Симеон

Праведний Симеон Верхотурський народився на початку XVII століття в європейській частині Росії в сім'ї благочестивих дворян. Корячись Божественному провидінню, він залишив почесті та земне багатство й подався за Урал. У Сибіру праведний Симеон жив як простий мандрівник, приховуючи своє походження. Найчастіше він відвідував село Меркушинське, що знаходилося неподалік від міста Верхотур’я, де молився у дерев’яній церкві.

З благовістям про Триєдиного Бога, про вічне життя у Царстві Небесному праведний Симеон ходив навколишніми селищами. Він не цурався й іновірців-вогулів, корінних жителів цього краю, які полюбили святого за його чисте житіє. З допомогою благодаті Божої праведний Симеон пробудив у серцях вогулів прагнення до доброчесного життя. У незайманій сибірській тайзі він віддавався Богомисленню, у кожній живій істоті вбачаючи невимовну Премудрість «Творця всього сущого».

Подвижник ніколи не залишався без діла. Він добре вмів шити шуби і, ходячи по селах, працював у домівках селян, не приймаючи за працю жодної винагороди. Щоб уникнути похвали за свою роботу, праведний Симеон залишав її незавершеною і йшов від замовників. За це йому доводилося терпіти образи й навіть побої, але він приймав їх зі смиренням і молився за своїх кривдників. Так він досяг досконалого смирення та нестяжання.

Багато молився святий Симеон про зміцнення у вірі новопросвічених жителів Сибіру. Свою молитву подвижник поєднував із подвигом колінопреклонного стояння на камені у дрімучій тайзі. За десять верст від Меркушина на березі річки Тури подвижник мав усамітнене місце, де ловив рибу. Але й тут він виявляв стриманість: риби він добував рівно стільки, скільки було потрібно йому для денного прожитку.

Блаженна кончина святого мужа настала серед великих подвигів посту й молитви. Спочив він у 1642 році і був похований на Меркушинському цвинтарі, біля храму Архістратига Михаїла.

Господь прославив Свого угодника, який залишив усе земне заради служіння Йому Єдиному. У 1692 році, через 50 років після кончини святого, жителі села Меркушинського чудесним чином віднайшли нетлінне тіло праведника, ім'я якого вони забули. Невдовзі від мощів, що з'явилися, почали відбуватися численні зцілення. Був зцілений паралізований чоловік, за цим послідували й інші зцілення. Митрополит Сибірський Ігнатій (Римський-Корсаков, 1692–1700) послав людей для засвідчення фактів. Один із них, ієродиякон Никифор Амвросієв, у дорозі молився Богу і непомітно занурився в легкий сон. Раптом він побачив перед собою чоловіка у білому одязі, середнього віку, волосся його було русявого кольору. Добрим поглядом він дивився на Никифора, і на запитання останнього: «Хто ти?» – той, хто явився, відповів: «Я Симеон Меркушинський», – і став невидимим.

В «Іконописному підручнику» під 16 квітня зазначено: «Святий і праведний Симеон Меркушинський і Верхотурський, що в Сибіру новий чудотворець; подобою русявий, борода і волосся на голові як у Козьми Безсрібника; ризи на нім прості, руські».

Митрополит Ігнатій, переконавшись у нетлінності мощів святого Симеона, вигукнув: «Свідчу і я, що воістину це мощі праведної і доброчесної людини: в усьому подібні вони мощам давніх святих. Цей праведник подібний до Олексія, митрополита Московського, або ж Сергія Радонезького, бо сподобився він від Бога нетління, подібно до цих світочів віри Православної».

І нині за молитвами святого Симеона Верхотурського Господь являє благодатну допомогу, розраду, зміцнення, напоумлення, зцілення душ і тілес та визволення від лукавих і нечистих духів. Подорожні, що потрапили у біду, за молитвами святого отримують порятунок від смерті. Особливо часто сибіряки звертаються з молитвами до Верхотурського чудотворця при очних хворобах та різноманітних паралічах.