Яків

Про походження блаженного Якова, життя його та кончину немає достовірних відомостей. За місцевим переказом, він ще в отроцтві прийняв на себе суворий подвиг юродства Христа ради. Згідно з церковними піснеспівами, святий Яків «від немовляти до Бога приліпившись, Його стопами йшов», переміг «плотські пристрасті утриманням», «благодать духовну прийняв», своїм «жорстоким житієм на землі Ангелів здивував, демонів же устрашив і людей просвітив» і «нині на небесах предстоя перед усім Царем Христом».

Господь прославив святого подвижника після кончини. Одного разу до селища Боровичі (у Новгородській області) річкою Мстою проти течії припливла велика крижина, на якій стояв гріб (дубова колода) без кришки, а в ньому лежало тіло юнака. Боячись відповідальності, селяни жердинами відштовхнули крижину до середини річки, але вона повернулася до берега. Так повторювалося тричі. Вночі старійшинам села явився уві сні юнак, якого вони бачили на крижині, і сказав: «Я такий самий християнин, як і ви. Не гоніть мене. Моє ім’я Яків, я отримав ім’я на честь святого Якова, брата Господнього».

Мощі святого отрока були спочатку поміщені в каплиці, а в 1544 році перенесені до Святодухівського храму. Тоді ж було встановлено йому святкування. Господь, прославляючи Свого угодника, дарував мощам святого Якова цілющу силу. Полієлейне святкування встановлене з 1572 року. В «Іконописному підлиннику» про святого Якова сказано: «Подобою молодий, нагий, оперізаний платом».

У 1657 році патріарх Никон частину мощей святого перевіз на Валдай, до Іверської обителі. Частина святих мощей залишилася в Духовому Боровицькому монастирі (Новгородської єпархії), інша зберігалася в Авраамієвому скиті (колишньої Фінляндської єпархії). Пам’ять преподобного Якова звершується двічі на рік: 22 травня / 4 червня та в день перенесення чесних його мощей 23 жовтня / 5 листопада.