Ігорівська ікона Божої Матері

Історія цієї ікони пов’язана з пам’яттю про святого великого князя Ігоря з роду Ольговичів, у хрещенні Георгія, в чернецтві Гавриїла, убитого в Києві 1147 року (пам’ять 18 червня та 2 жовтня за новим стилем). Святий князь, втягнутий проти своєї волі в міжусобну боротьбу, став невинною жертвою ненависті киян до його старшого брата — великого князя Всеволода. Отримавши після смерті Всеволода княжіння в Києві, Ігор володів ним лише два тижні, бо київські бояри одразу ж покликали ворогів роду Ольговичів — Мстиславичів — із військом.

Під Києвом відбулася битва між військами князя Ігоря та Ізяслава Мстиславича. Київські воїни зрадили Ігоря й перейшли на бік Ізяслава. Чотири дні Ігор переховувався в болотах біля Києва. Там його взяли в полон, привезли до міста й посадили в поруб — холодний дерев’яний зруб без вікон і дверей, з якого в’язня можна було визволити лише «вирубавши» стіну.

У порубі князь тяжко захворів. Думаючи, що він помре, супротивники дозволили постригти його в схиму у Феодорівському монастирі. Але Ігор одужав і залишився іноком, проводячи час у сльозах і молитві.

Та вже за рік розлючений натовп вирішив розправитися з князем-чернецем. Митрополит і духовенство намагалися зупинити киян, князь Ізяслав і його брат Володимир також прагнули врятувати мученика, але самі опинилися під загрозою.

Повсталі увірвалися в храм під час Божественної літургії, схопили Ігоря, який молився перед іконою Божої Матері, й потягли його на страту. Так загинув невинний мученик, святий князь Ігор. Ікона, перед якою він молився перед смертю, відтоді стала називатися Ігорівською.

Невдовзі Ігорівська ікона Пресвятої Богородиці почала шануватися як чудотворна й була поставлена біля царських врат у приділі святого апостола Іоанна Богослова в Успенському соборі Києво-Печерської Лаври. Під час окупації Києва 1941 року ікона безслідно зникла.