Торжество Православ'я

У першу неділю Великого посту Церква святкує Торжество Православ’я, згадуючи подолання історичного явища іконоборства у 843 році в Константинополі та повернення вшанування ікон як живого свідчення втілення Бога у людську природу і освячення матеріального світу. Захист ікон був захистом віри у втілення Христа, оскільки іконоборство було однією із форм заперечення реальності історичної події втілення Бога. 

Християнська ікона — це вираження богослов’я у фарбах. Все, що у Святому Письмі та у житіях святих зображено за допомогою друкованих літер, те на іконі зображене за допомогою різних фарб. Для православних християн ікона не є ідолом, що підміняє собою невидимого Бога, ікона — це символ і знак присутності Живого Бога «тут і зараз»: у Церкві, у нашому домі, а відтак і у нашому реальному житті. 

Між Боговтіленням Христа та іконошануванням святі отці Церкви бачили нерозривний зв’язок. Через освячення людського життя у Христі природа людини отримала нову сутність і стала достойною богословського оспівування, осмислення та зображення на іконах. 

Від самого початку історії Церкви іконошанування стало незмінним атрибутом православної віри.

Відзначаючи та святкуючи неділю Торжества Православ'я, православний християнин має згадати складну історію Церкви і суперечності у розвитку християнського богослов'я. Відомо, що у цей день у православних храмах проголошують анафему єретикам і розкольникам, які свідомо спотворили віровчення Церкви. Нагадаємо, що анафема — це не прокляття, не пошук відьом і ворогів, не полум’я середньовічного вогнища, не обмеження творчості і свободи духу, анафема — це свідоцтво Церкви, публічне оголошення вірних про відлучення від церковного спілкування тих, хто сам вільно зрікся єдності Церкви і цілісності православного віровчення, тих, хто сам обрав шлях гордині, ізоляції, зверхності та хибного упередження.

Завжди важливо пам'ятати про те, що християни, утверджуючи свято Православ'я, духовно й молитовно святкують перемогу Церкви над єрессю, правди над оманою. Церковне зібрання, відстоюючи доктринальні істини християнства, утверджує не середньовічну казуїстику ченців пустелі, візантійські суперечки клерикалів, а прояснює шлях до пізнання Бога. Тільки певні знання з історії Православної Церкви, релігієзнавства, релігійної філософії, духовної літератури і богослов'я можуть допомогти сучасній людині створити цілісну картину сприйняття самого християнства. Ідеалізуючи церковне життя минулого, християнину дуже важко втриматися в рамках неупередженості та об'єктивності, тому що в житті християнства було достатньо темних сторінок в історії Церкви, помилок духовного життя окремих християн і до сьогодні немає однозначної оцінки цих явищ та подій.