Ігнатій

Святитель Ігнатій (у миру Димитрій Олександрович Брянчанінов) народився 5 лютого 1807 року в родовому маєтку батька, селі Покровському Вологодської губернії. Мати народила Димитрія після тривалого безпліддя, за гарячою молитвою та після паломництва до навколишніх святих місць. Дитинство хлопчик провів у усамітненні сільського життя; з ранніх років він незбагненно тягнувся до чернечого життя. З віком його релігійний настрій виявлявся все помітніше: це проявлялося в особливій схильності до молитви та читання духовних книг. Димитрій навчався чудово і до самого випуску з училища залишався першим учнем у своєму класі.

 Його здібності були найрізноманітнішими – не лише в науках, а й у малюванні та музиці. Родинні зв’язки ввели його в дім президента Академії мистецтв О. М. Оленіна; тут на літературних вечорах він став улюбленим читцем і невдовзі познайомився з О. Пушкіним, К. Батюшковим, М. Гнєдичем, І. Криловим. Але в шумі та метушні столичного життя Димитрій не зраджував своїх душевних прагнень. У пошуках «вічної власності для вічної людини» він поступово прийшов до малоутішного висновку: значення науки обмежується земними потребами людини та межами її життя. Настільки ж ревно, як займався наукою, Димитрій береться за вивчення давньої та нової філософії, намагаючись заспокоїти своє духовне томління, але й цього разу не знаходить вирішення найголовнішого питання про Істину і сенс життя. 

Вивчення Святого Письма було наступним щаблем, і воно переконало його в тому, що, віддане на свавільне тлумачення окремої людини, Письмо не може бути достатнім критерієм істинної віри і спокушає лжевченнями. І тоді Димитрій звернувся до вивчення Православної віри за писаннями святих отців, святість яких, як і дивовижна та велична згода, стали для нього запорукою їхньої вірності. Димитрій Брянчанінов відвідує богослужіння в Олександро-Невській лаврі і там знаходить істинних наставників, які розуміють його духовні потреби. Остаточний переворот у житті здійснило знайомство зі старцем Леонідом (згодом оптинський ієромонах Лев).

 Димитрій Брянчанінов залишає блиск і багатство аристократичного життя і, викликаючи глибоке здивування «світу» та незадоволення своїх батьків, у 1827 році йде у відставку. Побувши послушником у кількох монастирях, він приймає чернечий постриг з ім’ям Ігнатій в усамітненому Глушицькому Діонісієвому монастирі. У січні 1832 року ієромонах Ігнатій був призначений будівничим Пельшемського Лопотового монастиря у Вологодській губернії, а в 1833 році возведений у сан ігумена цього монастиря. 

Невдовзі імператор Микола I викликає Ігнатія до Петербурга; за найвищою рекомендацією та за розпорядженням Священного Синоду його нагородили званням архімандрита і призначили настоятелем Сергієвої пустині. Проживши в Сергієвій пустині 24 роки, архімандрит Ігнатій привів її у квітучий стан. 27 жовтня 1857 року він був хіротонізований на єпископа Кавказького і Чорноморського. 

Наступного року владика прибув до Ставрополя, де на нього чекали нові великі труди, але важка хвороба, що спіткала його, — віспа, — перешкодила їм. Преосвященний вирішив проситися на спокій і в 1861 році оселився в Ніколо-Бабаєвському монастирі. Тут, вільний від службових обов’язків, весь свій час до кінця життя († 1867) він віддав роботі над духовними творами. Ім’я святителя Ігнатія Брянчанінова, єпископа Ставропольського і Кавказького, сяє в літописах Церкви і Росії яскравим світлом благодатного обранництва. 

Суворий ревнитель аскетичної традиції, видатний вчений, подвижник, архіпастир, миротворець, людина найвищої духовності та культури, він відомий усьому цивілізованому світові як творець безсмертних духовних творів, талановитий адміністратор, ревний охоронець православних традицій і культури, як один із найбільш авторитетних керівників людини на шляху до вічного життя.