мати благословила його на чернечий подвиг своїм мідним хрестом, з яким преподобний не розлучався до кінця життя (кондак 2). Старець Києво-Печерської Лаври Досифей (преподобна Досифея) благословив Прохора йти рятуватися в Саровську Успенську пустинь, що на межі Нижегородської та Тамбовської губерній, відому суворим дотриманням чернечих уставів та подвижницьким життям насельників (ікос 3). Після двох років монастирських трудів і подвигів послуху Прохор важко захворів і довгий час відмовлявся від допомоги лікарів. Через три роки йому з'явилася Божа Матір з апостолами Петром та Іоаном і зцілила його (кондак 5).
18 серпня 1786 року послушник прийняв чернечий постриг з ім'ям Серафим («Полум'яний») і в грудні 1787 року був висвячений у сан ієродиякона. Вже в той час молодий подвижник сподобився під час богослужінь бачити святих Ангелів і Самого Господа нашого Ісуса Христа, що йшов по повітрю в оточенні Небесних Сил (ікос 6). У 1793 році святий Серафим був рукоположений у сан ієромонаха і поклав початок подвигу пустинножительства та усамітненої молитви в лісовій келії, на березі річки Саровки (кондак 6). Диявол посилив боротьбу проти подвижника, і преподобний поклав на себе подвиг стовпництва. Тисячу днів і ночей він із піднесеними руками молився на камені: «Боже, милостивий будь до мене, грішного» (кондак 8). Безсилий духовно здолати подвижника, диявол наслав на преподобного розбійників, які завдали йому смертельних ран, але з'явилася Матір Божа і втретє зцілила його (ікос 5).
Після одужання преподобний Серафим три роки звершував подвиг безмовності, а в 1810 році, після 15-річного перебування в пустині, затворився в монастирській келії. За любов до Бога, смирення та подвиги преподобний Серафим сподобився духовних дарів прозорливості та чудотворення. 25 листопада 1825 року Матір Божа зі святителями Климентом Римським і Петром Александрійським з'явилася подвижнику і дозволила закінчити затвор. Преподобний старець став приймати тих, хто приходив до нього за благословенням, порадою і духовною розрадою, з любов'ю називаючи всіх: «Радосте моя, скарбе мій» (кондак та ікос 9).
Слово повчання, як і все своє життя, преподобний Серафим незмінно ґрунтував на слові Божому, творіннях святих отців та прикладах з їхнього життя, при цьому особливо шанував святих поборників і ревнителів Православ'я. Любив розповідати про руських святих. Усіх, хто звертався до нього, преподобний переконував стояти за непохитність віри, пояснював, у чому полягає чистота Православ'я. Багатьох розкольників він переконав залишити омани та приєднатися до Церкви. Учительне слово преподобний рясно підкріплював пророцтвами, зціленнями та чудотвореннями. Багато воїнів, які отримали благословення від преподобного Серафима, засвідчили, що за його молитвами залишилися неушкодженими на полі бою.
Преподобний Серафим опікувався сестрами Дівєєвської обителі і, за вказівкою Матері Божої, заснував для дівчат окрему Серафимо-Дівєєвську млинову громаду. Цариця Небесна заздалегідь сповістила подвижника про його кончину, і 2 січня 1833 року преподобний Серафим віддав душу Господу під час колінопрехиленої молитви перед іконою Богоматері (кондак та ікос 10).
За молитвами преподобного Серафима звершувалися численні знамення та зцілення на його могилі. 19 липня 1903 року відбулося прославлення угодника Божого.
Серафим Саровский прп.: Преподобный Серафим Саровский чудотворец
Преподобный Серафим Саровский
Преподобный Серафим Саровский, в миру Прохор, родился 19 июля 1759 года в городе Курске в благочестивой купеческой семье. Вся его жизнь отмечена знамениями милости Божией. Когда в детстве мать взяла его с собой на строительство храма и он упал с колокольни, Господь сохранил его невредимым. Во время болезни отрока Божия Матерь в сонном видении обещала матери исцелить его. Вскоре вблизи их дома с крестным ходом несли Курскую Коренную икону «Знамения» Пресвятой Богородицы, мать вынесла больного, он приложился к иконе и после этого быстро поправился (кондак 3). В семнадцать лет юноша уже твердо решил оставить мир, и мать благословила его на монашеский подвиг своим медным крестом, с которым преподобный не расставался до конца жизни (кондак 2). Старец Киево-Печерской Лавры Досифей (преподобная Досифея) благословил Прохора идти спасаться в Саровскую Успенскую пустынь, на границе Нижегородской и Тамбовской губерний, известную строгим исполнением иноческих уставов и подвижнической жизнью насельников (икос 3). После двух лет монастырских трудов и подвигов послушания Прохор тяжело заболел и долгое время отказывался от помощи врачей. Через три года ему явилась Божия Матерь с апостолами Петром и Иоанном и исцелила его (кондак 5).
18 августа 1786 года послушник принял иноческий постриг с именем Серафим («Пламенный») и в декабре 1787 года был посвящен в сан иеродиакона. Уже в то время молодой подвижник удостоился при богослужениях лицезреть святых Ангелов и Самого Господа нашего Иисуса Христа, грядущего по воздуху в окружении Небесных Сил (икос 6). В 1793 году святой Серафим был рукоположен в сан иеромонаха и положил начало подвигу пустынножительства и уединенной молитвы в лесной келлии, на берегу реки Саровки (кондак 6). Диавол усугубил брань против подвижника, и преподобный возложил на себя подвиг столпничества. Тысячу дней и ночей он с воздетыми руками молился на камне: «Боже, милостив буди мне, грешному» (кондак 8). Бессильный духовно низложить подвижника, диавол наслал на преподобного разбойников, нанесших ему смертельные раны, но явилась Матерь Божия и в третий раз исцелила его (икос 5).
По выздоровлении преподобный Серафим три года подвизался подвигом безмолвия, а в 1810 году, после 15-летнего пребывания в пустыни, затворился в монастырской келлии. За любовь к Богу, смирение и подвиги преподобный Серафим сподобился духовных даров прозорливости и чудотворения. 25 ноября 1825 года Матерь Божия со святителями Климентом Римским и Петром Александрийским явилась подвижнику и разрешила окончить затвор. Преподобный старец стал принимать приходящих к нему за благословением, советом и духовным утешением, с любовью называя всех: «Радость моя, сокровище мое» (кондак и икос 9).
Слово назидания, как всю свою жизнь, преподобный Серафим неизменно основывал на слове Божием, творениях святых отцов и примерах из их жизни, при этом особенно чтил святых поборников и ревнителей Православия. Любил рассказывать о русских святых. Всех обращающихся к нему преподобный убеждал стоять за непоколебимость веры, объяснял, в чем состоит чистота Православия. Многих раскольников он убедил оставить заблуждения и присоединиться к Церкви. Учительное слово преподобный обильно подкреплял пророчествами, исцелениями и чудотворениями. Многие воины, получившие благословение от преподобного Серафима, засвидетельствовали, что по его молитвам остались невредимы на поле боя.
Преподобный Серафим опекал и руководил сестер Дивеевской обители и, по указанию Матери Божией, основал для девиц отдельную Серафимо-Дивеевскую мельничную общину. Царица Небесная заранее возвестила подвижнику о его кончине, и 2 января 1833 года преподобный Серафим предал душу Господу, во время коленопреклоненной молитвы пред иконой Богоматери (кондак и икос 10).
По молитвам преподобного Серафима совершались многочисленные знамения и исцеления на его могиле. 19 июля 1903 года совершилось прославление угодника Божия.