Варлаам
Хутинський прп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Преподобний Варлаам, у світі Олексій, подвизався у XII столітті на березі Волхова. Він був сином багатих і поважних громадян Великого Новгорода, Михайла та Анни, які вирізнялися благочестивим життям. Вихований під впливом доброчесних батьків, Олексій з ранніх літ відчув особливу схильність до благочестивого та усамітненого життя: цурався ігор і товариства, любив читати священні книги, часто відвідував храм Божий, а вдома проводив час у молитві та пості.
Остерігаючись за здоров’я юного подвижника, батьки вмовляли його не виснажувати себе постом, але преподобний лагідно відповідав їм: «Багато я, любі батьки, читав священних книг, але ніде не знаходив, щоб самі батьки радили своїм дітям щось зле, як ви мені радите. Хіба не дорожче за все для нас Царство Небесне? Але не їжа і питво введуть нас туди, а піст і молитва. Згадайте, скільки було людей після Адама, і всі вони померли і змішалися з землею, а ті, хто догодив Богу доброчесним життям, хто пролив за Христа кров свою і з любові до Христа відрікся від світу, отримали Царство Небесне і всіма прославляються. Тому і я, за допомогою Божою, хочу по своїх силах наслідувати їх». Почувши таку відповідь, батьки здивувалися розуму юнака і надали йому повну свободу жити за своїм бажанням.
Після смерті батьків преподобний, роздавши все своє майно бідним, пішов у пустелю до подвижника Порфирія і прийняв від нього постриг з іменем Варлаам. Шукаючи досконалого усамітнення, преподобний Варлаам вирішив оселитися в глухому місці за 10 верст від Новгорода. Місце це називалося Хутинь (погана місцина) і користувалося лихою славою; за народним повір’ям, тут жила нечиста сила, і всі боялися сюди ходити. Але жодна нечиста сила не страшна рабові Христовому, озброєному нездоланною зброєю — хрестом Христовим, що далеко відганяє всіх ворогів. Підходячи до Хутині, преподобний побачив світлий промінь, що просяяв із гущавини лісу. З цього знамення він зрозумів, що його намір оселитися тут згідний з волею Божою. З почуттям вдячності до Господа вигукнув преподобний словами Пророка: «Оце спокій мій, тут оселюся, бо так Я бажав!» (Пс. 131:14).
Помолившись щиро Господу, спорудив собі преподобний келію посеред глухої хащі. Увесь день він проводив у праці, а ніч — у молитві, суворо постив, носив грубий одяг і вериги (волосяниця преподобного, що зберігається в Хутинській обителі, важить 18 фунтів, а вериги — 8 фунтів). Багато нападів довелося перетерпіти суворому подвижнику від диявола. Намагаючись вигнати пустельника, біси то перетворювалися на різних звірів, зміїв, щоб налякати його, то збуджували проти нього людей, щоб образами змусити його залишити обране місце, то навіювали різні помисли, намагаючись довести його до порушення посту, але преподобний лагідно переносив усі кривди, щирою слізною молитвою та суворим постом приборкував усі ці помисли і руйнував усі хитрощі диявола.
Високоморальне життя св. Варлаама скоро стало відомим у країні, до нього почали приходити і князі, і бояри, і прості люди за порадою та благословенням; багато хто просив дозволу оселитися разом з ним. Хоч як любив усамітнення преподобний, але, пам’ятаючи заповідь Господню про любов до ближніх, згідно з якою кожен передусім має дбати про користь інших, з готовністю і любов’ю приймав усіх, хто до нього звертався. Його суворе нестяжання, любов і поблажливість до тих, хто каявся, лагідне і водночас проникнуте силою щирого почуття слово повчання справляло сильне враження на всіх, хто приходив до нього. Кожен отримував настанову відповідно до свого стану. Начальникам і князям він говорив, щоб завжди пам’ятали про три речі: по-перше, що вони начальствують над людьми такими ж, як і вони самі; по-друге, що начальствувати повинні за законами; по-третє, що вони не завжди будуть начальствувати і що їм також доведеться дати відповідь Богу за свій суд, бо над ними є суд Божий. Ченців він навчав не звеличуватися, якщо вони поставлені наставниками обителі, але ще старанніше працювати для Бога. Уся братія повинна трудитися день і ніч на обраній ниві. Багатим він навіював не забувати, що є вічність із муками для ледачих, і що багатьма скорботами встелений шлях до Царства Небесного. Мирянам і всім взагалі він навіював не віддавати злом за зло, не кривдити одне одного, віддалятися від будь-якої неправди і нечистоти та пам’ятати про свої гріхи.
Кількість ченців, які бажали подвизатися в обителі преподобного, постійно зростала. Св. Варлаам побудував невелику дерев’яну церкву на честь Преображення Господнього в пам’ять про те чудесне світло, що осяяло це місце, коли св. Варлаам прийняв намір оселитися тут. Преподобний своїм прикладом і своїми настановами вів тих, хто жив з ним, до духовного вдосконалення. Він сам обробляв землю, сам збудував собі келію; і досі цілий колодязь, викопаний ним.
За своє доброчесне життя св. Варлаам ще за життя був прославлений від Господа даром прозорливості й чудотворення. Тому архієпископ Новгородський часто звертався до преподобного за порадами. Якось, вирушивши до архієпископа, св. Варлаам побачив на мосту через Волхов великий натовп народу і ката, який готувався скинути в річку засудженого злочинця (звичайна страта в Новгороді в давні часи). Преподобний зупинив ката і просив народ віддати йому засудженого, сказавши: «Він спокутує провини свої в Хутині». Усі відразу одностайно закричали: «Віддайте, віддайте засудженого преподобному отцю нашому Варлааму». Звільнивши засудженого від кайданів, св. Варлаам послав його у свою обитель. Через деякий час врятований від страти прийняв чернецтво і, проживши благочестиво в обителі, упокоївся.
Але в іншому подібному випадку св. Варлаам вчинив інакше. Довелося йому знову проїжджати мостом, коли готувалися скинути засудженого. Родичі й багато хто з народу, побачивши преподобного, благали його врятувати засудженого, але він, не звертаючи уваги на всі прохання, звелів візнику швидше їхати, і страта відбулася. Такий вчинок святого здивував народ. «Що це означає? — говорили всі між собою. — Одного преподобний врятував від страти, хоча його і не просили про це, а іншого не схотів, попри всі благання». Учні св. Варлаама після повернення в обитель просили його пояснити цей вчинок. «Суди Господні, — відповідав преподобний, — безодня глибока. Господь усім бажає спасіння і не хоче смерті грішника. Перший був засуджений справедливо, але після засудження усвідомив свої гріхи, і Господь визволив його від смерті через моє негідне прохання, щоб дати йому час покаятися і спокутувати свої гріхи, що він і виконав в обителі. Другий же був засуджений безневинно, але Господь попустив йому померти, щоб згодом він не став злою людиною; тепер же, померши безневинно, він отримав від Господа вінець мученицький. Така таємниця судів Божих: "Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому?" (Рим. 11:33–34)».
Одного разу в пустелю до преподобного прибув князь Ярослав. Св. Варлаам, благословляючи його, сказав: «Будь здоровий, княже, і з благородним сином твоїм». Це вітання здивувало князя, який ще не знав про народження немовляти. Отримавши невдовзі радісну звістку про народження сина, він просив преподобного бути восприємником новонародженого, на що св. Варлаам погодився охоче. Це було в 1190 році.
Володіючи даром прозорливості, преподобний намагався застерегти братію від гріховних падінь. Якось монастирські рибалки серед безлічі дрібної риби впіймали великого осетра і сховали його, бажаючи продати, а преподобному принесли лише дрібну рибу. Подивившись на них з посмішкою, св. Варлаам сказав: «Ви принесли до мене дітей, куди ж сховали їхню матір?». Збентежені цим лагідним викриттям, рибалки впали до ніг преподобного, просячи прощення. Навчаючи інших утримуватися від спокус, преподобний суворо стежив за собою, молитвою і постом приборкуючи в собі будь-який злий помисел. Одного разу принесли преподобному свіжу рибу. Йому захотілося скуштувати її, але, приборкавши в собі це бажання, він звелів приготувати рибу і покласти в посудину в келії. Три дні він провів у суворому пості й молитві. На четвертий день святий відкрив посудину з рибою і, побачивши там безліч черв’яків, сказав: «Варлааме, Варлааме! Усяка істота після свого розкладу обертається в тління; подобає і нам розрішитися від усякого насолоджування їжею і пристрасті до цього життя. Якщо ж хочеш тут їсти солодку їжу і пити солодке питво, то навіщо і чорноризцем називаєшся? Ти вже відлучився від світу в пустелю, щоб служити Творцеві своєму». Сказавши це, він викинув рибу, і помисел про солодку їжу більше не змучував його.
Особливо визначний випадок прозорливості св. Варлаама залишився назавжди пам’ятним у Новгороді. Преподобному довелося бути у Новгородського архієпископа. При прощанні архієпископ звелів йому побувати через тиждень. Св. Варлаам відповів: «Якщо Бог благословить, я приїду до твоєї святині на санях у п’ятницю першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла». Здивувався архієпископ такій відповіді. І справді, напередодні визначеного дня в ніч випав глибокий сніг і в п’ятницю цілий день був сильний мороз. Преподобний на санях приїхав у Новгород до архіпастиря. Бачачи смуток архієпископа з нагоди такої безчасної негоди, внаслідок якої могли вимерзнути хліби, св. Варлаам сказав йому: «Не журися, Владико, не сумувати, а дякувати Господу потрібно. Якби Господь не послав цього снігу і морозу, то був би голод у всій країні, яким Господь хотів покарати нас за гріхи наші, але за молитвами Богородиці і святих умилосердився над нами і послав мороз, щоб перемерли черв’яки, що підточували коріння хлібів. На ранок же настане знову тепло, сніг цей розтане і напоїть землю. З милості Господа, буде врожай». Наступного дня, як передбачав св. Варлаам, настало тепло. Архієпископу принесли з поля житні колосся з корінням, на яких виявилося безліч вимерлих черв’яків. І був того року нечуваний урожай.
Окрім дару прозорливості, Господь прославив Свого угодника даром чудотворення. Поблизу обителі св. Варлаама жив один селянин, який мав сина. Він особливо шанував преподобного, часто приходив у монастир слухати бесіди його і надсилав на монастирські потреби скільки міг. Син цього селянина захворів, і не було надії на його одужання. Тоді батько, взявши хворого сина, поніс його в обитель преподобного. Але на дорозі хлопчик помер. З гірким плачем підійшов засмучений батько до келії преподобного і сказав: «Я сподівався, що за твоїми молитвами син мій одужає, але отримав велику скорботу. Краще було б для мене, якби він помер удома, ніж на дорозі». Св. Варлаам сказав йому: «Даремно ти плачеш і журишся. Хіба ти не знаєш, що на всіх чекає смерть і загальний суд, і як захотів Господь, так і вчинив. Тому, возлюблений, не сумуй про це, а йди приготуй усе потрібне до поховання». Тим часом св. Варлаам, зворушений його горем, схиливши коліна, почав щиро молити Господа воскресити отрока, і Господь почув молитву Свого угодника — померлий ожив. Батько з подивом побачив сина свого, який сидів на ліжку преподобного абсолютно здоровим. З радісними сльозами припав він до ніг св. Варлаама, дякуючи йому і прославляючи Бога, що діє чудесами у святих Своїх. Не бажаючи слави людської, св. Варлаам намагався приховати скоєне чудо і сказав селянинові: «Ти, як я бачу, помилився і від сильного суму, втративши здоровий глузд, не зрозумів дійсності. Син твій і не вмирав, і не воскресав, але, знемігши дорогою від холоду, впав у безпам’ятство, а ти подумав, що він помер. Тепер же, зігрівшись у теплій келії, він прийшов до свідомості, а тобі здається, що він воскрес». Але селянин ніяк не міг погодитися з таким поясненням. «Навіщо ти, угоднику Божий, хочеш приховати від мене чудо? — сказав він святому. — Я добре знаю, що син мій був мертвий. Якби я не бачив ясно, що він помер, не став би готувати все потрібне до поховання». Тоді преподобний суворо заборонив йому розповідати про скоєне чудо за його життя, попередивши, що якщо він розповість кому-небудь про це, то і сам позбудеться милості Божої, і знову втратить сина. Радіючи і прославляючи Бога та Його угодника Варлаама, повернувся селянин у дім свій.
Незадовго до своєї кончини преподобний закінчив будівництво кам’яного храму на честь Преображення Господнього замість колишнього дерев’яного. Передбачаючи свою кончину, св. Варлаам призвав до себе всю братію і сказав: «Настав час, діти мої, мого відходу до Господа, але я не залишу вас сиротами і завжди буду з вами духом, і, якщо будете жити в любові, то монастир цей і після моєї смерті не матиме ні в чому нестачі». Плакали невтішно ченці, прощаючись зі своїм улюбленим наставником, але преподобний умовляв їх не сумувати, а молитися за нього. У своїй останній бесіді він з батьківською любов’ю переконував їх не слабнути в подвигах посту і молитви, оберігати душу свою від будь-яких злих помислів, але жити так, щоб кожного дня бути готовими до смерті. «Ввіряю вас насамперед у руки Божі, — сказав він братії, — доглядачем же душ і тіл ваших залишаю ігумена Антонія, який зараз перебуває в Єрусалимі». За даром прозорливості преподобний побачив Антонія, що наближався до обителі. Преподобний Варлаам із благословенням вручив йому своє стадо і мирно спочив 6-го дня листопада 1192 року.
Звістка про кончину гаряче улюбленого і шанованого всіма преподобного Варлаама сильно засмутила всіх жителів Новгорода. На поховання його прибув архієпископ Новгородський з усім духовенством, ченці з усіх монастирів і майже всі жителі міста, всякого віку, статі та стану. Плач народу заглушав поховальні піснеспіви. За цю народну любов преподобний віддав любов’ю: багато хворих отримали зцілення. День цей залишився пам’ятним для народу, і в монастирі преподобного досі зберігається звичай у день його кончини роздавати милостиню всім убогим, скільки б їх не приходило, за заповіддю святого Варлаама, який звелів приймати всіх мандрівників, годувати їх і спочивати.
Господь дарував святому Варлааму дар чудотворення і після його кончини, так що всі, хто приходить із вірою до гробу угодника, отримують просиме. Важко й описати всі численні чудеса святого Варлаама. Один сліпий, який довго страждав і багато без успіху лікувався від своєї хвороби, просив привести його в монастир св. Варлаама. Під час співу молебню Богоматері сліпий щиро молився біля гробу преподобного. Коли ж заспівали: «Владичице, прийми молитви рабів Твоїх…», він раптом побачив гріб преподобного. Не сміючи вірити своєму зціленню, він підійшов до гробу і торкнувся його. З почуттям живої радості та вдячності до святого він оголосив усім про своє чудесне зцілення, і всі прославили Господа та Його угодника.
Одна людина, що мала велику віру до преподобного, вирушила водою разом із дружиною поклонитися мощам його; на зворотному шляху з монастиря човен перекинувся, і він потонув. Рибалки сусіднього селища з великими труднощами відшукали його тіло і витягли сітями. Побачивши потонулого, дехто ремствував на преподобного, що не врятував від смерті людину, яка приходила до нього з вірою. «Прийшовши до мощів преподобного, людина ця сподівалася отримати здоров’я і довголіття, — говорили вони, — а замість того загинула такою несподіваною смертю. Краще б йому було не приходити і не молитися, ніж, помолившись, так померти». Але Господь не попустив ганьби на Свого угодника. Потонулий несподівано встав, прославляючи Бога і святого Варлаама.
У 1408 році Новгородський князь Костянтин тяжко захворів, так що втратили будь-яку надію на його одужання. Він звелів віднести себе в обитель св. Варлаама. Без пам’яті принесли князя до гробу преподобного, а наближені стали думати про поховання. Але благоговійні ченці втішали їх надією на допомогу св. Варлаама. «Віруйте тільки в Бога і покладіть надію на преподобного, який подасть зцілення князю», — говорили вони. Здійснивши молебень біля гробу святого, ігумен і братія вирушили на трапезу, залишивши хворого в церкві. Раптом він став абсолютно здоровим, ніби пробудившись від глибокого сну. Отримавши звістку про це, ігумен і братія поспішили до церкви і знайшли князя здоровим, який молився біля гробу преподобного.
У 1445 році великий князь Василь Темний із синами прибув у Новгород. Там небезпечно захворів улюблений постільничий князя Григорій і вісім днів лежав без їжі. Уві сні він відповідав ніби тим, хто запитував його, хоча з ним ніхто з присутніх не розмовляв. Коли він прийшов до свідомості, його запитали, з ким він розмовляв. Григорій відповів: «Лежачи на ліжку, я думав, як би мені побувати в обителі св. Варлаама, щоб помолитися біля його гробу. Раптом я почув голос, що йде до тебе сам чудотворець. Я побачив, що до мене йде св. Варлаам із хрестом у руці. Підійшовши до мене, преподобний сказав: "Ти молишся Миколі Чудотворцю і мене закликаєш на допомогу, не знаючи мене, і канон мій, і житіє списав, навіть дав обітницю постригтися в монастирі моєму. Молися й надалі Миколі Чудотворцю, а я твій помічник. Тепер же, побачивши мене, будь мені вірним: я тебе позбавлю від твоєї хвороби"». «Тому прошу вас, — продовжував Григорій, — відвезіть мене в обитель преподобного Варлаама, якщо навіть смерть спіткає мене тут, поховайте мене в його обителі». За цим проханням хворого поклали в сани і повезли в монастир. Дорогою він помер. Ті, хто супроводжував його, не знали, як вчинити: чи везти тіло в обитель, чи відвезти до батьків. Але, виконуючи прохання померлого, вирішили відвезти його в обитель. Біля монастирських воріт мертвий несподівано ожив і голосно вигукнув: «Я був мертвий, і нині тут!». Ті, хто супроводжував його, почали запитувати, але він не міг більше нічого сказати. Почувши про це чудо, ігумен Леонтій і братія зібралися в церкві і відслужили молебень біля гробу преподобного Варлаама. Той, хто ожив, стояв на ногах, але був німим. Коли ж його ввели в келію і за його проханням принесли ікону св. Варлаама, юнак, наблизившись до ікони, раптом заговорив. Зі сльозами дякував він преподобному за своє зцілення і розповів ігумену та братії про те, що сталося з ним: «У годину смерті бачив я навколо себе безліч бісів, і один із них тримав сувій, де були записані гріхи мої. Але святитель Миколай, відганяючи від мене демонів, сказав: "Небагато добрих справ його важать більше, ніж гріхи його, у яких він до того ж покаявся духовному отцю". Тоді біси зникли, з’явилися Ангели, і один із них повів мене в світле місце, де росло безліч прекрасних дерев. Тут я побачив преподобного Варлаама з палицею в руці, як зображений він на іконі. Підійшовши до мене, він сказав: "Григорію! Я не встиг прийти до тебе при відході твоєму. Тепер чи хочеш ти залишатися тут?". "Хочу тут перебувати", — відповів я. Св. Варлаам сказав: "Добре було б залишитися тобі тут, але сумуватимуть батьки твої; іди втіш отця і матір". Взявши мене за руку, преподобний повів мене, а Ангел ішов попереду в дияконському одязі. Пройшовши повз квітучі дерева, Ангел зник, а преподобний, осяявши мене хрестом та іконою святителя Миколая, сказав: "Через сім років ти будеш у мене" — і став невидимим, а я ожив». Це чудо сталося 31 січня 1445 року.
Чудеса, що відбувалися біля гробу преподобного Варлаама, спонукали Новгородського архієпископа Євфимія розпочати огляд святих мощів його. З благоговінням приступив до цього архієпископ. Призвав до себе Хутинського ігумена Тарасія, він заповів триденний піст і молитву в обителі, і сам постив та молився ці дні. Через три дні архієпископ з ігуменом і одним іподияконом увійшли в храм, з молитвою зняли кам’яну кришку з гробу і побачили чесне тіло преподобного абсолютно нетлінним: обличчя і борода його були подібні до зображення на іконі, що стояла над гробом. Усі прославили Бога, а іподиякон, вражений чудом, прийняв чернецтво. Це було близько 1452 року. Мощі преподобного і після того залишилися закритими.
У 1471 році великий князь Московський Іоанн III, завоювавши Новгород, прибув у Хутинську обитель поклонитися святому Варлааму. «Чому не відкривають гробу святого?» — запитав він ігумена Нафанаїла. «Здавна ніхто не сміє бачити мощі чудотворця, — відповідав ігумен, — ні для князів, ні для архієпископів, ні для бояр не відкривають їх, поки Господу не буде завгодно виявити на те Свою волю». Тоді великий князь гнівно сказав: «Ніхто зі святих не ховається, але вони всюди по вселенній явні бувають, щоб кожен християнин міг із вірою приходити до святих мощей, цілувати їх і отримувати захист. Відкриті мощі святителя Миколая в Барах, а також у Царгороді вселенський патріарх у свято Різдва Предтечі всенародно піднімає чесну руку його». З цими словами він грізно наказав відкрити гріб, гнівно вдаряючи при цьому жезлом об землю. Але Господу завгодно було напоумити князя, що всі сильні світу цього ніщо перед лицем Господа. Ледь тільки почали піднімати кам’яну дошку і копати землю, як із гробу святого вийшов густий дим і потім полум’я, що обпалило стіни храму. В жаху кинувся князь зі своєю свитою геть із храму, впустивши жезл, яким гнівно вдаряв землю. На пам’ять про чудо в обителі зберігається цей жезл.
Один чернець Тарасій вночі готував свічки для ранкового богослужіння в храмі, де знаходяться мощі св. Варлаама. Раптом він бачить, що самі собою запалилися свічки над гробом святого і перед іконами, розгорілося вугілля в кадилі, і храм наповнився пахощами. Потім Тарасій побачив, що преподобний встав із гробу і, ставши посеред храму, довго молився за великий Новгород, щоб людинолюбний Господь відвернув від нього гнів Свій і позбавив від покарання, яке на нього чекало. В жаху Тарасій упав до ніг преподобного. Св. Варлаам, піднявши його, сказав: «Не бійся, брате Тарасію, хочу відкрити тобі люте горе, яке готує Господь Великому Новгороду за те, що він сповнився неправди. Зійди на церковну покрівлю і подивися, що нині діється над Новгородом». Тарасій побіг і побачив, що води озера Ільмень піднялися високо і готові затопити Новгород. Св. Варлаам зі сльозами молився Господу про спасіння міста. Потім він знову послав Тарасія дивитися на місто. Тарасій побачив безліч Ангелів, які кидали вогняні стріли на натовпи чоловіків, жінок і дітей. Преподобний знову став зі сльозами молитися і потім сказав: «Молитвами Владичиці нашої Богородиці і всіх святих Господь помилував Новгород від потопу, але в ньому буде сильний мор на людей». Втретє послав святий Варлаам Тарасія дивитися на місто. Той побачив вогняну хмару, яка йшла на місто. «Брате Тарасію! — сказав преподобний. — Після мору буде велика пожежа в Новгороді, і вся торгова сторона його згорить». Після цього святий повернувся в свій гріб, свічки і фіміам згасли самі собою. Усе передбачене справдилося. Через чотири роки після цього одкровення Тарасію, у 1509 році, був мор і сильна пожежа в Новгороді.
Таким чином св. Варлаам і після свого упокоєння не залишав без допомоги і свою обитель, і батьківщину — Новгород, а разом з цим був теплим молитовником і за всю Руську землю. Відома також допомога преподобного в духовному житті жителів Новгородської землі. Великому князю Московському Василю Іоанновичу було явлення: уві сні він побачив преподобного Варлаама, який сказав йому, що в Новгороді три обителі не мають пастирів: Хутинська, св. Георгія і св. Антонія, і братія в них живуть зле. (Митрополитом на Русі був Варлаам). Саме тоді ж до Москви були послані ченці з проханням направити настоятелів у ці монастирі (в Новгороді в цей час не було архієпископа). Це було в 1517 р. Великий князь негайно ж звелів призначити настоятелів у зазначені монастирі. З того часу великий князь став особливо шанувати преподобного Варлаама, і преподобний нерідко з’являвся йому уві сні та зміцнював його в боротьбі з ворогами, так що свої перемоги над ними великий князь приписував допомозі св. Варлаама. Але пам’ять св. Варлаама почали святкувати в Москві набагато раніше. У 1461 р. був освячений при церкві св. Іоанна Предтечі біля Боровицьких воріт приділ в ім’я св. Варлаама Хутинського. У самій же обителі Хутинській храм на честь св. Варлаама побудований у 1410 році.
Переселившись у небесну обитель, св. Варлаам за своєю обіцянкою не залишав своєю опікою влаштовану ним земну обитель. Він суворо стежив за виконанням ченцями даного ним статуту і нерідко, з’являючись сам, карав або допомагав їм. Ігумен Сергій, який прибув у Хутинський монастир із московського Андронієвого монастиря, вів нестримане життя, був немилостивий до бідних і заборонив приймати мандрівників. Преподобний не потерпів такого порушення своєї заповіді. Одного разу під час всеношного бдіння один із ченців побачив, що св. Варлаам, вставши з гробу, підійшов до Сергія, відняв у нього жезл і покарав ним ігумена. Як мертвий, упав негідний ігумен, братія віднесла його в келію, де він через тиждень помер.
Таким самим чином покарав преподобний і іншого ігумена, Никифора, за порушення заповіді про милосердя до бідних. У сьомий рік правління Никифора обителлю почався сильний голод у Новгородській землі. Безліч бідних людей приходили в обитель св. Варлаама і зі сльозами просили хліба, але ігумен Никифор звелів відігнати їх і замкнути ворота. Вночі з’явився йому св. Варлаам із жезлом у руці і сказав: «Навіщо ти так немилосердно вчиняєш із бідними? Вони знемагають від голоду і близькі до смерті, а ти не тільки не дав їм їжі, але й ворота обителі замкнув. А я заповів усім, хто живе в моїй обителі, насамперед любити одне одного, годувати і спочивати жебраків і мандрівників, що приходять в обитель. За таке милосердя, з благодаті Христової, обитель моя ніколи не зубожіє. Ти ж своєю скупістю і нелюбов’ю образив Христа, допустив піти з нашої обителі багатьом голодними і знеможеними». Сказавши це, преподобний покарав ігумена жезлом. З тієї хвилини Никифор відчув розслаблення в руці й нозі, так що мусив залишити управління монастирем і віддалитися в Чудів монастир, де він покаявся у своєму гріху і отримав зцілення за молитвою св. Варлаама.
У монастирі св. Варлаама був чернець Тарасій, іконописець, благообразний на вигляд і такий, що відрізнявся душевними чеснотами, так що братія доручила йому монастирську скарбницю. Але Тарасій за короткий час змінився вдачею, почав упиватися вином, яке тримав у себе в келії, і не хотів допомагати бідним. За заповітом св. Варлаама 6 листопада, у день його кончини, з монастирської скарбниці повинні були роздавати милостиню всім бідним, скільки б їх не прийшло в обитель. Тарасій не видав бідним нічого в той день, а сам, залишивши навіть літургію, бенкетував зі своїми друзями. У той час, коли Тарасій сидів за столом із друзями у своїй келії, з’явився йому преподобний і суворо почав дорікати за зле життя і невиконання його заповіді. Преподобний жорстоко покарав Тарасія жезлом, і той упав на землю. Його підняли, думаючи, що він впав у тяжку хворобу, але він розповів усім про видіння, що йому було, і покаявся у гріху своєму.
Такому ж покаранню від преподобного піддався і чашник монастирський, який не хотів давати вина братії в необхідних випадках, а сам постійно напивався доп’яна. Св. Варлаам з’явився нечестивцю і покарав його жезлом, після чого той помер у розслабленні. Келар Іоасаф вів нестримане життя, упиваючись монастирським вином і медом, і був жорстоко покараний преподобним. Одного разу Іоасаф, перебуваючи в погребі, пив там вино. Раптом з’явився йому св. Варлаам і з гнівом сказав йому: «Чи так, старче, слід жити тобі? Хіба дозволяє статут безчасно пити, їсти і насолоджуватися солодкими медами та наїдками, як ти вчиняєш, не дбаючи про своє спасіння? Не для того нас Господь створив, щоб ми їли і пили, одягалися в різний одяг і догоджали цьому тлінному тілу, а для того, щоб постом, молитвою, покаянням, сльозами і милостинею догоджали Богу. А ти не боїшся Страшного суду і вічних мук, упиваючись і ще насміхаючись над іншими, що живуть за статутом монастирським?». Після цього преподобний почав бити його жезлом, кажучи: «Покайся, окаянний, і навернися до Бога; якщо ж не покаєшся, то загинеш злою смертю». З того часу Іоасаф впав у розслаблення. Братія принесли його ледь живого до церкви і стали співати молебень. За молитвами братії келар отримав зцілення. Але, забувши про напоумлення, через деякий час Іоасаф знову став вести нетверезе життя і знову був покараний. З Москви прийшов багатий купець на поклоніння св. Варлааму і запропонував щедру трапезу всій братії. Як тільки нетверезий келар хотів випити заздоровну чашу, відразу ж упав на землю і помер.
У Новгородській землі настав сильний голод. У цей час у Хутинській обителі був будівничим якийсь Досифей. Він заборонив келарю роздавати хліб жебракам і годувати мандрівників в обителі. Восени з усіх монастирських полів було звезено хліб і наповнено ним усі житниці. Одного разу дяк житний, Феодор, увійшовши в головну житницю, яка була в саду, побачив, що хліба значно поменшало. За кілька днів хліба поменшало до ста мір. Феодор оголосив про цю незвичайну втрату ключнику Савватію і будівничому Досифею. Оглянувши уважно житницю і не знайшовши ніяких пошкоджень, Досифей зрозумів, що св. Варлаам викриває його гріх — порушення ним заповіді преподобного про милосердя до бідних. Тоді він, як і раніше, звелів роздавати хліб жебракам і годувати мандрівників. І що ж? Через три дні після цього розпорядження ключник Савватій, увійшовши в ту саму житницю, знайшов її повною хліба.
Чернець Агапій, який був пекарем хлібів для братії, мав звичай спати на квашні, в якій розчиняв хліби, не думаючи про те, що розчин цей освячується благословенням священика і святою водою. Св. Варлаам, з’явившись йому, викрив його неблагоговіння, погрожуючи жорстоким покаранням, якщо той не залишить своєї злої звички. Жахнувся чернець і хворів цілий тиждень. Коли ж хворого принесли до гробу святого і відслужили молебень, з’явився йому знову преподобний Варлаам і, зціливши його від хвороби, сказав: «Ось ти тепер здоровий; надалі не гріши, щоб не сталося з тобою чогось гіршого».
Суворий до порушників статуту, св. Варлаам водночас був милостивий до тих ченців, які виконували свої обов’язки, і з’являвся швидким помічником у потребах та хворобах. Так, він зцілив пономаря Іону, який довго хворів, з’явившись йому уві сні і сказавши: «Не сумуй більше, Іоно, про свою хворобу: ось ти тепер здоровий». Прокинувшись, Іона відчув себе абсолютно здоровим. Інший чернець, Іринарх, який відрізнявся богобоязливим життям, три роки був серйозно хворий, так що близький був до смерті й готувався до неї. Якось уночі хворий забувся і побачив, що йде до нього св. Варлаам у священичому облаченні з хрестом у руці, а за ним диякон із кадилом і братія з іконами та свічками. Увійшовши в келію Іринарха, преподобний звелів поставити ікони, запалити свічки і благословив хворого зі словами: «Ось ти здоровий, брате Іринарху, не гріши, молися Богу, Пресвятій Богородиці і мене закликай на допомогу». Після цього св. Варлаам став невидимим. Прокинувшись, Іринарх відчув себе здоровим.
У однієї селянки, що жила біля річки Мста, був десятирічний син глухий, німий і сліпий. Взявши його з собою, жінка пішла в Хутинський монастир помолитися св. Варлааму. Коли вони підійшли до воріт монастиря, отрок раптом прозрів і промовив: «Чи це Хутинь-монастир?». Здивована мати з радістю побачила, що за молитвою угодника Божого син її отримав усе, чого позбавлений був від народження, — став бачити, чути і говорити. Зі сльозами вдячності припала вона до гробу чудотворця і розповіла про чудо, що сталося, архієпископу Макарію, який у цей час прийшов в обитель із хресним ходом із Новгорода.
Син одного новгородського боярина, Єлевферія, отрок Симеон був розслаблений і не володів правою рукою, не говорив. Благочестива бабця його Євдокія привезла хворого в обитель преподобного Варлаама і щиро благала його про допомогу. Під час читання Євангелія на молебні раптом хворий встав прямо на обидві ноги, почав хреститися правою рукою і говорити.
У Новгороді поблизу Нікольського монастиря жив один ремісник Григорій, у якого дружина Мамелфа 12 років страждала від розслаблення, не володіючи ні руками, ні ногами. У середу першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла вночі з’явилися їй уві сні два світлозарні мужі. Один із них був в архієрейському облаченні, тримав у руці чашу зі Святими Тайнами і, причастивши хвору, став невидимим. Інший же був старець у чернечому одязі. Старець запитав хвору: «Чи знаєш ти, Мамелфо, святителя, який причастив тебе Св. Тайн Тіла і Крові Христової?». Хвора смиренно відповідала: «Ні, отче святий, я, грішна, у своїй хворобі і себе не знаю, а тим більше не можу знати, хто він. Бачила його тільки в святительському одязі. Бачила я його в незвичайному світлі, сяючим, як сонце, чого мій розум не може осягнути; чи мені, грішній, знати його ім’я?». Тоді старець сказав їй: «Це святитель Миколай Чудотворець». «А ти хто, святий отче?» — запитала його хвора. «Я Варлаам, ігумен Хутинського монастиря, — відповідав їй той, хто з’явився, — тепер встань і йди за мною. Коли ж прийде твій чоловік, розкажи йому про те, що ти бачила, і проси, щоб він у п’ятницю, коли буде хресний хід у мою обитель, звів тебе туди, і біля мого гробу отримаєш зцілення». Сказавши це, св. Варлаам став невидимим. Хвора відразу ж відчула полегшення. У п’ятницю вона разом із чоловіком прибула в монастир св. Варлаама. Помолившись біля його гробу і приклавшись до ікони, вона отримала повне зцілення.
У монастирі св. Варлаама жив один чернець, сріблолюбний і сластолюбний, який ніколи не допомагав бідним від щедрих дарів, які приносили йому з міста родичі. Трапилося йому одного разу з цими дарами прийняти отруту, і він лежав при смерті. Вночі уві сні він побачив себе в церкві, де знаходяться мощі св. Варлаама. Преподобний підійшов до нього, почав дорікати за нестриманість у їжі, що була причиною його хвороби, за його скупість і немилосердя до бідних, і сказав йому, що якщо він покається у своїх гріхах і змінить своє нестримане життя, то отримає прощення і зцілення від хвороби. Потім св. Варлаам звелів йому покликати священика, відслужити молебень і випити святої води. Коли хворий виконав повеління преподобного, то отримав зцілення. З того часу він проводив своє життя в пості, молитвах і щиро допомагав бідним.
Чернець Тихон, який займав пономарську посаду в обителі св. Варлаама, близько двох років страждав від тяжкої хвороби, так що не міг нагнутися до землі або підняти що-небудь. Часто молився Тихон біля гробу преподобного, але не отримував зцілення. Одного разу, будучи сам у церкві, він, приступивши до гробу святого, ніби з докором сказав: «Угоднику Христовий і чудотворцю Варлааме! Чужим, які здалеку приходять до тебе, страждальцям від різних недуг, ти щедро подаєш зцілення від усіх хвороб, а мене, присного твого раба, не зцілюєш. Помилуй же мене, святий угоднику Христовий і зціли від хвороби моєї!». У ту ж хвилину хворий відчув досконале зцілення.
Клірик храму Софії в Новгороді, Пантелеймон, родич архієпископа Геннадія, впав у розслаблення, перестав говорити і три роки лежав без руху. У п’ятницю першого тижня посту свв. апостолів Петра і Павла, коли відбувається хресний хід у монастир, привезли туди і цього розслабленого, і поклали біля гробу св. Варлаама. Раптом хворий побачив, що св. Варлаам вийшов із гробу і опалив його вогнем. Від страху хворий схопився і скрикнув: «Святий чудотворцю Варлааме! Помилуй мене і зціли від цієї хвороби!». Преподобний сказав йому: «Ось ти тепер здоровий і не гріши надалі». Сказавши це, св. Варлаам став невидимим. Раптово хворий одужав і розповів усім про своє видіння.
Варлаам Хутынский прп.: Преподобный Варлаам Хутынский, Новгородский чудотворец
Прп. Варлаам Хутынский
Преподобный Варлаам, в мире Алексей, подвизался в XII веке на берегу Волхова. Он был сын богатых и именитых граждан великого Новгорода, Михаила и Анны, отличавшихся благочестивой жизнью. Воспитанный под влиянием добродетельных родителей, Алексей с ранних лет почувствовал особенное расположение к благочестивой и уединенной жизни, удалялся от всяких игр и общества товарищей, любил читать священные книги, часто посещал храм Божий, а дома проводил время в молитве и посте. Опасаясь за здоровье юного подвижника, родители уговаривали его не изнурять себя постом, но Преподобный кротко отвечал им: "Много я, любезные родители, читал священных книг, но нигде не находил, чтобы сами родители советовали своим детям что либо дурное, как вы мне советуете. Не дороже ли всего для нас царство небесное? Но не пища и питие введут нас туда, а пост и молитва. Вспомните, сколько было людей после Адама, и все они умерли и смешались с землею, а угодившие Богу добродетельной жизнью, пролившие за Христа кровь свою и из любви ко Христу отрекшиеся от мира получили царство небесное и всеми прославляются. Поэтому и я, при помощи Божией, хочу по своим силам подражать им". Услышав такой ответ, родители изумились разуму юноши и предоставили ему полную свободу жить по своему желанию. По смерти родителей Преподобный, раздав все свое имущество бедным, удалился в пустыню к подвижнику Порфирию и принял от него пострижение с именем Варлаама.
Искавший совершенного уединения Преподобный Варлаам решил поселиться в глухом месте, в 10 верстах от Новгорода. Место это называлось Хутынь (худынь, худое место) и пользовалось дурною славой; по мнению народному здесь жила нечистая сила, и все боялись ходить сюда. Но никакая нечистая сила не страшна рабу Христову, вооруженному неодолимым оружием – крестом Христовым, далеко отгоняющим всех врагов. Подходя к Хутыни, Преподобный увидел светлый луч, просиявший из густой чащи леса. Из этого знамения он понял, что его намерение поселиться здесь согласно с волей Божией. С чувством благодарности ко Господу воскликнул Преподобный словами Пророка: "3десь покой мой и здесь вселюся в веке века!" (Псал.131, 14). Помолившись усердно Господу, поставил себе Преподобный келью посреди глухой чащи. Весь день он проводил в трудах, а ночь – в молитве, строго постился, носил суровую одежду и вериги (хранящаяся в Хутынской обители власяница Преподобного имеет 18 ф. весу, а вериги – 8 фунтов). Много нападений должен был перенести строгий подвижник от диавола. Стараясь изгнать пустынника, бесы то принимали вид разных зверей, змей, чтобы устрашить его, то возбуждали против него людей, чтобы оскорблениями от них принудить его оставить избранное им место, то возбуждали в нем разные помыслы, старались довести его до нарушения поста, но Преподобный кротко переносил все обиды, усердной слезной молитвой и строгим постом подавлял все эти помыслы и разрушал все ухищрения диавола.
Высоконравственная жизнь Св. Варлаама скоро сделалась известной в стране, к нему стали приходить и князья, и бояре, и простые люди за советом и благословением; многие просили позволения поселиться вместе с ним. Как ни любил уединение Преподобный, но, помня заповедь Господню о любви к ближним, по которой каждый прежде и более всего должен заботиться о пользе других, с готовностью и любовью принимал всех, кто к нему обращался. Его строгая нестяжательность, любовь и снисходительность к раскаивающимся, кроткое и вместе с тем проникнутое силой искреннего чувства слово назидания производило сильное впечатление на всех приходивших к нему. Каждый получал наставление применительно к своему положению. Начальникам и князьям он говорил, чтобы всегда помнили о трех вещах: первое, что они начальствуют над людьми такими же, как и сами; второе, что начальствовать должны по законам; третье, что они не всегда будут начальствовать и что им также придется дать отчет Богу в судах своих, ибо над ними есть суд Божий. Иноков он учил не превозноситься, если они поставлены начальниками обители, но тем усерднее работать Богу. Вся братия должна трудиться день и ночь на избранном поприще. Богатым он внушал не забывать, что есть вечность с муками для праздных, и что многими скорбями покрыт путь в царство небесное. Мирянам и всем вообще он внушал не воздавать злом за зло, не обижать друг друга, удаляться от всякой неправды и нечистоты и помнить о своих грехах.
Число иноков, желавших подвизаться в обители Преподобного, постоянно увеличивалось. Св. Варлаам построил небольшую деревянную церковь в честь Преображения Господня в память того чудесного света, который осиял это место, когда Св. Варлаам принял намерение поселиться здесь, и несколько келий. Преподобный своим примером и своими наставлениями вел живших с ним иноков к духовному совершенству. Он сам обрабатывал землю, сам построил себе келью; и сейчас цел колодец, выкопанный им.
За свою добродетельную жизнь Св. Варлаам еще при жизни был прославлен от Господа даром прозорливости и чудотворения.
Потому Архиепископ Новгорода часто обращался к Преподобному за советами.
Однажды, отправившись к Архиепископу, Св. Варлаам увидел на мосту через Волхов большую толпу народа и палача, который готовился сбросить в реку осужденного преступника (обычная смертная казнь в Новгороде в древнее время). Преподобный остановил палача, и просил народ отдать ему осужденного, сказав "Он загладит вины свои в Хутыне". Все тотчас же единодушно закричали: "Отдайте, отдайте осужденного Преподобному отцу нашему Варлааму". Освободив осужденного от уз, Св. Варлаам послал его в свою обитель. Через некоторое время спасенный от казни принял иночество и, пожив благочестиво в обители, скончался. Но в другом подобном же случае Св. Варлаам поступил по-иному. Пришлось ему опять проезжать мост, когда готовились сбросить осужденного. Родственники и многие из народа, увидев Преподобного, умоляли его спасти осужденного, но он, не обращая внимания на все просьбы, велел вознице своему скорее ехать, и казнь совершилась. Такой поступок святого изумил народ.
"Что это значит?" – говорили все между собой, – "Одного Преподобный спас от казни, хотя его и не просили об этом, а другого не захотел, несмотря на все мольбы". Ученики Св. Варлаама по возвращении в обитель просили его объяснить этот поступок. "Судьбы Господни," – отвечал Преподобный, – "бездна многа. Господь всем хочет спасения и не хочет смерти грешника. Первый был осужден справедливо, но после осуждения сознал свои грехи, и Господь избавил его от смерти через мое недостоинство, чтобы дать ему время раскаяться и загладить свои грехи, что он и исполнил в обители. Второй же был осужден невинно, но Господь попустил ему умереть, чтобы впоследствии он не сделался дурным человеком; теперь же, умерев невинно, он получил от Господа венец мученический. Такова тайна судеб Божиих: "Кто бо разуме ум Господень, или кто советник ему бысть" (Рим. 2, 33, 34).
Однажды в пустыню к Преподобному прибыл князь Ярослав. Св. Варлаам, благославляя его, сказал: "Будь здоров, князь, и с благородным сыном твоим". Это приветствие изумило князя, не знавшего еще о рождении младенца. Получив вскоре радостную весть о рождении сына, он просил Преподобного быть восприемником новорожденного, на что Св. Варлаам согласился охотно. Это было в 1190 году.
Обладая даром прозорливости, Преподобный старался предостеречь братию от греховных падений. Как-то монастырские рыбаки в числе множества мелкой рыбы поймали большого осетра и скрыли его, желая продать, а Преподобному принесли только мелкую рыбу. Посмотрев на них с улыбкою, Св. Варлаам сказал: "Вы принесли ко мне детей, куда же скрыли их мать". Смущенные этим кротким обличением, рыбаки пали к ногам Преподобного, прося прощения.
Научая других удерживаться от искушений, Преподобный строго следил за собой, молитвой и постом подавляя в себе всякий дурной помысел. Однажды принесли Преподобному свежую рыбу. Ему захотелось вкусить ее, но, подавив в себе это желание, велел приготовить рыбу и положить в сосуд в келье. Три дня он провел в строгом посте и молитве. На четвертый день Святой открыл сосуд с рыбой и, увидев там множество червей, сказал: "Варлаам, Варлаам? Всякое животное по разрушении своем обращается в тление; подобает и нам разрешиться от всякаго наслаждения брашен и пристрастия к этой жизни. Если же хочешь здесь есть сладкую пищу и пить сладкое питье, то зачем и черноризцем называешься? Ты уже отлучился от мира в пустыню, чтобы служить Творцу своему". Сказав это, он выбросил рыбу, и помысл о сладкой пище не смущал более.
Особенно замечательный случай прозорливости Св. Варлаама остался навсегда памятным в Новгороде.
Преподобному пришлось быть у Новгородского Архиепископа. При прощании Архиепископ велел ему побывать через неделю. Св. Варлаам отвечал: "если Бог благословит, я приеду к твоей святыне на санях в пяток первой недели поста Свв. Апостол Петра и Павла". Удивился Архиепископ такому ответу. Действительно, накануне определенного дня в ночь выпал глубокий снег, и в пятницу целый день был сильный мороз. Преподобный на санях приехал в Новгород к Архипастырю. Видя печаль Архиепископа по случаю такой безвременной непогоды, вследствие которой могли вымерзнуть хлеба, Св. Варлаам сказал ему: "Не печалься, Владыка, не скорбеть, а благодарить Господа нужно. Если бы Господь не послал этого снега и мороза, то был бы голод во всей стране, которым Господь хотел наказать нас за грехи наши, но по молитвам Богородицы и Святых умилосердился над нами и послал мороз, чтобы перемерли черви, подтачивавшие корни хлебов. На утро же наступит опять тепло, снег этот растает и напоит землю. По милости Господа, будет плодородие". На другой день, как предсказывал Св. Варлаам, наступило тепло. Архиепископу принесли с поля ржаных колосьев с корнями, на которых оказалось множество вымерших червей. И был в тот год невиданный урожай.
Кроме дара прозорливости Господь прославил Своего угодника даром чудотворения.
Близ обители Св. Варлаама жил один поселянин, имевший сына. Он особенно чтил Преподобного, часто приходил в монастырь слушать беседу его и присылал на монастырские нужды, сколько мог по своим средствам. Сын этого поселянина заболел и не было надежды на его выздоровление. Тогда отец, взяв больного сына, понес его в обитель Преподобного. Но на пути мальчик умер. С горьким плачем подошел огорченный отец к келье Преподобного и сказал: "Я надеялся, что по твоим молитвам сын мой выздоровеет, но получил большую скорбь. Лучше было бы для меня, если бы он умер дома, нежели на дороге". Св. Варлаам сказал ему: "Напрасно ты плачешь и сокрушаешься. Разве ты не знаешь, что всех ожидает смерть и общий суд, и как восхотел Господь, так и сотворил. Посему, возлюбленный, не скорби об этом, а поди приготовь все нужное к погребению". Между тем Св. Варлаам, тронутый его горем, преклонив колена, стал усердно молить Господа воскресить отрока, и Господь услышал молитву Своего угодника – умерший ожил. Отец с изумлением увидел сына своего сидящим на постели Преподобного совершенно здоровым. С радостными слезами припал он к ногам Св. Варлаама, благодаря его и прославляя Бога, чудодействующего во святых Своих. Не желая славы человеческой, Св. Варлаам старался скрыть совершившееся чудо и сказал поселянину: "Ты, как я вижу, обманулся и от сильной печали, потеряв здравый ум, не понял действительности. Сын твой и не умирал, и не воскресал, но, изнемогши дорогой от холода, впал в безчувственность, а ты подумал, что он умер. Теперь же, согревшись в теплой келье. он пришел в сознание, а тебе кажется, что он воскрес". Но поселянин никак не мог согласиться с таким объяснением. "Зачем ты, угодник Божий, хочешь скрыть от меня чудо?" – сказал он Святому. – "Я хорошо знаю, что сын мой был мертв. Если бы я не видел ясно, что он умер, не стал бы готовить все нужное к погребению". Тогда Преподобный строго запретил ему рассказывать о совершившемся чуде при его жизни, предупредив, что если он расскажет кому либо об этом, то и сам лишится милости Божией и опять потеряет сына. Радуясь и прославляя Бога и Его угодника Варлаама, возвратился поселянин в дом свой.
Незадолго до своей кончины Преподобный окончил построение каменного храма в честь Преображения Господня вместо прежнего деревянного. Предвидя свою кончину. Св. Варлаам призвал к себе всю братию и сказал: "Настало время, дети мои, отхождения моего ко Господу, но я не оставлю вас сиротами и всегда буду с вами духом, и, если будете жить в любви, то монастырь этот и после моей смерти не будет иметь ни в чем недостатка". Плакали неутешно иноки, прощаясь с своим любимым наставником, но Преподобный уговаривал их не скорбеть, а молиться о нем. В последней беседе своей он с отеческой любовью убеждал их не ослабевать в подвигах поста и молитвы, оберегать душу свою от всяких дурных помыслов, но жить так, чтобы каждый день быть готовыми к смерти. "Вверяю вас, прежде всего, в руки Божии", – сказал он братии", – "блюстителем же душ и телес ваших оставляю игумена Антония, который сейчас находится в Иерусалиме. По дару прозорливости Преподобный увидел приближавшегося к обители Антония. Преподобный Варлаам с благословением вручил ему свое стадо и мирно скончался в 6-й день ноября 1192 года.
Известие о кончине горячо любимого и чтимого всеми Преподобного Варлаама сильно опечалило всех жителей Новгорода. На погребение его прибыл Архиепископ Новгорода со всем духовенством, иноки из всех монастырей и почти все жители города, всякого возраста, пола и состояния. Плач народа заглушал погребальные песнопения. За эту народную любовь Преподобный воздал любовью: многие больные получили исцеление.
День этот остался памятным для народа, и в монастыре Преподобного до сих пор сохраняется обычай в день кончины его раздавать милостыню всем убогим, сколько бы их ни приходило, по заповеди Святого Варлаама, повелевшего принимать всех странных, кормить их и покоить.
Господь даровал Святому Варлааму дар чудотворения и по его кончине, так что все, приходящие с верой ко гробу Угодника, получают просимое.
Трудно и описать все многочисленные чудеса Святого Варлаама. Один слепой, долго страдавший и много без успеха лечившийся от своей болезни, просил привести его в монастырь Св. Варлаама. Во время пения молебна Богоматери слепой усердно молился при гробе Преподобного. Когда же запели: "Владычице приими молитвы раб твоих..." он вдруг увидел гроб Преподобного. Не смея верить своему исцелению, он подошел ко гробу и осязал его. С чувством живой радости и благодарности к Святому он объявил всем о своем чудесном исцелении, и все прославили Господа и Его Угодника.
Один человек, имевший большую веру к Преподобному, отправился по воде вместе с женой поклониться мощам его; на обратном пути из монастыря лодка опрокинулась и он утонул. Рыбаки соседнего селения с трудом отыскали его тело и вытащили сетями. При виде утонувшего некоторые роптали на Преподобного, что не спас от смерти человека, приходившего к нему с верой. "Пришедши к мощам Преподобного, человек этот надеялся получить здоровье и долголетнюю жизнь, говорили они; – а вместо того погиб такой нечаянной смертью. Лучше бы ему не приходить и не молиться, нежели, помолившись, так умереть". Но Господь не попустил порицания на Своего Угодника. Утонувший неожиданно встал, прославляя Бога и Святого Варлаама.
В 1408 году Новгородский князь Константин тяжко заболел, так что потеряли совершенно надежду на его выздоровление. Он велел отнести себя в обитель Св. Варлаама. Без памяти принесли князя ко гробу Преподобного, а приближенные стали думать о погребении. Но благоговейные иноки утешали их надеждой на помощь Св. Варлаама. "Веруйте только в Бога и возложите надежду на Преподобного, который подаст исцеление князю", говорили они. Совершив молебен при гробе Святого, игумен и братия отправились на трапезу, оставив больного в церкви. Вдруг он стал совершено здоровым, как бы пробудившись от глубокого сна. Получив известие об этом, игумен и братья поспешили в церковь и нашли князя здоровым, молящимся при гробе Преподобного.
В 1445 году Великий князь Василий Темный с сыновьями прибыл в Новгород. Там опасно заболел любимый постельничий князя Григорий и восемь дней лежал без пищи. Во сне он отвечал как будто спрашивавшим его, хотя с ним никто из бывших при нем не говорил. Когда он пришел в сознание, его спросили, с кем он разговаривал. Григорий отвечал: "Лежа на постели, я думал, как бы мне побывать в обители Св. Варлаама, чтобы помолиться при его гробе. Вдруг я услышал голос, что идет к тебе сам чудотворец. Я увидел, что ко мне идет Св. Варлаам с крестом в руке. Подойдя ко мне, Преподобный сказал: "Ты молишься Николаю Чудотворцу и меня призываешь в помощь, не зная меня, и канон мой, и житие списал, даже дал обет постричься в монастыре моем. Молись и впредь Николаю Чудотворцу, а я твой помощник. Теперь же, увидев меня, будь мне верен: я тебя избавлю от твоей болезни". "Поэтому прошу вас", – продолжал Григорий; – "отвезите меня в обитель Преподобного Варлаама, если даже и смерть постигнет меня здесь, погребите меня в его обители". По этой просьбе больного положили в сани и повезли в монастырь. Дорогою он умер. Провожавшие его не знали, как поступить, везти ли тело в обитель или отвезти к родителям. Но исполняя просьбу умершего, решились отвезти его в обитель. У монастырских ворот мертвый неожиданно ожил и громко воскликнул: "Я был мертв, и ныне здесь!" Провожавшие его стали спрашивать, но он не мог более ничего сказать. Услышав об этом чуде, игумен Леонтий и братия собрались в церковь и совершили молебен при гробе Преподобного Варлаама. Оживший стоял на ногах, но был нем. Когда же его ввели в келью и по его просьбе принесли икону Св. Варлаама, юноша, приблизившись к иконе, внезапно заговорил. Со слезами благодарил он Преподобного за свое исцеление и рассказал игумену и братии о случившемся с ним: "В час смерти видел я около себя множество бесов, и один из них держал свиток, где были записаны грехи мои. Но Святитель Николай, отгоняя от меня демонов, сказал: "Немногия добрыя дела его значат больше, чем грехи его, в которых он притом раскаялся духовному отцу". Тогда бесы скрылись, явились ангелы, и один из них повел меня в светлое место, где росло множество прекрасных деревьев. Здесь я увидел Преподобного Варлаама с посохом в руке, как изображен он на иконе. Подойдя ко мне, он сказал: "Григорий! Я не успел придти к тебе при исходе твоем. Теперь ты хочешь ли оставаться здесь?" – "Хочу здесь пребывать", – ответил я. Св. Варлаам сказал: "Хорошо бы было остаться тебе здесь, но будут скорбеть родители твои; иди утешь отца и мать". Взяв меня за руку, Преподобный повел меня, а ангел шел впереди в диаконском одеянии. Пройдя мимо цветущих деревьев, ангел скрылся, а Преподобный, осенив меня крестом и иконою Святителя Николая, сказал: "Через семь лет ты будешь у меня" и стал невидимым, а я ожил. Это чудо совершилось 31 января 1445 года.
Чудеса, совершавшиеся при гробе Преподобного Варлаама, побудили Новгородского Архиепископа Евфимия приступить к освидетельствованию святых мощей его. С благоговением приступил к этому Архиепископ. Призвав к себе Хутынского игумена Тарасия, он заповедал тридневный пост и молитву в обители, и сам постился и молился эти дни. Через три дня Архиепископ с игуменом и одним иподиаконом вошли в храм, с молитвой сняли каменную крышу с гроба и увидели честное тело Преподобного совершенно нетленным: лицо и борода его были сходны с изображением на иконе, стоявшей над гробом. Все прославили Бога, а иподиакон, пораженный чудом, принял монашество. Это было около 1452 года.
Мощи Преподобного и после того остались закрытыми. В 1471 году Великий князь Московский Иоанн III-й, завоевав Новгород, прибыл в Хутынскую обитель поклониться Святому Варлааму. "Почему не открывают гроба Святого?" спросил он игумена Нафанаила. "Издавна никто не смеет видеть мощи чудотворца", – отвечал игумен: ни для князей, ни для архиепископов, ни для бояр не открывают их, пока Господу не благоугодно будет изъявить на то Свою волю". Тогда Великий князь гневно сказал: "Никто из святых не скрывается, но они везде по вселенной явны бывают, чтобы каждый христианин мог с верою приходить к святым мощам, целовать их и получать защиту. Открыты мощи Святителя Николая в Барах, а также в Царьграде Вселенский Патриарх в праздник Рождества Предтечи всенародно воздвигает честную руку его". С этими словами он грозно приказал открыть гроб, гневно ударяя при этом жезлом в землю. Но Господу угодно было вразумить князя, что все сильные земли ничто пред лицом Господа. Едва только стали поднимать каменную доску и копать землю, как из гроба Святого вышел густой дым и затем пламень, опаливший стены храма. В ужасе бросился князь со своей свитой вон из храма, выронив жезл, которым гневно ударял землю. В память чуда в обители хранится этот жезл.
Один инок Тарасий ночью приготовлял свечи для утреннего Богослужения в храме, где находятся мощи Св. Варлаама. Вдруг он видит, что сами собою зажглись свечи над гробом Святого и перед иконами, разгорелись уголья в кадиле, и храм наполнился благоуханием. Потом Тарасий увидел, что Преподобный встал из гроба и, став посреди храма, долго молился о великом Новгороде, чтобы человеколюбивый Господь отвратил от него гнев Свой и избавил от ожидающего его наказания. В ужасе Тарасий пал к ногам Преподобного. Св. Варлаам, подняв его, сказал: "Не бойся, брат Тарасий, хочу открыть тебе лютое горе, которое готовит Господь великому Новгороду за то, что он исполнился неправды. Взойди на церковную кровлю и посмотри, что ныне совершается над Новгородом". Тарасий побежал и увидел, что воды озера Ильменя поднялись высоко и готовы затопить Новгород. Св. Варлаам со слезами молился Господу о спасении города. Потом он опять послал Тарасия смотреть на город. Тарасий увидел множество ангелов, которые бросали огненные стрелы на толпы мужчин, женщин и детей. Преподобный снова стал со слезами молиться и потом сказал: "Молитвами Владычицы нашей Богородицы и всех Святых Господь помиловал Новгород от потопа, но в нем будет сильный мор на людей . В третий раз послал Святый Варлаам Тарасия смотреть на город. Тот увидел огненную тучу, которая шла на город. "Брат Тарасий! – сказал Преподобный: после мора будет большой пожар в Новгороде, и вся торговая сторона его сгорит". После этого Святой возвратился в гроб свой, свечи и фимиам погасли сами собой. Все предсказанное сбылось. Чрез четыре года после этого откровения Тарасию в 1509 году был мор и сильный пожар в Новгороде (Сбор. летоп. III. 245–247).
Таким образом Св. Варлаам и по преставлении своем не оставлял без помощи и свою обитель, и родину – Новгород, а вместе с сим был теплым молитвенником и за всю Русскую землю.
Известна также помощь преподобного в духовной жизни жителей Новгородской земли. Великому князю Московскому Василию Иоанновичу было явление: во сне он увидел Преподобного Варлаама, который сказал ему, что в Новгороде три обители не имеют пастырей: на Хутыне, св. Георгия и св. Антония, и братья в них живут дурно. (Митрополитом на Руси был Варлаам). Именно тогда же в Москву были посланы иноки с просьбой направить настоятелей в эти монастыри (в Новгороде в это время не было Архиепископа). Это было в 1517 г. Великий князь немедленно же велел назначить настоятелей в означенные монастыри. С того времени Великий князь стал особенно чтить Преподобного Варлаама, и Преподобный нередко являлся ему во сне и укреплял его в борьбе с врагами, так что свои победы над ними Великий князь приписывал помощи Св. Варлаама. Но память Св. Варлаама стали праздновать в Москве гораздо раньше. В 1461 г. был освящен при церкви Св. Иоанна Предтечи у Боровицких ворот придел во имя Св. Варлаама Хутынскаго. В самой же обители Хутынской храм в честь Св. Варлаама построен в 1410 году (Собр. лет. III. 104 235. IV. 114. IV. 182).
Переселившись в небесную обитель, св. Варлаам по своему обещанию не оставлял своим попечением устроенную им земную обитель. Он строго следил за исполнением иноками данного им Устава и нередко, являясь сам, наказывал или помогал им. Игумен Сергий, прибывший в Хутынский монастырь из Московского Андрониева монастыря, вел невоздержанную жизнь, был немилостив к бедным, и запретил принимать странников. Преподобный не потерпел такого нарушения своей заповеди. Однажды во время всенощного бдения один из иноков увидел, что Св. Варлаам, встав из гроба, подошел к Сергию, отнял у него жезл и наказал им игумена. Как мертвый, упал недостойный игумен, братия отнесла его в келью, где он чрез неделю умер.
Таким же образом наказал Преподобный и другого игумена Никифора за нарушение заповеди о милосердии к бедным. В седьмой год правления Никифорова обителью начался сильный голод в Новгородской земле. Множество бедных людей приходили в обитель Св. Варлаама и со слезами просили хлеба, но игумен Никифор велел отогнать их и запереть ворота. Ночью явился ему Св. Варлаам с жезлом в руке и сказал: "Зачем ты так немилосердно поступаешь с бедными? Они изнемогают от голода и близки к смерти, а ты не только не дал им пищи, но и ворота обители запер. А я заповедал всем живущим в моей обители прежде всего любить друг друга, кормить и покоить нищих и странных, приходящих в обитель. За такое милосердие, по благодати Христовой, обитель моя никогда не оскудеет. Ты же своей скупостью и нелюбовью оскорбил Христа, допустил уйти из нашей обители многих голодными и изнемогшими". Сказав это, Преподобный наказал игумена жезлом. С той минуты Никифор почувствовал расслабление в руке и ноге, так что должен был оставить управление монастырем и удалиться в Чудов монастырь, где он раскаялся в своем грехе и получил исцеление по молитве Св. Варлаама.
В монастыре Св. Варлаама был инок Тарасий, иконописец, благообразный по наружности и отличавшийся душевными достоинствами, так что братия поручила ему монастырскую казну. Но Тарасий в непродолжительное время изменился нравом, начал упиваться вином, которое держал у себя в келье, и не хотел помогать бедным. По завещанию Св. Варлаама 6-го ноября, в день его кончины, из монастырской казны должны были раздавать милостыню всем бедным, сколько бы их ни пришло в обитель. Тарасий не выдал бедным ничего в тот день, а сам, оставив даже литургию, пировал со своими друзьями.
В то время, когда Тарасий сидел за столом с друзьями в своей келье, явился ему Преподобный и строго стал укорять за дурную жизнь и неисполнение его заповеди. Преподобный жестоко наказал Тарасия жезлом, и тот упал на землю. Его подняли, думая что он впал в тяжкую болезнь, но он рассказал всем о бывшем ему явлении и раскаялся во грехе своем.
Такому же наказанию от Преподобного подвергся и чашник монастырский, который не хотел давать вина братии в необходимых случаях, а сам постоянно напивался допьяна. Св. Варлаам явился нечестивому и наказал его жезлом, после чего тот умер в расслаблении.
Келарь Иоасаф вел невоздержанную жизнь, упиваясь монастырским вином и медом, и был жестоко наказан Преподобным. Однажды Иоасаф, находясь в погребе, пил там вино. Вдруг явился ему Св. Варлаам и с гневом сказал ему: "Так ли, старец, следует жить тебе? Разве дозволяет устав безвременно пить, есть и наслаждаться сладкими медами и яствами, как ты поступаешь, не заботясь о своем спасении? Не для того нас Господь сотворил, чтобы мы ели и пили, одевались в различныя одежды и угождали этому тленному телу, а для того, чтобы постом, молитвою, покаянием, слезами и милостыней угождали Богу. А ты не боишься Страшнаго суда и вечных мук упиваясь и еще насмехаясь над другими, живущими по уставу монастырскому? ''
После этого Преподобный начал бить его жезлом говоря: Покайся, окаянный, и обратись к Богу; если же не покаешься, то погибнешь злой смертью''. С того времени Иоасаф впал в расслабление. Братия принесла его едва живого в церковь и стали петь молебен. По молитвам братии келарь получил исцеление. Но забыв о вразумлении, через некоторое время Иоасаф вновь стал вести нетрезвую жизнь и опять был наказан. Из Москвы пришел богатый купец на поклонение Св. Варлааму и предложил обильную трапезу всей братии. Как только нетрезвый келарь хотел выпить заздравную чашу, тотчас же упал на землю и умер.
В Новгородской земле наступил сильный голод. В это время в Хутынской обители был строителем некто Досифей. Он запретил келарю раздавать хлеб нищим и кормить странников в обители. Осенью со всех монастырских полей был свезен хлеб и наполнены им все житницы. Однажды дьяк житный, Феодор, войдя в главную житницу, которая была в саду, увидел, что хлеба значительно убавилось. За несколько дней хлеба убыло до ста мер. Феодор объявил об этой необыкновенной убыли ключнику Савватию и строителю Досифею. Осмотрев внимательно житницу и не найдя никаких повреждений, Досифей понял, что Св. Варлаам обличает его грех – нарушение им заповеди Преподобного о милосердии к бедным. Тогда он по прежнему велел раздавать хлеб нищим и кормить странников. И что же? Чрез три дня после этого распоряжения ключник Савватий, войдя в ту же житницу, нашел ее полной хлеба.
Инок Агапий, бывший пекарем хлебов для братии, имел обыкновение спать на квашне, в которой растворял хлебы, не думая о том, что раствор этот освящается благословением священника и святой водой. Св. Варлаам, явившись ему, обличил его неблагоговение, угрожая жестоким наказанием, если тот не оставит своей дурной привычки. Ужаснулся инок и болел целую неделю. Когда же больного принесли ко гробу Святого и совершили молебен, явился ему опять Преподобный Варлаам и, исцелив его от болезни, сказал: "вот ты теперь здоров; вперед не греши, чтобы не случилось с тобою чего-либо хуже".
Строгий к нарушителям устава, Св. Варлаам в тоже время был милостив к тем инокам, которые исполняли свои обязанности, и являлся скорым помощником в нуждах и болезнях. Так он исцелил пономаря Иону, долго болевшего, явившись ему во сне и сказав: "Не скорби более, Иона, о своей болезни: вот ты теперь здоров". Проснувшись, Иона почувствовал себя совершенно здоровым.
Другой инок Иринарх, отличавшийся Богобоязненною жизнью, три года был серьезно болен, так что близок был к смерти и готовился к ней. Как-то ночью больной забылся и увидел, что идет к нему Св. Варлаам в священническом облачении с крестом в руке, а за ним диакон с кадилом и братия с иконами и свечами. Войдя в келью Иринарха, Преподобный велел поставить иконы, зажечь свечи и благословил больного со словами: "Вот ты здоров, брат Иринарх, не греши, молись Богу, Пресвятой Богородице и меня призывай в помощь". После этого Св. Варлаам стал невидим. Проснувшись, Иринарх почувствовал себя здоровым. У одной поселянки, жившей при реке Мсте, был десятилетний сын глухой, немой и слепой. Взяв его с собою, женщина пошла в Хутынский монастырь помолиться Св. Варлааму. Когда они подошли к воротам монастыря, отрок внезапно прозрел и проговорил: "Это ли Хутынь монастырь?" Изумленная мать с радостью увидела, что по молитве угодника Божия сын ее получил все, чего лишен был от рождения, – стал видеть, слышать и говорить. Со слезами благодарности припала она ко гробу Чудотворца и рассказала о случившемся чуде Архиепископу Макарию, который в это время пришел в обитель с крестным ходом из Новгорода.
Сын одного Новгородского боярина Елевферия, отрок Симеон был расслаблен и не владел правой рукой, не говорил. Благочестивая бабка его, Евдокия, привезла больного в обитель Преподобного Варлаама и усердно молила его о помощи. Во время чтения Евангелия на молебне вдруг больной встал прямо на обе ноги, начал креститься правой рукой и говорить.
В Новгороде близ Никольского монастыря жил один ремесленник Григорий, у которого жена Мамелфа 12 лет страдала от расслабления, не владея ни руками, ни ногами. В среду первой недели поста Св. Апостолов Петра и Павла ночью явились ей во сне два светозарных мужа. Один из них был в архиерейском облачении, держал в руке чашу со Святыми Тайнами и, причастив больную, стал невидимым. Другой же был старец в монашеском одеянии. Старец спросил больную: "Знаешь ли Мамелфа, Святителя, который причастил тебя Св. Тайн Тела и Крови Христовой?" Больная смиренно отвечала: "Нет, отец святой, я грешная, в своей болезни и себя не знаю, а тем более не могу знать, кто он. Видела его только в святительской одежде. Видела я его в необыкновенном свете, сияющим, как солнце, чего мой ум не может постигнуть; мне ли, грешной, знать его имя?" Тогда старец сказал ей: "Это Святитель Николай Чудотворец". "А ты кто, святой отец?" спросила его больная: "Я Варлаам, игумен Хутынского монастыря", – отвечал ей явившийся, "теперь встань и иди за мной. Когда же придет твой муж, расскажи ему о том, что ты видела, и проси, чтобы он в пятницу, когда будет крестный ход в мою обитель, свел тебя туда, и при моем гробе получишь исцеление". Сказав это, Св. Варлаам стал невидим. Больная тотчас же почувствовала облегчение. В пятницу она вместе с мужем прибыла в монастырь Св. Варлаама. Помолившись при его гробе и приложившись к иконе, она получила полное исцеление.
В монастыре Св. Варлаама жил один монах сребролюбивый и сластолюбивый, никогда не помогавший бедным от обильных даров, которые приносили ему из города родственники. Случилось ему однажды с этими дарами принять отраву и он лежал при смерти. Ночью во сне он увидел себя в церкви, где находятся мощи Св. Варлаама. Преподобный, подошел к нему, стал укорять его за невоздержание в еде, бывшее причиной его болезни, за его скупость и немилосердие к бедным, и сказал ему, что если он раскается в своих грехах и изменит свою невоздержанную жизнь, то получит прощение и исцеление от болезни. Потом Св. Варлаам велел ему призвать священника, отслужить молебен и выпить святой воды. Когда больной исполнил повеление Преподобного, получил исцеление. С того времени он проводил свою жизнь в посте, молитвах и усердно помогал бедным.
Занимавший пономарскую должность в обители Св. Варлаама инок Тихон около двух лет страдал тяжкой болезнью, так что не мог нагнуться до земли, или поднять что-либо. Часто молился Тихон при гробе Преподобного, но не получал исцеления. Однажды, будучи один в церкви, он, приступив ко гробу Святого, как бы с укором, сказал: "Угодник Христов и Чудотворец Варлаам! Чужим, издалека приходящим к тебе, страждущим разными недугами, ты обильно подаешь исцеления от всяких болезней, а меня, присного твоего раба, не исцеляешь. Помилуй же меня, Святой Угодник Христов и исцели от болезни моей!" В ту же минуту больной почувствовал совершенное исцеление.
Клирик храма Софии в Новгороде, Пантелеймон, родственник Архиепископа Геннадия, впал в расслабление, перестал говорить и три года лежал без движения. В пятницу первой недели поста Св. Апостолов Петра и Павла, когда совершается крестный ход в монастырь, привезли туда и этого расслабленного и положили при гробе Св. Варлаама. Вдруг больной увидел, что Св. Варлаам вышел из гроба и опалил его огнем. От страха больной вскочил и вскричал: "Святой Чудотворец Варлаам! Помилуй меня и исцели от настоящей болезни!" Преподобный сказал ему: "Вот ты теперь здоров и не греши вперед". Сказав это, Св. Варлаам стал невидим. Внезапно больной выздоровел и рассказал всем о своем видении.
Множество и других чудес совершилось при гробе Св. Варлаама, много совершается их и ныне для всех, с верою призывающих Угодника Божия. Он всегда был теплым молитвенником и предстателем перед Господом и за отдельных людей, и за Новгород, и за всю русскую землю. Не раз по его молитвам Господь сохранял нашу родную Русь от страшных врагов. Так в 1521 году при ходатайстве Преподобного пред Господом и Пресвятой Богородицей отражено нападение на Русскую землю татар под предводительством Махмет-Гирея. О спасении Москвы от Махмет-Гирея так повествуется в сказании о чудотворной иконе Богоматери, именуемой Владимирской. В 1521 году Крымские, Ногайские и Казанские татары так быстро напали на Московские владения, что Великий князь Василий Иоаннович едва успел вывести войска свои на берега Оки. Победив воевод русских, татары двинулись к Москве, истребляя все селения на пути своем от Нижнего до Москвы. Жители окрестностей Москвы бежали в Москву. Митрополит Варлаам и все жители усердно молились Господу о спасении, и Господь утешил бедствующих чудным видением об отвращении от них своего гнева. Жившая в Вознесенском монастыре престарелая и слепая монахиня, вместе с другими усердно молившаяся Господу об избавлении города от страшных врагов, удостоилась чудного видения. Она вдруг услышала как бы большой шум, вихрь и звон и увидела, что из Кремля в Спасские ворота идут Святители и другие лица в священных одеждах, которые несли Владимирскую икону Богоматери. Шествие это имело вид крестного хода. В числе Святителей шли Свв. Петр, Алексий и Иона, Митрополиты Московские и другие Святители. Когда этот собор Святителей выходил из кремлевских ворот, на встречу им, с одной стороны, вышел Преподобный Сергий, а с другой – Преподобный Варлаам Хутынский. Оба они, встретив собор Святителей (По древнему рукописному сказанию эта встреча произошла на Лобном месте), припали к ногам их и спрашивали: "Зачем они идут вон из города и на кого оставляют его при нашествии врагов?" Святители со слезами отвечали: "Много молили мы Всемилостивого Бога и Пречистую Богородицу об избавлении от надлежащей скорби, Бог же повелел нам не только выдти из сего града, но и вынести с собою чудотворный образ Пречистой Его Матери; ибо люди сии презрели страх Божий и о заповедях Его не радели; посему попустил Бог придти сему варварскому народу, да накажутся ныне и через покаяние возвратятся к Богу". Святые подвижники Сергий и Варлаам стали умолять Святителей, чтобы они своими молитвами умилостивили Господа. Вместе с ними начали молиться, осенили город крестообразно. А затем все возвратились в Кремль с чудотворной иконой Богородицы. Предстательством Святых Русской Церкви грозившая Москве опасность миновала. Когда татары хотели жечь Московские посады, увидели вокруг города бесчисленное войско Русское и с ужасом известили об этом Хана. "Царь! что ты медлишь? На нас идет бесчисленное множество войска из Москвы". Испуганный этим известием, Махмет поспешно отступил и бежал в свои владения.
В 1610 г. по молитвам Преподобных Сергия, Варлаама и других Святых земли Русской были изгнаны из Москвы и России поляки (Палицын об осаде Троицкой лавры).
В 1663 году, в царствование царя Алексея Михайловича, Преподобный Варлаам новым чудесным видением явил, что он не оставляет своим попечением устроенный им монастырь Хутынский. В часовне близ Хутынского монастыря Преподобный явился одному земледельцу Ивану, повелел идти ему в монастырь и сказать, что он, Преподобный, вследствие совершавшихся братией беззаконий ушел из монастыря и живет в часовне, и, если братья не покается, монастырь сгорит, и кони изомрут. Братия не поверила Ивану, а новгородцы по распоряжению градоначальника, князя Ивана Репнина, посадили его в тюрьму. За неверие князь Репнин был наказан телесным расслаблением, и тогда земледелец Иван был послан с грамотой от князя Репнина к царю Алексею Михайловичу, который его наградил и отпустил. Монастырь в том же году сгорел и кони измерли, как было предсказано Преподобным Варлаамом в видении.
(Сказание это записано в 1663 году в Соловецком монастыре, со слов служебника новгородской соборной церкви Льва и сохранилось в рукописи XVII века Императорской публичной библиотеки. Новое Время 1898 года 2 февраля, N 7879).
Не оставляет своей помощью Преподобный родную землю и ныне, не оставит ее и на будущее время, если только мы будем прибегать к нему с теплой молитвой и живой верою в Господа.