Іоанн

Священномученик протоієрей Іоанн Олександрович Кочуров народився 13 липня 1871 року в Рязанській губернії в благочестивій і багатодітній сім’ї сільського священика. Закінчивши Рязанську духовну семінарію, він того ж року вступив до Санкт-Петербурзької духовної академії. Після закінчення Академії Іоанн Кочуров, згідно зі своїм давнім бажанням, був направлений на місіонерське служіння до Алеутської та Аляскинської єпархії. В Америці він був рукоположений у священичий сан і призначений настоятелем церкви святого Володимира в місті Чикаго.

Перший час свого перебування у Сполучених Штатах отець Іоанн жив у Нью-Йорку, де опановував англійську мову та входив у зіткнення з незвичним життям протестантської Америки. Алеутська та Аляскинська єпархія у різних районах країни мала цілком відмінні умови існування. Якщо в Північній Каліфорнії, на Алеутських островах та Алясці православні парафії мали давню історію і були доволі численними, то в більшості інших районів країни православне церковне життя лише зароджувалося, і були потрібні величезні місіонерські зусилля, щоб створити повноцінні православні парафії.

У 1898 році отець Іоанн дав виразну характеристику своїх парафіян: «Православна парафія Володимирської чиказької церкви складається з небагатьох корінних російських вихідців, із галицьких та угорських слов’ян, арабів, болгар і аравійців. Більшість парафіян – робітничий люд, що здобуває собі прожиток важкою працею за місцем проживання на околицях міста. До чиказької парафії приписана церква Трьох Святителів і парафія міста Стрітора. Стрітор і при ньому містечко Кенглі знаходяться за 94 милі від Чикаго і відомі своїми кам’яновугільними копальнями. Православна парафія там складається зі словаків, що працюють на копальнях і навернулися з уніатів».

Вже в перші три роки свого парафіяльного служіння отцем Іоанном було приєднано до Православної Церкви 86 уніатів і 5 католиків, а кількість постійних парафіян зросла до 215 осіб у Чикаго та 88 осіб у Стріторі. При обох храмах працювали дитячі церковні школи. Отець Іоанн організував у Чикаго Свято-Микільське та Трьох-Святительське братства, метою яких була соціальна та матеріальна взаємодопомога серед парафіян. Для цієї ж мети було організовано Православне товариство взаємодопомоги, головою якого єпископ Алеутський і Аляскинський Тихон (Бєллавін) призначив отця Іоанна Кочурова.

Коли отець Іоанн прибув до Америки, православний храм святого Володимира в місті Чикаго займав невелику частину орендованого приміщення. Вірніше, орендована була не вся будівля, а лише її частина: на першому поверсі було влаштовано храм, там же, за стіною — кухня та кімната прислуги. На другому поверсі було винайнято кілька невеликих кімнат, у яких проживала сім’я отця Іоанна, а також штатний псаломщик. У Стріторі храм Трьох Святителів розміщувався у приміщенні вестибюля російського відділу Всесвітньої чиказької виставки.

Отець Іоанн Кочуров вирішив будувати в Чикаго собор. Це було справді ризиковане рішення — в чужій, далекій країні, з бідною та нечисленною парафією зважитися на таке відповідальне та дороге підприємство. Зведення нового храму благословив святитель Тихон, майбутній російський патріарх. У 1900 році отець Іоанн взяв єдину за багаторічний термін служіння в Америці відпустку і вирушив до Росії, де за 4 місяці зібрав гроші на будівництво собору. Повернувшись до Чикаго, отець Іоанн почав керувати будівництвом, а вже 1903 року зведення храму на честь Пресвятої Трійці в місті Чикаго було завершено. Освячення собору звершував святитель Тихон (Бєллавін).

Два роки по тому, коли в Північноамериканській єпархії святкували 10-річчя пастирського служіння отця Іоанна Кочурова, він отримав від єпархії вітальний адрес, у якому описувалися понесені отцем Іоанном труди на благо Церкви. Рукотворним пам’ятником цим трудам називався Троїцький собор у Чикаго, а нерукотворним — серця парафіян. У 1906 році отець Іоанн Кочуров був возведений у сан протоієрея і призначений на посаду благочинного Нью-Йоркського округу. Він став одним із найактивніших учасників першого собору Північноамериканської Православної Церкви, що проходив у місті Майфілді.

Незабаром отець Іоанн за власним проханням отримав звільнення від служби в Алеутській та Північноамериканській єпархії і в липні 1907 року повернувся до Росії. Причиною для цього стали наполегливі прохання його тяжкохворого тестя — священнослужителя Санкт-Петербурзької єпархії, а також бажання отця Іоанна дати своїм дітям освіту в Росії. У липні 1907 року, залишаючи дорогу його серцю чиказьку парафію, в якій він був настоятелем і з якою були пов’язані 12 років його місіонерсько-пастирського служіння, протоієрей Іоанн вирушив у невідомість, що очікувала на нього на батьківщині.

Прибувши до Санкт-Петербурзької єпархії, він був приписаний до кліру Преображенського собору міста Нарви як позаштатний священик. Він служив тут до 1916 року, основну частину часу приділяючи викладанню в чоловічій та жіночій гімназіях. Після майже 10-річного служіння в Нарві, наприкінці 1916 року протоієрей Іоанн Кочуров був переведений на посаду другого священика Катерининського собору в Царському Селі. Катерининський собор був найбільшим парафіяльним храмом міста серед церков палацового та військового відомств, що переважали в ньому.

Отець Іоанн приїхав до Царського Села з матушкою і п’ятьма дітьми (старший син Володимир перебував у цей час на військовій службі), сподіваючись тут повернутися до активної пастирської діяльності. Його проповіді збирали в Катерининському соборі безліч молільників з усіх кінців Царського Села.

Через 3 місяці після призначення отця Іоанна до Катерининського собору сталася Лютнева революція. Прагнучи витіснити з Царського Села козачі частини під командуванням генерала Краснова, що там перебували, до міста з Петрограда рушили загони матросів і солдатів, які підтримали більшовицький переворот. Вранці 30 жовтня 1917 року, перебуваючи на підступах до Царського Села, більшовики почали артилерійський обстріл. Почалася паніка, багато городян попрямували до православних храмів. У Катерининському соборі було відслужено особливий молебень про припинення міжусобної братовбивчої лайки. Після молебню відбувся хресний хід, на якому отець Іоанн виголосив проповідь, закликаючи народ до спокою з огляду на майбутні випробування.

Увечері того ж дня козачі частини залишили Царське Село, бажаючи запобігти можливості кровопролиття серед населення. І вранці 31 жовтня, не зустрівши будь-якого опору, до Царського Села вступили більшовицькі загони. Священики Катерининського собору були заарештовані. Отець Іоанн, на відміну від багатьох, не міг сприймати це спокійно, він протестував і намагався роз’яснити справу. Замість роз’яснень він отримав кілька ударів по обличчю, а потім натовп солдатів з гиканням і вигуками поволік його шпалами до царськосільського аеродрому і там розстріляв на очах його сина-гімназиста. Смерть мученика не була миттєвою... Вбивці тягали його за волосся, пропонуючи один одному «прикінчити як собаку». Через три дні, не витримавши потрясінь, помер і його син, 17-річний юнак.

Увечері того ж дня тіло вбитого пастиря було доставлено до каплиці Палацового госпіталю, звідти перенесено до Катерининського собору, де було звершено відспівування. Отець Іоанн став першим священномучеником, який постраждав від більшовиків. Святіший патріарх Тихон, який особисто знав отця Іоанна, писав його вдові матушці Олександрі Кочуровій: «Зберігаємо в серці тверде уповання, що прикрашений вінцем мучеництва, спочилий пастир предстоїть нині Престолу Божому в лику обранців вірного стада Христового». На прохання парафіян священномученика поховали в усипальниці під Катерининським собором.