Василь
Всеволодович Ярославський
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
У 1236 р. на Русь вдерся лютий Батий із незліченними полчищами, все віддаючи вогню та мечу. Татаро-монголи розорили престольний Володимир та удільні Ростов і Ярославль разом із багатьма іншими містами північної Русі. Важкою була епоха для Русі під монгольським ярмом, але, мов неопалима купина, горіла Русь і не згорала; небесним подихом охолоджувалося полум'я її страждань, і скільки нових зірок засяяло на небосхилі в цей лютий час! Посеред них лагідно засяяли і два князі, Василій та Костянтин, випробувані бідами, наче золото в горнилі. У страху Божому управляли вони своєю родовою областю, не вступаючи в міжусобиці руських князів, бо дбали лише про добробут своєї вотчини, лікували рани, завдані їй набігами татаро-монголів, та оновлювали розорені храми.
У 1242 р. юний князь Василій мужньо вирушив до Золотої Орди, щоб умиротворити хана Батия. Наступного року він вирушив до Орди разом із великим князем Київським Ярославом (1190–1246 рр.). Випробуваний багатьма скорботами, князь Василій зі смиренням приймав усі тягарі й негаразди, часто молився. Життя його було недовгим, але добрим. Взимку 1249 р. князь Василій, прибувши до Володимира для зустрічі з рідним йому великим князем святим Олександром Невським (пам'ять 23 листопада/6 грудня), занедужав і там спочив 8 лютого. Тіло святого князя було покладено в Ярославському Успенському соборі на північній стороні. Молодший брат князя Василія Костянтин успадкував на короткий час братнє князювання.
Степові кочівники з півдня чинили розбійницькі набіги. У 1252 р. вони спустошили Суздальське князівство. 3 липня 1257 р. татарські загони підійшли до Ярославля. Князь Костянтин разом зі своєю дружиною вийшов їм назустріч, і на підвищенні біля річки Которослі сталася кривава січа, під час якої загинуло безліч воїнів з обох сторін.
Юний князь Костянтин прийняв у цьому бою мученицьку кончину, віддавши своє життя за православну віру та незалежність Батьківщини. Тіло благовірного князя Костянтина було з честю поховане поруч із братом, благовірним князем Василієм. Через два з половиною століття, під час копання ровів для нового соборного храму, віднайшли нетлінні мощі благовірних князів, від яких почали відбуватися чудеса та зцілення.
Василий Всеволодович Ярославский: Благоверные князья Василий и Константин Ярославские, братья
Василий Ярославский
В 1236 г. на Русь вторгся свирепый Батый с бесчисленными полчищами, все предавая огню и мечу. Татаро-монголы разорили престольный Владимир и удельные Ростов и Ярославль со многими иными городами северной Руси. Тяжела была эпоха для Руси под игом монгольским, но, как неопалимая купина, горела Русь и не сгорала; веянием небесным охлаждалось пламя ее страданий, и сколько воссияло новых звезд на тверди небесной в это лютое время!
Между ними кротко воссияли и два князя, Василий и Константин, искушенные бедствиями, как злато в горниле. В страхе Божием управляли они родовою своею областью, не вступая в междоусобия князей русских, ибо заботились только о благе своей вотчины, врачевали раны, нанесенные ей набегами татаро-монголов, и обновляли разоренные храмы.
В 1242 г. юный князь Василий мужественно отправился в Золотую Орду, чтобы умиротворить хана Батыя. В следующем году он отправился в Орду вместе с великим князем Киевским Ярославом (1190-1246 гг.). Испытанный многими скорбями, князь Василий со смирением принимал все тяготы и невзгоды, часто молился. Жизнь его была недолгая, но добрая. Зимой 1249 г. князь Василий, прибывши во Владимир для свидания с родственным ему великим князем святым Александром Невским (память 23 ноября/6 декабря), заболел и там скончался 8 февраля. Тело святого князя было положено в Ярославском Успенском соборе на северной стороне.
Младший брат князя Василия Константин наследовал на краткое время княжение братнее. Степные кочевники с юга совершали разбойничьи набеги. В 1252 г. они опустошили Суздальское княжество. 3 июля 1267 г. татарские отряды подошли к Ярославлю. Князь Константин вместе со своей дружиной вышел им навстречу, и на возвышенности у реки Которосли произошла кровавая сеча, во время которой погибло множество воинов с обоих сторон. Юный князь Константин принял в этом бою мученическую кончину, отдав свою жизнь за Православную веру и независимость Родины. Тело благоверного князя Константина было с честью погребено рядом с братом, благоверным князем Василием.
Через два с половиной столетия, при копании рвов для нового соборного храма, обрели нетленные мощи благоверных князей, от которых начали происходить чудеса и исцеления.