Іоанн
Ліствичник, Синайський ігумен
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
Житіє преподобного Іоана Ліствичника, ігумена Синайського
Преподобний Іоан Ліствичник шанується Святою Церквою як великий подвижник і автор визначного духовного творіння, що зветься «Ліствицею», через що преподобний і отримав прозвання Ліствичника. Про походження преподобного Іоана майже не збереглося відомостей. Існує переказ, що він народився близько 570 року і був сином святих Ксенофонта і Марії, пам’ять яких святкується Церквою 26 січня. Шістнадцятирічним отроком Іоан прийшов до Синайського монастиря. Наставником і керівником преподобного став авва Мартирій. Після чотирьох років перебування на Синаї святий Іоан Ліствичник був пострижений у чернецтво. Один із присутніх при постригу, авва Стратигій, передрік, що він стане великим світильником Церкви Христової. Упродовж 19 років преподобний Іоан подвизався в послусі своєму духовному отцю. Після смерті авви Мартирія преподобний Іоан обрав відлюдницьке життя, усамітнившись у пустельному місці, що зветься Фола, де провів 40 років у подвигу безмовності, посту, молитви та сліз покаяння. Не випадково в «Ліствиці» преподобний Іоан так говорить про сльози покаяння: «Як вогонь спалює і нищить хмиз, так чиста сльоза омиває всі нечистоти, зовнішні і внутрішні».
Сильною і дієвою була його свята молитва, про що свідчить приклад із житія угодника Божого. У преподобного Іоана був учень, чернець Мойсей. Одного разу наставник наказав своєму учневі наносити в сад землі для грядок. Виконуючи послух, чернець Мойсей через сильну літню спеку приліг відпочити під тінню великого виступу скелі. Преподобний Іоан Ліствичник перебував у цей час у своїй келії і відпочивав після молитовної праці. Раптово йому з’явився муж поважного вигляду і, розбудивши святого подвижника, з докором сказав: «Чому ти, Іоане, спокійно відпочиваєш тут, а Мойсей перебуває в небезпеці?» Преподобний Іоан негайно прокинувся і став молитися за свого учня. Коли його учень повернувся ввечері, преподобний запитав, чи не трапилося з ним чогось лихого. Чернець відповів: «Ні, але я був у великій небезпеці. Мене ледь не розчавив великий уламок каменя, що відірвався від скелі, під якою я опівдні заснув. На щастя, мені привидівся уві сні твій голос, що кличе мене, я схопився і кинувся бігти, а в цей час із шумом упав величезний камінь на те саме місце, з якого я втік…»
Про спосіб життя преподобного Іоана відомо, що харчувався він тим, що не заборонялося статутом посницького життя, але – помірно. Не проводив ночей без сну, хоча спав не більше, ніж потрібно для підтримання сил, щоб безперестанним чуванням не занапастити розуму. «Я не постив надмірно, – говорить він сам про себе, – і не вдавався до посиленого нічного бдіння, не лежав на землі, але смирявся..., і Господь скоро спас мене».
Примітний такий приклад смирення преподобного Іоана Ліствичника. Обдарований високим проникливим розумом, умудрений глибоким духовним досвідом, він з любов’ю повчав усіх, хто приходив до нього, спрямовуючи їх до спасіння. Але коли з’явилися деякі особи, що через заздрощі дорікали йому в багатослів’ї, яке вони пояснювали марнославством, то преподобний Іоан наклав на себе мовчання, щоб не давати приводу до осуду, і перебував у безмовності протягом року. Заздрісники усвідомили свою оману і самі звернулися до подвижника з проханням не позбавляти їх духовної користі від бесіди. Приховуючи свої подвиги від людей, преподобний Іоан іноді усамітнювався в печері, проте слава про його святість поширилася далеко за межі місця подвигів, і до нього безперестанно приходили відвідувачі всіх звань і станів, які прагнули почути слово настановлення і спасіння.
У віці 75 років, після сорокарічного подвижництва в усамітненні, преподобний був обраний ігуменом Синайської обителі. Близько чотирьох років керував преподобний Іоан Ліствичник святою обителлю Синаю. Господь наділив преподобного до кінця його життя благодатними дарами прозорливості та чудотворення. Під час управління монастирем, на прохання святого Іоана, ігумена Раїфського монастиря (пам’ять у Сирну суботу), і була написана преподобним знаменита «Ліствиця» – керівництво для сходження до духовної досконалості. Знаючи про мудрість і духовні дарування преподобного, Раїфський ігумен від імені всіх ченців своєї обителі просив написати для них «істинне керівництво для того, щоб іти неухильно, і як би ліствицю утверджену, яка бажаючих зводить до Небесних воріт...» Преподобний Іоан, який вирізнявся скромною думкою про себе, спочатку збентежився, але потім із послуху став до виконання прохання раїфських ченців. Своє творіння преподобний так і назвав – «Ліствиця», пояснюючи назву таким чином: «Спорудив я ліствицю сходження... від земного до святого... на образ тридцяти років Господнього повноліття, знаменно спорудив ліствицю з 30 ступенів, якою, досягнувши Господнього віку, виявимося праведними і безпечними від падіння».
Мета цього творіння – навчити, що досягнення спасіння потребує від людини нелегкого самозречення та посилених подвигів. «Ліствиця» передбачає, по-перше, очищення гріховної нечистоти, викорінення вад і пристрастей у старій людині; по-друге, відновлення в людині образу Божого. Хоча книга була написана для ченців, будь-який християнин, що живе у світі, знаходить у ній надійного провідника для сходження до Бога, і стовпи духовного життя – преподобний Феодор Студит (пам’ять 11 листопада і 26 січня), Сергій Радонезький (пам’ять 25 вересня і 5 липня), Іосиф Волоколамський (пам’ять 9 вересня і 18 жовтня) та інші – посилалися у своїх наставленнях на «Ліствицю» як на найкращу книгу для спасенного керівництва.
Зміст одного зі ступенів «Ліствиці» (22-й) розкриває подвиг винищення марнославства. Преподобний Іоан пише: «Марнославство проявляється при кожній чесноті. Коли, наприклад, дотримуюся посту – марнославлюся, і коли, приховуючи піст від інших, їм, знову марнославлюся – розсудливістю. Одягнувшись у світлий одяг, перемагаюся любочестям, а переодягнувшись у злиденний – марнославлюся. Чи почну говорити – потрапляю під владу марнославства. Чи захочу мовчати – знову віддаюся йому. Куди не поверни це терня, воно все стане вістрями догори. Марнославний... на вигляд шанує Бога, а на ділі більше намагається догодити людям, ніж Богові... Люди високого духу зносять образу благодушно і охоче, а слухати похвали і не відчувати ніякої приємності можуть лише святі й непорочні... Коли почуєш, що ближній або друг твій в очі чи поза очі злословить тебе, похвали і полюби його... Не той показує смирення, хто сам себе ганьбить: як бути нестерпним самому собі? Але хто, збезчещений іншим, не зменшує своєї любові до нього... Хто підноситься природними даруваннями — щасливим розумом, високою освіченістю, читанням, приємною вимовою та іншими подібними якостями, які легко здобуваються, той ніколи не набуває дарів надприродних. Бо хто в малому не вірний, той і в багато чому буде не вірний і марнославний. Часто трапляється, що Сам Бог смиряє марнославних, посилаючи несподіване безчестя... Якщо молитва не винищить марнославного помислу, згадаймо про вихід душі з цього життя. Якщо і це не допоможе, усуровимо його ганьбою Страшного суду. "Хто підноситься – смириться" навіть тут, перед майбутнім віком. Коли хвалителі, або, краще сказати, лестиві, почнуть хвалити нас, негайно згадаймо всі свої беззаконня і знайдемо, що зовсім не варті ми того, що нам приписують».
Цей та інші приклади, що містяться в «Ліствиці», є зразком тієї святої ревності про своє спасіння, яка необхідна кожній людині, що бажає жити благочестиво, а письмовий виклад його думок, які становлять плід багатьох і тонких спостережень над своєю душею і глибокого духовного досвіду, є керівництвом і великою допомогою на шляху до істини й добра. Ступені «Ліствиці» – це перехід від сили в силу на шляху прагнення людини до досконалості, якої не раптово, а лише поступово можна досягти, бо, за словом Спасителя, «Царство Небесне силою здобувається, і ті, хто докладають зусилля, здобувають його» (Мф. 11:12).
Иоанн Лествичник, Синайский игумен: Преподобный Иоанн Лествичник
Иоанн Лествичник
Преподобный Иоанн Лествичник почитается Святой Церковью как великий подвижник и автор замечательного духовного творения, называемого "Лествицей", поэтому преподобный и получил прозвание Лествичника.
О происхождении преподобного Иоанна почти не сохранилось сведений. Существует предание, что он родился около 570 года и был сыном святых Ксенофонта и Марии, память которых празднуется Церковью 26 января. Шестнадцати лет отрок Иоанн пришел в Синайский монастырь. Наставником и руководителем преподобного стал авва Мартирий. После четырех лет пребывания на Синае святой Иоанн Лествичник был пострижен в иночество. Один из присутствовавших при постриге, авва Стратигий, предсказал, что он станет великим светильником Церкви Христовой. В течение 19-ти лет преподобный Иоанн подвизался в послушании своему духовному отцу. После смерти аввы Мартирия преподобный Иоанн избрал отшельническую жизнь, удалившись в пустынное место, называемое Фола, где провел 40 лет в подвиге безмолвия, поста, молитвы и покаянных слезах. Не случайно в "Лествице" преподобный Иоанн так говорит о слезах покаяния: "Как огонь сожигает и уничтожает хворост, так чистая слеза омывает все нечистоты, наружные и внутренние". Сильна и действенна была его святая молитва, об этом свидетельствует пример из жития угодника Божия.
У преподобного Иоанна был ученик, инок Моисей. Однажды наставник приказал своему ученику наносить в сад земли для грядок. Исполняя послушание, инок Моисей из-за сильного летнего зноя прилег отдохнуть под тенью большого утеса. Преподобный Иоанн Лествичник находился в это время в своей келлии и отдыхал после молитвенного труда. Внезапно ему явился муж почтенного вида и, разбудив святого подвижника, с упреком сказал: "Почему ты, Иоанн, спокойно отдыхаешь здесь, а Моисей находится в опасности?" Преподобный Иоанн тотчас пробудился и стал молиться за своего ученика. Когда его ученик возвратился вечером, преподобный спросил, не случилось ли с ним что-либо плохое. Инок ответил: "Нет, но я подвергся большой опасности. Меня едва не раздавил большой обломок камня, оторвавшийся от утеса, под которым я в полдень уснул. К счастью, мне представилось во сне, что ты зовешь меня, я вскочил и бросился бежать, а в это время с шумом упал огромный камень на то самое место, с которого я убежал..."
Об образе жизни преподобного Иоанна известно, что питался он тем, что не запрещалось уставом постнической жизни, но – умеренно. Не проводил ночей без сна, хотя спал не более того, сколько необходимо для поддержания сил, чтобы непрестанным бодрствованием не погубить ума. "Я не постился чрезмерно, – говорит он сам о себе, – и не предавался усиленному ночному бдению, не лежал на земле, но смирялся.., и Господь скоро спас меня". Примечателен следующий пример смирения преподобного Иоанна Лествичника. Одаренный высоким проницательным умом, умудренный глубоким духовным опытом, он с любовью поучал всех приходивших к нему, руководя их к спасению. Но когда явились некоторые, по зависти упрекавшие его в многословии, которое они объясняли тщеславием, то преподобный Иоанн наложил на себя молчание, чтобы не подавать повода к осуждению, и безмолвствовал в течение года. Завистники осознали свое заблуждение и сами обратились к подвижнику с просьбой не лишать их духовной пользы собеседования.
Скрывая свои подвиги от людей, преподобный Иоанн иногда уединялся в пещере, но слава о его святости распространилась далеко за пределы места подвигов, и к нему непрестанно приходили посетители всех званий и состояний, жаждавшие услышать слово назидания и спасения. В возрасте 75-ти лет, после сорокалетнего подвижничества в уединении, преподобный был избран игуменом Синайской обители. Около четырех лет управлял преподобный Иоанн Лествичник святой обителью Синая. Господь наделил преподобного к концу его жизни благодатными дарами прозорливости и чудотворений.
Во время управления монастырем по просьбе святого Иоанна, игумена Раифского монастыря (память в Сырную субботу), и была написана преподобным знаменитая "Лествица" – руководство для восхождения к духовному совершенству. Зная о мудрости и духовных дарованиях преподобного, Раифский игумен от лица всех иноков своей обители просил написать для них "истинное руководство для последующих неуклонно, и как бы лествицу утверждену, которая желающих возводит до Небесных врат..." Преподобный Иоанн, отличавшийся скромным о себе мнением, сначала смутился, но затем из послушания приступил к исполнению просьбы раифских иноков. Свое творение преподобный так и назвал – "Лествица", объясняя название следующим образом: "Соорудил я лествицу восхождения... от земного во святая... во образ тридцати лет Господня совершеннолетия, знаменательно соорудил лествицу из 30 степеней, по которой, достигнув Господня возраста, окажемся праведными и безопасными от падения". Цель этого творения – научить, что достижение спасения требует от человека нелегкого самоотвержения и усиленных подвигов. "Лествица" предполагает, во-первых, очищение греховной нечистоты, искоренение пороков и страстей в ветхом человеке; во-вторых, восстановление в человеке образа Божия. Хотя книга была написана для иноков, любой христианин, живущий в миру, получает в ней надежного путеводителя для восхождения к Богу, и столпы духовной жизни – преподобный Феодор Студит (память 11 ноября и 26 января), Сергий Радонежский (память 25 сентября и 5 июля), Иосиф Волоколамский (память 9 сентября и 18 октября) и другие – ссылались в своих наставлениях на "Лествицу" как на лучшую книгу для спасительного руководства.
Содержание одной из степеней "Лествицы" (22-я) раскрывает подвиг истребления тщеславия. Преподобный Иоанн пишет: "Тщеславие высказывается при каждой добродетели. Когда, например, храню пост – тщеславлюсь, и когда, скрывая пост от других, разрешаю на пищу, опять тщеславлюсь – благоразумием. Одевшись в светлую одежду, побеждаюсь любочестием и, переодевшись в худую, тщеславлюсь. Говорить ли стану – попадаю во власть тщеславия. Молчать ли захочу, опять предаюсь ему. Куда ни поверни это терние, оно всё станет спицами кверху. Тщеславный... на взгляд чтит Бога, а на деле более старается угодить людям, чем Богу... Люди высокого духа сносят обиду благодушно и охотно, а слушать похвалы и не ощущать никакой приятности могут только святые и непорочные... Когда услышишь, что ближний или друг твой в глаза или за глаза злословит тебя, похвали и полюби его... Не тот показывает смирение, кто сам себя бранит: как быть несносным самому себе? Но кто, обесчещенный другим, не уменьшает своей любви к нему... Кто превозносится природными дарованиями – счастливым умом, высокой образованностью, чтением, приятным произношением и другими подобными качествами, которые легко приобретаются, тот никогда не приобретает даров сверхъестественных. Ибо кто в малом не верен, тот и во многом будет не верен и тщеславен. Часто случается, что Сам Бог смиряет тщеславных, насылая неожиданное бесчестие... Если молитва не истребит тщеславного помысла, приведем на мысль исход души из этой жизни. Если и это не поможет, устрашим его позором Страшного суда. "Возносяйся смирится" даже здесь, прежде будущего века. Когда хвалители, или лучше – льстецы, начнут хвалить нас, тотчас приведем себе на память все беззакония свои и найдем, что вовсе не стоим мы того, что нам приписывают".
Этот и другие примеры, находящиеся в "Лествице", служат образцом той святой ревности о своем спасении, которая необходима каждому человеку, желающему жить благочестиво, а письменное изложение его мыслей, составляющих плод многих и утонченных наблюдений его над своей душою и глубокого духовного опыта, является руководством и великим пособием на пути к истине и добру.
Степени "Лествицы" – это прехождение из силы в силу на пути стремления человека к совершенству, которое не вдруг, но только постепенно может быть достигаемо, ибо, по слову Спасителя, "Царство Небесное силою берется, и употребляющие усилие восхищают его" (Мф. 11, 12).