Валерій
Севастійський мч.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Короткі житія 40 мучеників Севастійських: Киріона, Кандида, Домна, Ісихія, Іраклія, Смарагда, Євноїка, Валента, Вівіана, Клавдія, Пріска, Феодула, Євтихія, Іоанна, Ксанфія, Іліана, Сісінія, Ангія, Аетія, Флавія, Акакія, Екдикія (Екдита), Лісімаха, Олександра, Ілія, Горгонія, Феофіла, Дометіана, Гаія, Леонтія, Афанасія, Кирила, Сакердона, Миколая, Валерія, Філоктимона, Северіана, Худіона, Мелітона та Аглаія.
У 313 році імператор Костянтин Великий підписав закон про свободу сповідання віри. Його співправитель імператор Ліциній теж підписав цей закон, проте в підвладних йому областях гоніння на християн тривали. Близько 320 року в місті Севастії, що в Вірменії, стояло римське військо. У війську було 40 воїнів-християн родом із Каппадокії (нині на території Туреччини). Воєначальник Агріколай примушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися. Тоді воїнів заарештували і зв'язаними повели до озера поблизу міста Севастії. Стояла зима, вечоріло.
Воїнів роздягненими поставили в покрите кригою озеро. Страшна стужа сковувала тіла святих мучеників, і вони почали замерзати. Це мучення було для них особливо тяжким, тому що на березі озера задля спокуси була поставлена тепла лазня. Хто хотів врятувати своє життя, мав заявити тюремному сторожеві, що відрікся від Христа, і тоді міг увійти в теплу лазню й відігрітися. Усю ніч воїни мужньо терпіли лютий мороз, підбадьорюючи один одного та співаючи священні гімни Богу. Раннього ранку один із воїнів не витримав страждань. Він вийшов з озера і поспішив до лазні.
Але як тільки тепле повітря торкнулося його тіла, він упав мертвим. Невдовзі після цього тюремний сторож Аглаій побачив, як над мучениками, що залишилися в озері, засяяло неземне світло. Аглаій був настільки вражений цим дивом, що, оголосивши себе християнином, скинув одяг і приєднався до 39 мучеників. Мучителі, що прийшли трохи згодом, побачили, що воїни-християни не тільки не замерзли, але, мабуть, навіть відігрілися. Тоді мучителі молотами перебили їм гомілки і повкидали у вогонь, а потім обвуглені кістки мучеників скинули в річку.
Через три дні мученики з'явилися єпископу Севастійському Петру і розповіли про свій подвиг. Єпископ Петро зібрав їхні кістки і з честю поховав. Імена мучеників збереглися: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Валент, Вівіан, Клавдій, Пріск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сісіній, Аггей, Аетій, Флавій, Акакій, Екдекій, Лісімах, Олександр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Домітіан, Гаій, Леонтій, Афанасій, Кирило, Сакердон, Миколай, Валерій, Філіктимон, Северіан, Худіон, Мелітон та Аглаій.
Пам'ять 40 мучеників належить до кола найбільш шанованих свят. У день їхньої пам'яті, 9 березня, полегшується суворість Великого посту і звершується Літургія Ранішосвячених Дарів.
Повні житія 40 мучеників Севастійських: Киріона, Кандида, Домна, Ісихія, Іраклія, Смарагда, Євноїка, Валента, Вівіана, Клавдія, Пріска, Феодула, Євтихія, Іоанна, Ксанфія, Іліана, Сісінія, Ангія, Аетія, Флавія, Акакія, Екдикія (Екдита), Лісімаха, Олександра, Ілія, Горгонія, Феофіла, Дометіана, Гаія, Леонтія, Афанасія, Кирила, Сакердона, Миколая, Валерія, Філоктимона, Северіана, Худіона, Мелітона та Аглаія.
У 313 році святий Костянтин Великий видав указ, згідно з яким християнам дозволялася свобода віросповідання і вони урівнювалися в правах з язичниками. Але його співправитель Ліциній був переконаним язичником і у своїй частині імперії вирішив викорінити християнство, яке значно поширилося там. Ліциній готувався до війни проти Костянтина і, боячись зради, вирішив очистити від християн своє військо. У той час у вірменському місті Севастії одним із воєначальників був Агріколай, ревний прихильник язичництва. Під його началом була дружина із сорока каппадокійців, хоробрих воїнів, які вийшли переможцями з багатьох битв. Усі вони були християнами. Коли воїни відмовилися принести жертву язичницьким богам, Агріколай ув'язнив їх у темницю.
Воїни віддалися ревній молитві й одного разу вночі почули голос: "Хто витерпить до кінця, той врятований буде". Наступного ранку воїнів знову привели до Агріколая. Цього разу язичник пустив у хід лестощі. Він почав вихваляти їхню мужність, молодість і силу та знову запропонував їм відректися від Христа і тим самим здобути собі честь і прихильність самого імператора. Знову почувши відмову, Агріколай звелів закути воїнів. Проте старший із них, Киріон, сказав: "Імператор не давав тобі права накладати на нас кайдани". Агріколай зніяковів і наказав відвести воїнів у темницю без кайданів. Через сім днів до Севастії прибув знатний сановник Лісій і влаштував суд над воїнами.
Святі твердо відповідали: "Візьми не тільки наше військове звання, а й життя наші, для нас немає нічого дорожчого за Христа Бога". Тоді Лісій звелів побити святих мучеників камінням. Але каміння летіло повз ціль; камінь, кинутий Лісієм, влучив в обличчя Агріколаю. Мучителі зрозуміли, що святих захищає якась невидима сила. У темниці воїни провели ніч у молитві й знову почули втішний для них голос Господа: "Той, хто вірує в Мене, якщо і помре, оживе. Будьте сміливими і не бійтеся, бо сприймете вінці нетлінні". Наступного дня суд перед мучителем і допит повторилися, воїни ж залишилися непохитними.
Стояла зима, був сильний мороз. Святих воїнів роздягли, повели до озера, що знаходилося недалеко від міста, і поставили під вартою на кризі на всю ніч. Щоб зламати волю мучеників, неподалік на березі розтопили лазню. У першу годину ночі, коли холод став нестерпним, один із воїнів не витримав і кинувся бігом до лазні, але ледь він переступив поріг, як упав мертвим. У третю годину ночі Господь послав розраду мученикам: несподівано стало світло, крига розтанула, і вода в озері стала теплою. Усі сторожі спали, не спав тільки один на ім'я Аглаій. Поглянувши на озеро, він побачив, що над головою кожного мученика з'явився світлий вінець.
Аглаій нарахував тридцять дев'ять вінців і зрозумів, що воїн, який втік, позбувся свого вінця. Тоді Аглаій розбудив інших сторожів, скинув із себе одяг і сказав їм: "І я – християнин!" – і приєднався до мучеників. Стоячи у воді, він молився: "Господи Боже, я вірую в Тебе, в Якого ці воїни вірують. Приєднай і мене до них, щоб сподобився постраждати з Твоїми рабами". На ранок кати зі здивуванням побачили, що мученики живі, а їхній сторож Аглаій разом із ними прославляє Христа.
Тоді воїнів вивели з води і перебили їм гомілки. Під час цієї болісної страти мати наймолодшого з воїнів, Мелітона, переконувала сина не боятися і витерпіти все до кінця. Тіла мучеників поклали на колісниці й повезли на спалення. Юний Мелітон ще дихав, і його залишили лежати на землі. Тоді мати підняла сина і на своїх плечах понесла його слідом за колісницею. Коли Мелітон випустив останній подих, мати поклала його на колісницю поруч із тілами його святих сподвижників.
Тіла святих були спалені на вогнищі, а обвуглені кістки кинуті у воду, щоб християни не зібрали їх. Через три дні мученики з'явилися уві сні блаженному Петру, єпископу Севастійському, і наказали йому віддати погребінню їхні останки. Єпископ із кількома кліриками вночі зібрав останки славних мучеників і з честю поховав їх.
Валерий Севастийский мч.: Святые 40 мучеников, в Севастийском озере мучившиеся
Валерий Севастийский
Святые 40 мучеников, в Севастийском озере мучившиеся. В 313 году святой Константин Великий издал указ, согласно которому христианам разрешалась свобода вероисповедания и они уравнивались в правах с язычниками. Но его соправитель Ликиний был убежденным язычником и в своей части империи решил искоренить христианство, которое значительно распространилось там. Ликиний готовился к войне против Константина и, боясь измены, решил очистить от христиан свое войско.
В то время в армянском городе Севастии одним из военачальников был Агриколай, ревностный сторонник язычества. Под его началом была дружина из сорока каппадокийцев, храбрых воинов, которые вышли победителями из многих сражений. Все они были христианами. Когда воины отказались принести жертву языческим богам, Агриколай заключил их в темницу. Воины предались усердной молитве и однажды ночью услышали глас: "Претерпевший до конца, тот спасен будет".
На следующее утро воинов вновь привели к Агриколаю. На этот раз язычник пустил в ход лесть. Он стал восхвалять их мужество, молодость и силу и снова предложил им отречься от Христа и тем снискать себе честь и расположение самого императора. Снова услышав отказ, Агриколай велел заковать воинов. Однако старший из них, Кирион, сказал: "Император не давал тебе права налагать на нас оковы". Агриколай смутился и приказал отвести воинов в темницу без оков.
Через семь дней в Севастию прибыл знатный сановник Лисий и устроил суд над воинами. Святые твердо отвечали: "Возьми не только наше воинское звание, но и жизни наши, для нас нет ничего дороже Христа Бога". Тогда Лисий велел побить святых мучеников камнями. Но камни летели мимо цели; камень, брошенный Лисием, попал в лицо Агриколаю. Мучители поняли, что святых ограждает какая-то невидимая сила. В темнице воины провели ночь в молитве и снова услышали утешающий их голос Господа: "Верующий в Меня, если и умрет, оживет. Дерзайте и не страшитесь, ибо восприимете венцы нетленные".
На следующий день суд перед мучителем и допрос повторился, воины же остались непреклонны.
Стояла зима, был сильный мороз. Святых воинов раздели, повели к озеру, находившемуся недалеко от города, и поставили под стражей на льду на всю ночь. Чтобы сломить волю мучеников, неподалеку на берегу растопили баню. В первом часу ночи, когда холод стал нестерпимым, один из воинов не выдержал и бросился бегом к бане, но едва он переступил порог, как упал замертво. В третьем часу ночи Господь послал отраду мученикам: неожиданно стало светло, лед растаял, и вода в озере стала теплой. Все стражники спали, бодрствовал только один по имени Аглаий. Взглянув на озеро, он увидел, что над головой каждого мученика появился светлый венец. Аглаий насчитал тридцать девять венцов и понял, что бежавший воин лишился своего венца. Тогда Аглаий разбудил остальных стражников, сбросил с себя одежду и сказал им: "И я - христианин!" - и присоединился к мученикам. Стоя в воде, он молился: "Господи Боже, я верую в Тебя, в Которого эти воины веруют. Присоедини и меня к ним, да сподоблюсь пострадать с Твоими рабами".
Наутро истязатели с удивлением увидели, что мученики живы, а их стражник Аглаий вместе с ними прославляет Христа. Тогда воинов вывели из воды и перебили им голени. Во время этой мучительной казни мать самого юного из воинов, Мелитона, убеждала сына не страшиться и претерпеть все до конца. Тела мучеников положили на колесницы и повезли на сожжение. Юный Мелитон еще дышал, и его оставили лежать на земле. Тогда мать подняла сына и на своих плечах понесла его вслед за колесницей. Когда Мелитон испустил последний вздох, мать положила его на колесницу рядом с телами его святых сподвижников. Тела святых были сожжены на костре, а обуглившиеся кости брошены в воду, чтобы христиане не собрали их.
Спустя три дня мученики явились во сне блаженному Петру, епископу Севастийскому, и повелели ему предать погребению их останки. Епископ с несколькими клириками ночью собрал останки славных мучеников и с честью похоронил их.