Єлісей Лавришевський

Архімандрит Микола у «Історико-статистичному описі Мінської єпархії» повідомляє, що під Новогрудком «у тому місці, де нині Лавришевська парафіяльна Успенська церква», був чоловічий монастир, заснований близько 1225 року Єлісеєм. Він також зазначає, що, згідно з існуючою біографією святого слов’янською мовою, Єлисей був сином князя Тройната, обіймав високу посаду при дворі князя Міндовга. Ставши християнином, він залишив двір і відійшов у пустелю, де його знайшов якийсь православний чернець, разом з яким Єлісей заснував Лавру. Серед її братії був і князь Войшелк, який, втім, мешкав в окремому місці. Єлисей був убитий своїм вихованцем, юнаком-слугою, в ніч на 23 жовтня близько 1250 року. Після смерті мощі преподобного прославилися чудесами. Ще в стародавній легенді йшлося про якогось біснуватого, зціленого після того, як він випадково доторкнувся до мощей святого Єлисея. Близько 1505 року, коли татари, спустошивши околиці Новогрудка, наблизилися до Лавришевського монастиря, Господь знову явив чудо через свого угодника: татарам здалося, що монастирський двір заповнений добірною кіннотою, і вони в страху втекли. Це чудо, ймовірно, послужило приводом для канонізації преподобного Єлисея митрополитом Йосипом Солтаном на соборі, що відбувся у Вільні в 1514 році. Мощі святого, що раніше почивали відкрито, під час якоїсь із воєн були заховані в землю і після того, як монастир було спалено, вже не знайдені. Чи вшановувалася пам’ять святого преподобного Єлисея лише місцево, чи було встановлено загальне святкування, невідомо.