Варсонофій

Святитель Варсонофій, єпископ Тверський, чудотворець Казанський, народився близько 1495 року в місті Серпухові в сім’ї священика Василя. При Хрещенні немовля отримало ім’я Іоанн. Вирізняючись працьовитістю та кмітливістю, отрок легко опанував грамоту, засвоїв читання Псалтиря та церковний спів настільки, що міг не лише сам читати й співати, а й допомагати іншим. 

У 1512 році кримські татари під проводом Ахмат-Гірея та Бурнат-Гірея ходили в похід на Рязань, але, «не встигнувши нічого у взятті града Рязані», пройшли швидким і несподіваним спустошливим рейдом берегами Оки. Серед багатьох і Іоанн сімнадцятирічним отроком був уведений у полон. Багато довелося терпіти в полоні юнакові, але в суворих випробуваннях віра Христова, ще в батьківському домі глибоко вкорінена в серці, принесла плід сторицею. Уповаючи на Господа, майбутній святитель молився і співав псалми, що спадали на думку, жив, як живе послушник у монастирі, непомітно звикаючи до послуху, незлобливості та терпіння. 

Спав Іоанн зовсім мало, до їжі майже не торкався, вирізнявся старанністю та лагідністю, трудився без нарікань і тому прихилив до себе навіть запеклі серця іновірців, які, мимоволі визнавши його чесноти, стали поводитися з ним м’якше й поблажливіше, ніж з іншими. Поступово, завдяки неабияким здібностям, він опанував розмовну татарську мову настільки, що через два роки міг не лише добре розмовляти, а й писати по-татарськи. 

Полон тривав три роки. З великими труднощами зібравши необхідну суму, священик Василь викупив свого сина Іоанна з татарської неволі. Блаженний Іоанн повернувся додому, проте серце його вже охололо назавжди до мінливих земних радощів і втіх. Згідно з непохитним рішенням, що визріло в душі юнака ще в полоні, він поїхав до Москви, де у Спаському Андроніковому монастирі прийняв чернечий постриг, давши Богові обітниці дівоцтва, послуху та нестяжання. Новопостриженого ченця нарекли Варсонофієм. Суворим і богоугодним життям чернець Варсонофій зростав у подвигах чесноти та молитви. В Андроніковому монастирі бував наїздами святитель Акакій, єпископ Тверський (1522–1567), рідний молодший брат преподобного Іосифа Волоцького і постриженик Іосифо-Волоколамського монастиря, архіпастир добрий і благочестивий, удостоєний від Бога дару прозорливості. 

Він неодноразово передрікав преподобному Варсонофію, який був ще в сані ієродиякона, що саме він стане колись наступником святителя Акакія на Тверській кафедрі. Про доброчесне та благочестиве життя преподобного Варсонофія стало відомо митрополиту Московському Макарію, який звів святого Варсонофія в сан ігумена Николо-Пешношської Мефодієвої пустині, заснованої в 1461 році учнем преподобного Сергія Радонезького преподобним Мефодієм (пам'ять 14 червня) за 15 верст від Дмитрова. У давнину пустинь ця іменувалася «Микола на Песнуші». У 1553 році під час паломництва (на знак подяки за чудесне визволення від смерті) на шляху до Кирило-Білозерського монастиря Пешношську обитель відвідав цар Іоанн Грозний із родиною. 

Він звернув увагу на досвідченого наставника чернечого життя, який побував у полоні та був обізнаний у татарській мові та звичаях. Тому, коли в 1555 році в Казані відкривали нову єпархію, разом зі святителем Гурієм, першим архієпископом Казанським, був направлений до Казані і святий Варсонофій з Пешношської обителі в сані архімандрита для заснування там монастиря. 26 травня 1555 року первосвятителі Казані урочисто вирушили в дорогу. З Москви річками Москвою, Окою та Волгою шлях до Казані тривав два місяці. 

У неділю 27 липня 1555 року святитель Гурій з ігуменом Пешношським Варсонофієм та ігуменом Успенського Старицького монастиря Германом прибули до Казані. З хрестами та хоругвами були зустрінуті вони в Казанському Благовіщенському соборі місцевим духовенством та населенням. Разом зі святим Варсонофієм до Казані прибули ченці, постриженики Пешноші: Тихон, Феодорит, Іов, Андронік, Сильвестр, а також чернець Андронікова монастиря Симеон. Уже наступного, 1556 року преподобний Варсонофій виконав покладене на нього доручення і влаштував Преображенський монастир у Казанському кремлі. 

Ним був освячений перший кам’яний теплий храм у монастирі в ім’я святителя Миколая Ратного, а згодом — і головний храм на честь Преображення Господнього. Таємно від усіх він продовжував носити вериги для знеможення плоті. Монастир невдовзі став осередком духовного життя колишньої татарської столиці. Через кілька років число ченців у ньому доходило до ста осіб. Святий Варсонофій навертав татар у православну віру, чому чимало сприяло досконале знання ним татарської мови. Завдяки зціленням від різних недуг ім’я його стало відомим далеко за межами Казані. І чимало хворих, що приходили до нього за зціленням, схилялися до прийняття християнської віри. 

Після смерті єпископа Тверського Акакія (1567) святитель Филип, митрополит Московський, викликав святого Варсонофія до Москви і звів його в сан єпископа Тверського. Істинним світильником був святитель Варсонофій для своєї пастви, не словами одними, а всім єством своїм указуючи рятівний шлях Христів. Попри високий святительський сан, він продовжував бути смиренним подвижником, яким був у Пешношській обителі та в Казані. Ночі проводив у молитві, дні — у трудах і турботах, відпочиваючи, шив клобуки і дарував ченцям та єпископам, безперестанною молитвою старанно лікував тілесні й душевні хвороби тих, хто звертався до нього. 

У той час почалися для Росії тяжкі випробування — цар Іоанн Грозний, який мудро і благочестиво правив Росією, став жахом і бичем для своїх підданих, насаджуючи так звану «опричнину». Твер не належала до опричнини і тому не користувалася прихильністю царя. З жахом і обуренням бачив святитель Варсонофій, як його друг Герман, архієпископ Казанський (пам'ять 6 листопада), що колись користувався повагою царя, був викликаний із Казані до Москви для зведення в сан митрополита, проте після того, як нагадав цареві тихими і лагідними словами, що той дасть відповідь на суді Божому за свої жорстокості, був вигнаний і помер у засланні. Багато страшних подій пройшло перед очима святителя Варсонофія за чотири роки його архієрейського служіння. 

Глибоко сумував за своєю паствою святитель Варсонофій. Відчуваючи старечу неміч, він у 1571 році відійшов на спокій у засновану ним у Казані обитель. П’ять років провів він у Преображенському монастирі на спокої, у молитві та усамітненні, де прийняв велику схиму. Коли він не міг через неміч сам ходити до церкви, люблячі учні допомагали йому відвідувати храм Божий, знаючи його любов до Богослужіння. Помер святитель Варсонофій 11 квітня 1576 року і був похований у Преображенському монастирі архієпископом Казанським Тихоном. У 1595 році з благословення святішого патріарха Іова (1588–1607) збудовано в цьому монастирі новий храм на честь Преображення Господнього. 

Під час будівництва храму були віднайдені мощі святителів Казанських Гурія та Варсонофія. Життєпис святителів Гурія та Варсонофія був складений священномучеником патріархом Єрмогеном.

4/17 жовтня — Віднайдення мощей. Віднайдення мощей святителя Гурія, архієпископа Казанського († 1563), і Варсонофія, єпископа Тверського († 1576), відбулося в Казані в 1595 році. Під час будівництва нової кам’яної церкви на честь Преображення Господнього у Спасо-Преображенському монастирі, заснованому святителем Варсонофієм, біля вівтарної стіни колишнього дерев’яного храму були викопані труни з тілами святителів. Незвичність вигляду нетлінних трун сповнила святителя Єрмогена (пам'ять 17 лютого) благоговійною відвагою відкрити труни при великому скупченні народу. Сам святитель Єрмоген так описує цю подію: «Бачили диво, на яке не сподівалися. Рака бо святого була повна пахучого мира, як чистої води, мощі ж святого Гурія зверху мира, як губка, трималися. Нетлінням бо обдарував Бог чесне і багатотрудне його тіло, як і нині бачиться всіма. Тільки мало верхньої губи торкнулося тління, інші ж його члени цілі були, нічим не пошкоджені. Торкалися ми і погребальних риз його, і були вони міцні вельми. Потім же відкрили раку преподобного Варсонофія і побачили: великим нетлінням пошановані від Бога мощі святого Варсонофія. До ніг преподобного тління торкнулося, проте не тільки кістки не зруйновані, але міцні були вельми і жодної слабкості у складі не маючи, як і в Гурія святителя. І погребальні ризи так само, як і в Гурія преподобного, нових міцніші». Багато хворих зцілилися, помазавшись святим миром, що витікало від мощей святителя Гурія.