Василь
Рязанський єп.
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Святитель Василій I, Рязанський чудотворець, згаданий у Лаврентіївському літописі та в давньому списку рязанських владик значиться четвертим. Про його походження — від кого, де і коли він народився — жодних свідоцтв не збереглося. Проте в церковних піснеспівах є вказівки на те, що святитель Василій з дитячих років був освяченим рабом Господнім, що з юнацького віку він удосконалював себе і морально, і духовно, перемагаючи страхом Божим у собі гріховне та насаджуючи в душі й серці своєму все святе.
Свої перші подвиги благочестя він розпочав у Муромі. Там він прийняв на себе святий чернечий образ, і коли Промислу Божому було завгодно поставити його святителем пастви Муромо-Рязанської, він уже сіяв великими подвигами стриманості, лагідності та смирення. Про обрання святителя Василія в сан єпископа в житії його сказано так: «Після запустіння града Мурома від невірних людей прибув із Києва до Мурома благовірний князь Георгій Ярославич. Цей князь оновив тамтешню церкву Благовіщення та другий храм св. страстотерпців Бориса і Гліба і поставив у церкві їхній, як і раніше, єпископа, на ім'я Василій, чоловіка праведного і благочестивого». Прийнявши на себе високий сан архієрейства, святитель Василій з усією ревністю істинного пастиря Церкви Христової почав трудитися в устроєнні своєї пастви: розпорошених варварською навалою збирав в одне стадо, знеможених зміцнював вірою, скрушених утішав твердою надією на милість Божу, заблудлих повертав на шлях праведний. У таких високих подвигах чесноти святитель Василій показав себе пастирем добрим, мудрим і невтомним, милостивим і велелюбним, незлобивим і смиренним, непохитним стовпом чистоти й цнотливості — прикладом для свого стада в молитвах, і постах, і в подвигах святоотцівських.
Такі високі подвиги та чесноти святителя стали нестерпними для ворога всього доброго — диявола. Він вживає всіх своїх сатанинських хитрощів, щоб збудити в легковажному муромському народі підозру в чистоті та цнотливості життя святителя Божого. Він набирає вигляду блудної дівиці, часто входить і виходить із житла святителя, показується народу зі святительського вікна і, на позір, досягає успіху у своїх підступах. Одного разу бояри й народ зібралися до святителя Василія вечірньої пори й бачать дівицю, що біжить вгору сходами до святителя, у руках у неї чоботи. Так зробив диявол. Народ, побачивши це, вигукнув: «О, єпископе, недостойно тобі мати дів у світлиці своїй на ложі». Марно святитель Василій запевняв народ: «Невинний я у ділі сьому блудному, про яке ви говорите мені». Народ у самозабутті приступив до самосуду над угодником Божим: не побоявся святительства його, не посоромився благоліпності чесних сивин його, обмовив, поглумився над ним і постановив вигнати святителя з Мурома.
Знайшлися навіть і такі, що в нестямі своїй кричали: «За це діло вб’ємо його!» Тоді святитель Василій почав просити: «Отці і браття! Дайте мені трохи часу, до третьої години дня». Народ, вражений лагідністю святителя, погодився і розійшовся по домівках. Невинний праведник усю ніч молився зі сльозами в соборному храмі Бориса і Гліба; звершив всенічну, а вранці — літургію. Потім відправив молебень перед шанованою ним іконою Богоматері в храмі Благовіщення, взяв цю ікону з собою і, віддавши себе волі Божій, з надією на Божу Матір, пішов до річки Оки, щоб назавжди залишити Муром. Народ приготував йому човен.
Але святитель Василій зняв із себе мантію, розіслав її по воді, ступив на неї з образом Богоматері і, чудесно несомий силою Божою, наче бурхливим вітром, швидко поплив річкою проти течії її води. Мантія стала для нього легким кораблем, Промисел Божий і заступництво Богоматері — стерном. Вражені дивом, муромці, всі, від старого до малого, вигукнули зі сльозами: «О святий Владико Василію! Прости нас, грішних рабів своїх; згрішили перед тобою, отче, святий Владико, не забудь нас, рабів твоїх». Але святитель Василій був забраний від очей муромців «у мить ока». Так виправдав Бог невинність праведника Свого перед народом. Так посоромив Він підступи диявола, що шукав загибелі народу. Після обідні, у 3-й годині дня, святитель Василій залишив Муром, а у 9-й годині того ж дня (до вечірні) був принесений до Рязані (старої), що за понад двісті поприщ від Мурома. Дивний Промисел Божий чудесним чином сповістив жителів Рязані про наближення до їхнього міста святителя Василія. Переказ говорить, що жителі Рязані перед самим прибуттям святителя зібралися в храм до вечірнього богослужіння, але диякон в облаченні, який вийшов починати службу, попри всі зусилля не міг вимовити звичного початку. Народ дивився на це з подивом. Нарешті диякон, ніби звільнений від пут, що сковували його вуста, мимоволі вигукнув: «Не можу починати, Владика прибув, Владику зустрічайте!» І весь собор пастирів зі святими хрестами, князь із боярами і народом поспішили вийти на берег Оки назустріч богоявленому святителю і, бачачи його, що пливе на мантії з Пречистим Образом Богоматері, з великою радістю прийняли до себе.
Недовго тривала радість святителя Василія і його пастви. То був час скорбот, а не радості. Під час одного спустошливого набігу татар Рязань з усіма храмами була зруйнована, а святителю Василію Промисел Божий призначив інше місце пристановища й упокоєння — це нинішня Рязань. Переказ говорить, що святитель Василій і сюди приплив Окою та Трубежем на своїй чудотворній мантії з тим же Муромським образом Божої Матері до церкви Бориса і Гліба. Тут заснував нову єпископію, і церква Бориса і Гліба з того часу стала собором. Пастирське служіння святителя Василія тривало лише десять років. Перенесені ним прикрощі, труди й турботи, скорботи й печалі при вигляді пастви, що страждала під ігом татар, скоротили багатотрудне життя його, і 3 липня (ст. стиль) 1295 року святитель Василій переселився у вічні обителі. За іншими відомостями, єпископ упокоївся між 1356 та 1360 роками. Святе тіло його було поховане в Борисо-Глібському соборі. Не без благих цілей Промислу Божого відбувалося переселення святителя Василія з одного місця в інше.
Муромців воно напоумило, відкривши їм підступи диявола, а жителів Рязані та Переяславля Рязанського — одних утішило й підкріпило в найскорботніший для них час, іншим — дало приклад віри й терпіння. Ще за життя святителя Василія вважали чоловіком праведним і благочестивим.
Задовго до того, як на початку XVII століття були відкриті його мощі, рязанці шанували його пам’ять і називали «присним своїм заступником, у скорботах і напастях помічником». Для підкріплення ж і втішення віруючих у страшний час для нашої Вітчизни, час самозванців і польської навали, Промислу Божому було завгодно прославити угодника Свого нетлінням мощей його, що понад триста років спочивали в землі.
Святі мощі святителя Василія були відкриті архієпископом Рязанським Феодоритом і з належною честю перенесені в Успенський (нині Христоріздвяний) собор. Це сталося 10 червня 1609 року. Через Смутний час вони були покладені під спудом, на лівому крилосі. З того часу ім’я святителя Василія «поминається в усіх церквах Рязанської єпархії».
Василий Рязанский еп.: Святитель Василий, епископ Рязанский
Святитель Василий, епископ Рязанский
Угодник Божий, святитель Василий, епископ Рязанский жил во второй половине тринадцатого века. О происхождении его, — от кого и где родился, — никаких свидетельств не сохранилось. Но сохранились в песнопениях церковных указания на то, что святитель Василий с младенческих лет был освященным рабом Господним, что с юношеского возраста он усовершенствовал себя и нравственно и духовно, побеждая страхом Божиим в себе греховное и насаждая в душе и сердце своем все святое.
Первые подвиги благочестия своего начал он в Муроме. Там он принял на себя святой образ монашеский, и, когда Промыслу Божию угодно было поставить его святителем паствы Муромо-Рязанской, он сиял уже великими подвигам воздержания, кротости и смирения. Об избрании св. Василия в сан епископа в житии его говорится так: «По запустении града Мурома от неверных людей прибыл из Киева в Муром благоверный князь Георгий Ярославич. Сей князь обновил тамошнюю церковь Благовещения и второй храм св. страстотерпцев Бориса и Глеба и поставил в церкви их, по-прежнему, епископа, именем Василия, мужа праведна и благочестива».
Приняв на себя высокий сан архиерейства святитель Василий со всей ревностью истинного пастыря Церкви Христовой начал трудиться в устроении своей паствы: рассеянных варварским нашествием собирал во едино стадо, изнемогающих укреплял верой, сокрушенных утешал твердой надеждой на милость Божию, заблудших возвращал на путь правый. В таких высоких подвигах добродетели святитель Василий показал себя пастырем добрым, мудрым и неусыпным, милостивым и любвеобильным, незлобивым и смиренным, непоколебимым столпом чистоты и целомудрия, — примером своему стаду в молитвах, и пощениях, и в подвигах святоотеческих.
Такие высокие подвиги и добродетели святителя невыносимы стали врагу всего доброго — диаволу. Он употребляет все свои сатанинские хитрости, чтобы возбудить в легкомысленном муромском народе подозрение в чистоте и целомудрии жизни Святителя Божия. Он принимает на себя вид блудной девицы, часто входит и выходит из жилища святительского, показывается народу из святительского окна и, по-видимому, успевает в своих кознях. Однажды бояре и народ собрались к святителю Василию в вечернюю пору и видят девицу, бегущую вверх по ступеням к святителю, в руках у нее сапоги. Так сделал диавол. Народ, увидев это, возопил: «О, епископе, недостойно тебе имети дев в храмине своей на ложе». Напрасно святитель Василий уверял народ: «Неповинен я делу сему блудному, еже вы речете ми». Народ в самозабвении приступил к самосуду над угодником Божиим: не убоялся святительства его, не устыдился благолепия честных седин его, оболгал, поругался над ним и положил изгнать святителя из Мурома. Нашлись даже и такие, которые в неистовстве своем кричали: «За сие дело убьем его!» Тогда святитель Василий начал просить: «Отцы и братия! Дайте мне немного времени, до третьего часа дня». Народ, пораженный кротостью святителя, согласился и разошелся по домам. Невинный праведник всю ночь молился со слезами в соборном храме Бориса и Глеба; совершил всенощную и утром — Литургию. Затем отпел молебен пред чтимой им иконой Богоматери в храме Благовещения, взял эту икону с собой и, предав себя воле Божией, с надеждой на Божию Матерь, пошел к реке Оке, чтобы навсегда оставить Муром. Народ приготовил ему лодку. Но святитель Василий снял с себя мантию, разостлал ее по воде, взошел на нее с образом Богоматери и, чудесно несомый силой Божией, как бурным ветром, быстро поплыл по реке против течения ее воды. Мантия сделалась для него легким кораблем, Промышление Божие и заступление Богоматери — кормилом. Пораженные чудом, муромцы, все, от стара до мала, возопили со слезами: «О святый Владыко Василий! Прости нас, грешных рабов своих; согрешихом пред тобою, отче, святый Владыко, не забуди нас, рабов твоих». Но святитель Василий был взят от глаз муромцев «в мгновении ока». Так оправдал Бог невинность праведника Своего пред народом. Так посрамил Он козни диавола, искавшего погибели народа.
После обедни, в 3-м часу дня, святитель Василий оставил Муром, а в 9-м часу того же дня (к вечерне) принесен был в Рязань (старую), расстоянием более двухсот поприщ от Мурома. Дивный Промысл Божий чудесным образом известил жителей Рязани о приближении к их городу святителя Василия. Предание говорит, что жители Рязани пред самым прибытием святителя собрались в храм к вечернему богослужению, но диакон в облачении, вышедший начинать службу, при всех усилиях не мог произнести обычного начала. Народ смотрел на это с изумлением. Наконец диакон, как бы разрешенный от уз, связывавших его уста, невольно провозгласил: «Не могу начинать, Владыко прибыл, Владыку встречайте!» И весь собор пастырей со святыми крестами, князь с боярами и народом поспешили выйти на берег Оки в сретение богоявленному святителю и, видя его плывущим на мантии с Пречистым Образом Богоматери, с великой радостью приняли к себе.
Но недолго продолжалась радость святителя Василия и его паствы. То было время скорбей, а не радости. Во время одного опустошительного набега варваров, Рязань со всеми храмами была разрушена, а святителю Василию Промысл Божий назначил другое место пристанища и упокоения — это нынешняя Рязань. Предание говорит, что свт. Василий и сюда приплыл по Оке и Трубежу на своей чудодейственной мантии с тем же Муромским образом Божией Матери к церкве Бориса и Глеба. Здесь основал новую епископию и церковь Бориса и Глеба с того времени стала собором.
Пастырское служение святителя Василия продолжалось только десять лет. Перенесенные им огорчения, труды и заботы, скорби и печали при виде страждущей под игом татар паствы, сократили многотрудную жизнь святителя, и 3 июля (ст. стиль) 1295 года святитель Василий переселился в вечные обители. Святое тело его было погребено в Борисо-Глебском соборе.
Не без благих целей Промысла Божия совершалось переселение святителя Василия из одного места в другое. Муромцев оно вразумило, открыв им козни диавола, а жителей Рязани и Переяславля Рязанского — одних утешило и подкрепило в самое скорбное для них время, другим — дало пример веры и терпения.
Для подкрепления же и утешения верующих в страшное время для нашего Отечества, время самозванцев и польского нашествия, Промыслу Божию угодно было прославить угодника Своего нетлением мощей его, более трехсот лет почивавших в земле. Святые мощи святителя Василия были открыты архиепископом Рязанским Феодоритом и с подобающей честью перенесены в Успенский (ныне Христорождественский) собор. Это произошло 10 июня 1609 года. По причине смутного времени они были положены под спудом, на левом клиросе.
В 1636 году над мощами святителя была устроена каменная гробница, и над нею поставлена икона Божией Матери «Моление Василия». В 1753 году эта гробница была переделана наподобие раки с образом свт. Василия, а в 1783 году украшена Преосвященным Симоном.
На месте обретения св. мощей свт. Василия, у Борисо-Глебского собора, в 1712 году вместо древней полотняной палатки была устроена каменная, а в 1834 году ктитором Борисо-Глебского собора Семеном Пановым - «по тайной внушению ему свыше» - воздвигнут чугунный памятник.