Стефан Наливайко

Народився в 1898 році в селі Константинівка Бердянського району Таврійської губернії в благочестивій селянській родині. У дев'ять років почав навчання в церковно-приходській школі, а потім продовжив у училищі при Григорії-Бізюковому монастирі. У 1914 році став співаком у монастирському хорі в Генічеську. У 1917 році був мобілізований в армію і потрапив у полон на Румунському фронті. Після втечі з концтабору «Ламсдорф» повернувся додому. У храмі став псаломщиком і одружився на сироті Харитині, у них народилася дочка Раїса. У 1923 році, натхненний ідеалами християнського подвигу, залишив сім'ю і вирушив до Москви. Там, виступаючи на похоронах архідіакона Костянтина Розова, був заарештований за антиурядову промову. У Соловецькому таборі, куди його відправили на три роки, захворів на цингу. Після звільнення був висланий до Казахстану, де жив з родиною, навчаючи дочку Закону Божому. У 1932 році повернувся на батьківщину, де відновив церковне життя, допомагаючи відкрити храм. У 1934 році, після смерті батька, був засуджений на п'ять років за непосів зерна. Після звільнення переслідування продовжувалися, і в 1937 році його заарештували в Сімферополі за релігійні переконання. У 1941 році Особливе засідання при НКВД засудило його до п'яти років ув'язнення в Норильську. Переписка з родичами припинилася, і в 1945 році вони дізналися про його смерть від голоду. Причислений до лику святих новомучеників і сповідників Російських в серпні 2000 року для громадського шанування.