Василь

Василій Великий народився близько 330 року в Кесарії Каппадокійській. У родині святителя Василія до лику святих зараховані мати Емілія (пам’ять 14 січня), сестра Макрина (пам’ять 1 серпня), брат Григорій (пам’ять 23 січня). Батько був адвокатом, під його керівництвом Василій здобув початкову освіту, потім навчався у найкращих учителів Кесарії Каппадокійської, де познайомився зі святим Григорієм Богословом (пам’ять 25 січня), а пізніше перейшов до шкіл Константинополя. Для завершення навчання св. Василій вирушив до Афін – центру класичної освіти. 

В Афінах Василій Великий здобув усі доступні знання. Про нього казали, що «він так вивчив усе, як інший не вивчає одного предмета; кожну науку він опанував до такої досконалості, наче не вчився нічому іншому. Філософ, філолог, оратор, юрист, природознавець, який мав глибокі пізнання в медицині, – це був ніби корабель, настільки навантажений вченістю, наскільки се вмістимо для людської природи». В Афінах між Василієм Великим та Григорієм Богословом встановилася найтісніша дружба, що тривала все життя. Близько 357 року святий Василій повернувся до Кесарії, де невдовзі вступив на шлях аскетичного життя. 

Василій, прийнявши Хрещення від єпископа Кесарійського Діанія, був поставлений читцем. Бажаючи знайти духовного керівника, він відвідав Єгипет, Сирію, Палестину. Наслідуючи наставників, повернувся до Кесарії й оселився на березі річки Іріс. Навколо нього зібралися ченці. Сюди ж Василій привабив свого друга Григорія Богослова. Вони подвизалися у суворому стриманні; при тяжких фізичних працях вивчали творіння найдавніших тлумачів Святого Письма. 

У царювання Констанція (337–362) поширилося лжевчення Арія. Церква закликала до служіння Василія та Григорія. Василій повернувся до Кесарії, де в 362 році був висвячений у сан диякона, в 364 році – у сан пресвітера. За імператора Валента (334–378), прихильника аріан, у тяжкі для православ’я часи до Василія перейшло управління церковними справами. У цей час він склав чин Літургії, «Бесіди на Шестиднев», а також книги проти аріан. У 370 році Василій був зведений єпископом на Кесарійську кафедру. Він прославився своєю святістю, глибоким знанням Святого Письма, великою вченістю, працями на благо церковного миру та єдності. 

Серед постійних небезпек св. Василій підтримував православних, утверджуючи їхню віру, закликаючи до мужності та терпіння. Усе це викликало ненависть до нього аріан. Усі свої особисті кошти він вживав на користь бідних: створював богадільні, странноприїмні доми, лікарні, влаштував два монастирі – чоловічий і жіночий. Аріани всюди переслідували його. Св. Василію погрожували розоренням, вигнанням, катуваннями та смертю. Він же сказав: «Смерть для мене благодіяння. Вона швидше приведе мене до Бога, для Якого живу і працюю». 

Хвороби з юності, труди навчання, подвиги стриманості, турботи та скорботи пастирського служіння виснажили сили святителя, і 1 січня 379 року він преставився до Господа, будучи 49 років від роду. Останніми словами святителя були: «В руки Твої віддаю дух мій» (Пс. 30:6). Після кончини святителя Василія Великого його тіло було поховане у гробниці батьків, серед останків його попередників по Кесарійській кафедрі та мощів чесних мучеників. Церква одразу почала святкувати його пам’ять. 

Сучасник Василія Великого, єпископ Амфілохій (пам’ять 23 листопада), так оцінив його заслуги: «Він належить не одній Кесарійській Церкві, і не у свій лише час, не одним співплемінникам своїм був корисний, але по всіх країнах і градах всесвіту і всім людям приносив і приносить користь, і для християн завжди був і буде вчителем найспасительнішим». У Константинополі довго відбувалися суперечки про те, кому з трьох святителів слід надавати перевагу. Одна частина людей звеличувала святителя Василія (пам’ять 1 січня), інша стояла за Григорія Богослова (пам’ять 25 січня), третя шанувала святителя Іоана Золотоустого (пам’ять 13 листопада). 

Від цього серед християн виникли церковні чвари: одні називали себе василіанами, інші – григоріанами, треті – іоаннітами. З волі Божої в 1084 році митрополиту Євхаїтському Іоану з’явилися три святителі і, оголосивши, що вони рівні перед Богом, повеліли припинити суперечки та встановити спільний день святкування їхньої пам’яті.

Святі мощі. Правиця святителя Василія знаходиться у Венеції, у православному грецькому кафедральному соборі великомученика Георгія Побідоносця. У XVI столітті вона була піднесена в дар Грецькій Церкві одним із членів імператорської сім’ї Палеологів, що там проживала. Із захопленого турками Константинополя святиню перевіз митрополит Філадельфійський Гавриїл (Севір). Частина правиці, що написала Божественну літургію, зберігається у великому Метеорському монастирі Преображення Господнього в Греції.