Єлісавета Кримова

Життєвий шлях святої мучениці Єлизавети Миколаївни Кримової розпочався 1877 року в місті Серпухові Московської губернії. Вона народилася у звичайній робітничій родині. Після передчасної смерті батька мати, яка працювала прачкою і не могла самотужки прогодувати дитину, була змушена віддати Єлизавету до сиротинця. У притулку дівчина виховувалася й жила аж до революційних подій 1917 року, опанувавши там ремесло швачки. Згодом вона оселилася разом із братом, який мав інвалідність, та всіляко допомагала йому. Своє покликання Єлизавета знайшла у вірі: вона підтримувала постійний зв’язок із Владичинським Олексіївським монастирем, де щиро молилася та допомагала черницям у їхньому щоденному служінні. Перша хвиля радянських репресій наздогнала жінку 19 травня 1931 року. Її заарештували під час масових переслідувань духовенства, коли під варту потрапили понад тридцять священників та черниць. Єлизавету звинуватили в антирадянській діяльності. Під час слідства вона виявила неабияку мужність та відкрито заявила, що не згодна з політичним курсом радянської влади. 16 липня 1931 року судова трійка ОДПУ засудила її до трьох років заслання. Відбувши термін покарання, у 1934 році Єлизавета повернулася до рідного Серпухова. Проте спокійне життя тривало недовго. 2 жовтня 1937 року її заарештували вдруге — цього разу разом із ієромонахом, якому вона надала притулок у своєму домі. Обох ув'язнили в Серпуховській тюрмі. Під жорстоким тиском радянських слідчих ієромонах зламався та обмовив жінку, давши неправдиві свідчення про те, що Єлизавета Кримова нібито вела разом із ним активну антирадянську діяльність. Вирок радянської каральної системи був безжальним. 17 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила жінку до розстрілу. 31 жовтня 1937 року Єлизавета Миколаївна Кримова прийняла мученицьку смерть на Бутовському полігоні. Її земний шлях завершився у безіменній братській могилі.