Василь
Рязанський єп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Святитель Василій I, Рязанський чудотворець, згаданий у Лаврентіївському літописі та в давньому списку рязанських владик значиться четвертим. Про його походження — від кого, де і коли він народився — жодних свідоцтв не збереглося. Проте в церковних піснеспівах є вказівки на те, що святитель Василій з дитячих років був освяченим рабом Господнім, що з юнацького віку він удосконалював себе і морально, і духовно, перемагаючи страхом Божим у собі гріховне та насаджуючи в душі й серці своєму все святе.
Свої перші подвиги благочестя він розпочав у Муромі. Там він прийняв на себе святий чернечий образ, і коли Промислу Божому було завгодно поставити його святителем пастви Муромо-Рязанської, він уже сіяв великими подвигами стриманості, лагідності та смирення. Про обрання святителя Василія в сан єпископа в житії його сказано так: «Після запустіння града Мурома від невірних людей прибув із Києва до Мурома благовірний князь Георгій Ярославич. Цей князь оновив тамтешню церкву Благовіщення та другий храм св. страстотерпців Бориса і Гліба і поставив у церкві їхній, як і раніше, єпископа, на ім'я Василій, чоловіка праведного і благочестивого». Прийнявши на себе високий сан архієрейства, святитель Василій з усією ревністю істинного пастиря Церкви Христової почав трудитися в устроєнні своєї пастви: розпорошених варварською навалою збирав в одне стадо, знеможених зміцнював вірою, скрушених утішав твердою надією на милість Божу, заблудлих повертав на шлях праведний. У таких високих подвигах чесноти святитель Василій показав себе пастирем добрим, мудрим і невтомним, милостивим і велелюбним, незлобивим і смиренним, непохитним стовпом чистоти й цнотливості — прикладом для свого стада в молитвах, і постах, і в подвигах святоотцівських.
Такі високі подвиги та чесноти святителя стали нестерпними для ворога всього доброго — диявола. Він вживає всіх своїх сатанинських хитрощів, щоб збудити в легковажному муромському народі підозру в чистоті та цнотливості життя святителя Божого. Він набирає вигляду блудної дівиці, часто входить і виходить із житла святителя, показується народу зі святительського вікна і, на позір, досягає успіху у своїх підступах. Одного разу бояри й народ зібралися до святителя Василія вечірньої пори й бачать дівицю, що біжить вгору сходами до святителя, у руках у неї чоботи. Так зробив диявол. Народ, побачивши це, вигукнув: «О, єпископе, недостойно тобі мати дів у світлиці своїй на ложі». Марно святитель Василій запевняв народ: «Невинний я у ділі сьому блудному, про яке ви говорите мені». Народ у самозабутті приступив до самосуду над угодником Божим: не побоявся святительства його, не посоромився благоліпності чесних сивин його, обмовив, поглумився над ним і постановив вигнати святителя з Мурома.
Знайшлися навіть і такі, що в нестямі своїй кричали: «За це діло вб’ємо його!» Тоді святитель Василій почав просити: «Отці і браття! Дайте мені трохи часу, до третьої години дня». Народ, вражений лагідністю святителя, погодився і розійшовся по домівках. Невинний праведник усю ніч молився зі сльозами в соборному храмі Бориса і Гліба; звершив всенічну, а вранці — літургію. Потім відправив молебень перед шанованою ним іконою Богоматері в храмі Благовіщення, взяв цю ікону з собою і, віддавши себе волі Божій, з надією на Божу Матір, пішов до річки Оки, щоб назавжди залишити Муром. Народ приготував йому човен.
Але святитель Василій зняв із себе мантію, розіслав її по воді, ступив на неї з образом Богоматері і, чудесно несомий силою Божою, наче бурхливим вітром, швидко поплив річкою проти течії її води. Мантія стала для нього легким кораблем, Промисел Божий і заступництво Богоматері — стерном. Вражені дивом, муромці, всі, від старого до малого, вигукнули зі сльозами: «О святий Владико Василію! Прости нас, грішних рабів своїх; згрішили перед тобою, отче, святий Владико, не забудь нас, рабів твоїх». Але святитель Василій був забраний від очей муромців «у мить ока». Так виправдав Бог невинність праведника Свого перед народом. Так посоромив Він підступи диявола, що шукав загибелі народу. Після обідні, у 3-й годині дня, святитель Василій залишив Муром, а у 9-й годині того ж дня (до вечірні) був принесений до Рязані (старої), що за понад двісті поприщ від Мурома. Дивний Промисел Божий чудесним чином сповістив жителів Рязані про наближення до їхнього міста святителя Василія. Переказ говорить, що жителі Рязані перед самим прибуттям святителя зібралися в храм до вечірнього богослужіння, але диякон в облаченні, який вийшов починати службу, попри всі зусилля не міг вимовити звичного початку. Народ дивився на це з подивом. Нарешті диякон, ніби звільнений від пут, що сковували його вуста, мимоволі вигукнув: «Не можу починати, Владика прибув, Владику зустрічайте!» І весь собор пастирів зі святими хрестами, князь із боярами і народом поспішили вийти на берег Оки назустріч богоявленому святителю і, бачачи його, що пливе на мантії з Пречистим Образом Богоматері, з великою радістю прийняли до себе.
Недовго тривала радість святителя Василія і його пастви. То був час скорбот, а не радості. Під час одного спустошливого набігу татар Рязань з усіма храмами була зруйнована, а святителю Василію Промисел Божий призначив інше місце пристановища й упокоєння — це нинішня Рязань. Переказ говорить, що святитель Василій і сюди приплив Окою та Трубежем на своїй чудотворній мантії з тим же Муромським образом Божої Матері до церкви Бориса і Гліба. Тут заснував нову єпископію, і церква Бориса і Гліба з того часу стала собором. Пастирське служіння святителя Василія тривало лише десять років. Перенесені ним прикрощі, труди й турботи, скорботи й печалі при вигляді пастви, що страждала під ігом татар, скоротили багатотрудне життя його, і 3 липня (ст. стиль) 1295 року святитель Василій переселився у вічні обителі. За іншими відомостями, єпископ упокоївся між 1356 та 1360 роками. Святе тіло його було поховане в Борисо-Глібському соборі. Не без благих цілей Промислу Божого відбувалося переселення святителя Василія з одного місця в інше.
Муромців воно напоумило, відкривши їм підступи диявола, а жителів Рязані та Переяславля Рязанського — одних утішило й підкріпило в найскорботніший для них час, іншим — дало приклад віри й терпіння. Ще за життя святителя Василія вважали чоловіком праведним і благочестивим.
Задовго до того, як на початку XVII століття були відкриті його мощі, рязанці шанували його пам’ять і називали «присним своїм заступником, у скорботах і напастях помічником». Для підкріплення ж і втішення віруючих у страшний час для нашої Вітчизни, час самозванців і польської навали, Промислу Божому було завгодно прославити угодника Свого нетлінням мощей його, що понад триста років спочивали в землі.
Святі мощі святителя Василія були відкриті архієпископом Рязанським Феодоритом і з належною честю перенесені в Успенський (нині Христоріздвяний) собор. Це сталося 10 червня 1609 року. Через Смутний час вони були покладені під спудом, на лівому крилосі. З того часу ім’я святителя Василія «поминається в усіх церквах Рязанської єпархії».
Василий Рязанский еп.: Святитель Василий, епископ Рязанский и Муромский
Святитель Василий, епископ Рязанский
Память его празднуется Церковью 10 июня и 3 июля (день кончины - 1295 г.). 10 июня 1609 года в Рязани были обретены и перенесены в кафедральный Успенский собор святые мощи епископа Василия.
Святитель Василий I, Рязанский чудотворец, упомянут в Лаврентьевской летописи и в древнем списке рязанских Владык числится четвертым. (Василий II, † 1360, хиротонисан в сан епископа в 1356 году святителем Алексием, митрополитом Московским, † 1378). Древнее предание связывает со святым епископом Василием перенесение в Рязань чудотворного образа Муромской иконы Божией Матери (сведения 12 апреля). Святитель Василий был сначала епископом Муромским. По наветам духа злобы горожане восстали против него, несправедливо обвинив в поступках, неподобающих архипастырю. Тогда святитель, после продолжительной молитвы, вышел к реке Оке, распростер на воде свою епископскую мантию и стал на нее, держа в руках образ Пресвятой Богородицы Муромской. Сильным ветром его понесло против течения и через несколько часов он доплыл до Рязани, где был принят с почетом рязанским князем и народом.
Еще при жизни святителя Василия считали мужем праведным и благочестивым. Задолго до того, как в начале ХVII века были открыты его мощи, рязанцы чтили его память и называли "присным своим заступником, в скорбех и напастех помощником". Чаще всего обращаются к нему отправляющиеся в путь, особенно по водам, веруя, что он спасает в пути: на суше - от напасти, на водах - от потопления.
Около 1540 года была написана иноком Еразмом Ермолаем "Повесть о Василии, епископе Рязанском и Муромском".