Іоанн
(Максимович), Чудотворець архієпископ, Шанхайський та Сан-Франциський
Піднесіть святому образу прикрасу на знак подяки за чудо або сповнення молитви.
Будьте першим, хто запалить свічку перед цим святим образом.
2 липня 1994 року Руська Православна Церква за кордоном зарахувала до лику святих дивного угодника Божого XX століття святителя Іоана (Максимовича) Шанхайського і Сан-Франциського чудотворця. Архієпископ Іоан народився 4/17 червня 1896 року на півдні Росії в селі Адамівка Харківської губернії. При Святому Хрещенні його було наречено Михайлом на честь Архістратига Небесних Сил Михайла Архангела.
З дитинства він вирізнявся глибокою релігійністю: ночами подовгу стояв на молитві, старанно збирав ікони, а також церковні книги. Найбільше любив читати житія святих. Михайло полюбив святих усім серцем, до глибини душі перейнявся їхнім духом і почав жити, як вони.
Святе і праведне життя дитини справило глибоке враження на його французьку гувернантку-католичку, і в результаті вона прийняла православ’я. У годину гонінь Промислом Божим Михайло опинився в Белграді, де вступив до університету на богословський факультет. У 1926 році митрополитом Антонієм (Храповицьким) він був пострижений у ченці, прийнявши ім’я Іоан на честь свого предка свт.
Іоана (Максимовича) Тобольського. Вже тоді єпископ Николай (Велимирович), сербський Золотоуст, давав таку характеристику молодому ієромонаху: «Якщо хочете бачити живого святого, ідіть у Бітоль до отця Іоана». О.
Іоан постійно молився, суворо постив, щодня служив Божественну літургію і причащався, з дня чернечого постригу ніколи не лягав, іноді його знаходили вранці заснулим на підлозі перед іконами. Він із істинно батьківською любов’ю надихав свою паству високими ідеалами християнства і Святої Русі. Його лагідність і смиренність нагадували ті, що увічнені в житіях найвеличніших аскетів і пустельників.
Отець Іоан був рідкісним молитовником. Він так занурювався в тексти молитов, ніби просто розмовляв із Господом, Пресвятою Богородицею, Ангелами і святими, які поставали перед його духовними очима. Євангельські події були відомі йому так, наче вони відбувалися на його очах.
У 1934 році ієромонах Іоан був возведений у сан єпископа, після чого відбув до Шанхаю. За свідченням митрополита Антонія (Храповицького), єпископ Іоан був «дзеркалом аскетичної твердості й суворості в наш час загального духовного розслаблення». Молодий владика любив відвідувати хворих і робив це щодня, приймаючи сповідь і причащаючи їх Святих Таїн.
Якщо стан хворого ставав критичним, владика приходив до нього в будь-яку годину дня чи ночі й довго молився біля його ліжка. Відомі численні випадки зцілення безнадійно хворих за молитвами святителя Іоана. З приходом комуністів до влади росіяни в Китаї знову змушені були тікати, більшість – через Філіппіни.
У 1949 році на острові Тубабао в таборі Міжнародної організації біженців проживало приблизно 5 тисяч росіян із Китаю. Острів був на шляху сезонних тайфунів, які проносяться над цим сектором Тихого океану. Однак протягом усіх 27 місяців існування табору йому лише раз загрожував тайфун, але й тоді він змінив курс і обійшов острів стороною.
Коли один росіянин у розмові з філіппінцями згадав про свій страх перед тайфунами, ті сказали, що причин для занепокоєння немає, оскільки «ваш святий чоловік благословляє ваш табір щоночі з усіх чотирьох сторін». Коли ж табір було евакуйовано, страшний тайфун обрушився на острів і повністю знищив усі будівлі. Російські люди, що перебували в розсіянні, мали в особі владики міцного ходатая перед Господом.
Окормлюючи свою паству, святитель Іоан робив і неможливе. Він сам їздив до Вашингтона, щоб домовитися про переселення знедолених російських людей до Америки. За його молитвами сталося чудо! В американські закони було внесено поправки, і більша частина табору, близько 3 тисяч осіб, перебралися до США, решта – до Австралії.
У 1951 році архієпископ Іоан був призначений правлячим архієреєм Західноєвропейського екзархату Руської Зарубіжної Церкви. В Європі, а згодом, із 1962 року, – у Сан-Франциско його місіонерська діяльність, твердо основана на житті в постійній молитві й чистоті православного вчення, принесла щедрі плоди. Слава владики ширилася як серед православних, так і серед інославного населення.
Так, в одній із католицьких церков Парижа місцевий священик намагався надихнути молодь такими словами: «Ви вимагаєте доказів, ви кажете, що зараз немає ні чудес, ні святих. Навіщо ж мені давати вам теоретичні докази, коли сьогодні вулицями Парижа ходить святий Іоан Босий». Владику знали і високо шанували в усьому світі.
У Парижі диспетчер залізничної станції затримував відправлення поїзда до прибуття «руського архієпископа». У всіх європейських лікарнях знали про цього єпископа, який міг молитися за вмираючого всю ніч. Його кликали до одра тяжкохворого – чи він був католик, протестант, православний чи хто інший – бо коли він молився, Бог був милостивий.
У паризькому госпіталі лежала хвора раба Божа Олександра, і єпископу сказали про неї. Він передав записку, що приїде і уділить їй Святе Причастя. Лежачи у загальній палаті, де було приблизно 40-50 людей, вона відчувала ніяковість перед французькими дамами, що її відвідає православний єпископ, одягнений у неймовірно поношений одяг і до того ж босий.
Коли він уділив їй Святі Дари, француженка на найближчому ліжку сказала їй: «Яка Ви щаслива, що маєте такого духівника. Моя сестра живе у Версалі, і коли її діти хворіють, вона виганяє їх на вулицю, якою зазвичай ходить єпископ Іоан, і просить його благословити їх. Після отримання благословення діти негайно одужують. Ми називаємо його святим». Діти, незважаючи на звичайну суворість владики, були йому абсолютно віддані. Існує багато зворушливих історій про те, як блаженний незбагненним чином знав, де може бути хворе дитя, і в будь-який час дня чи ночі приходив утішити його і зцілити.
Отримуючи одкровення від Бога, він багатьох рятував від біди, що насувалася, а іноді з’являвся до тих, кому був особливо необхідний, хоча фізично таке переміщення здавалося неможливим.
Після кончини владики голландський православний священик зі скрушеним серцем писав: «У мене немає і не буде більше духовного отця, який телефонував би мені опівночі з іншого континенту і говорив: "Іди тепер спати. Те, про що ти молишся, отримаєш"». Чотириденне бдіння вінчала похоронна служба.
Єпископи, що проводили службу, не могли стримувати ридань, сльози струменіли по щоках, виблискували у світлі незліченних свічок біля труни. Дивно, що при цьому храм наповнювала тиха радість. Очевидці зазначали, що «здавалося, ми були присутні не на похороні, а на відкритті мощів новознайденого святого».
Незабаром і в усипальниці владики стали відбуватися чудеса зцілень і допомоги в життєвих справах. Час показав, що святитель Іоан чудотворець – швидкий помічник усім, хто в бідах, хворобах і скорботних обставинах.
Иоанн (Максимович), Чудотворец архиепископ, Шанхайский и Сан-Францисский: Святитель Иоанн Шанхайский и Сан-Францисский чудотворец
Свт. Иоанн Сан-Францисский
2 июля 1994 г. Русская Православная Церковь за границей причислила к лику святых дивного угодника Божия XX века святителя Иоанна (Максимовича) Шанхайского и Сан-Францисского чудотворца.
Архиепископ Иоанн родился 4/17 июня 1896 г. на юге России в селе Адамовка Харьковской губернии. При святом крещении он был наречен Михаилом в честь Архистратига Небесных Сил Михаила Архангела.
С детства он отличался глубокой религиозностью, по ночам подолгу стоял на молитве, усердно собирал иконы, а также церковные книги. Более всего любил читать жития святых. Михаил полюбил святых всем сердцем, до конца пропитался их духом и начал жить, как они. Святая и праведная жизнь ребенка произвела глубокое впечатление на его французскую гувернантку-католичку, и в результате она приняла православие.
В годину гонений Промыслом Божиим Михаил оказался в Белграде, где поступил в университет на богословский факультет. В 1926 г. митрополитом Антонием (Храповицким) он был пострижен в монахи, приняв имя Иоанна в честь своего предка свт. Иоанна (Максимовича) Тобольского. Уже в то время епископ Николай (Велимирович), сербский Златоуст, давал такую характеристику молодому иеромонаху: «Если хотите видеть живого святого, идите в Битоль к отцу Иоанну». О. Иоанн постоянно молился, строго постился, каждый день служил Божественную литургию и причащался, со дня монашеского пострига никогда не ложился, иногда его находили утром задремавшим на полу перед иконами. Он с истинно отеческой любовью вдохновлял свою паству высокими идеалами христианства и Святой Руси. Его кротость и смирение напоминали те, что увековечены в житиях величайших аскетов и пустынников. Отец Иоанн был редким молитвенником. Он так погружался в тексты молитв как будто просто беседовал с Господом, Пресвятой Богородицей, ангелами и святыми, которые предстояли его духовным очам. Евангельские события были известны ему так, как будто они происходили на его глазах.
В 1934 г. иеромонах Иоанн был возведен в сан епископа, после чего он отбыл в Шанхай. По свидетельству митрополита Антония (Храповицкого) епископ Иоанн был «зерцалом аскетической твердости и строгости в наше время всеобщего духовного расслабления».
Молодой владыка любил посещать больных и делал это ежедневно, принимая исповедь и приобщая их Святых Тайн. Если состояние больного становилось критическим, Владыка приходил к нему в любой час дня или ночи и долго молился у его постели. Известны многочисленные случаи исцеления безнадежно больных по молитвам святителя Иоанна.
С приходом коммунистов к власти русские в Китае снова вынуждены были бежать, большинство - через Филиппины. В 1949 г. на острове Тубабао в лагере Международной организации беженцев проживало примерно 5 тысяч русских из Китая. Остров находился на пути сезонных тайфунов, которые проносятся над этим сектором Тихого океана. Однако в течение всех 27 месяцев существования лагеря ему только раз угрожал тайфун, но и тогда он изменил курс и обошел остров стороной. Когда один русский в разговоре с филиппинцами упомянул о своем страхе перед тайфунами, те сказали, что причин для беспокойства нет, поскольку «ваш святой человек благословляет ваш лагерь каждую ночь со всех четырех сторон». Когда же лагерь был эвакуирован, страшный тайфун обрушился на остров и полностью уничтожил все строения.
Русские люди, в рассеянии сущие, имели в лице Владыки крепкого ходатая пред Господом. Окормляя свою паству, святитель Иоанн делал и невозможное. Он сам ездил в Вашингтон, чтобы договориться о переселении обездоленных русских людей в Америку. По его молитвам совершилось чудо! В американские законы были внесены поправки и большая часть лагеря, около 3 тысяч человек, перебрались в США, остальные в Австралию.
В 1951 г. архиепископ Иоанн был назначен правящим архиереем Западноевропейского экзархата Русской Зарубежной Церкви. В Европе, а затем с 1962 года в Сан-Франциско, его миссионерская деятельность, твердо основанная на жизни в постоянной молитве и чистоте православного учения, принесла обильные плоды.
Слава Владыки распространялась как среди православных, так и среди инославного населения. Так, в одной из католических церквей Парижа местный священник пытался вдохновить молодежь следующими словами: «Вы требуете доказательств, вы говорите, что сейчас нет ни чудес, ни святых. Зачем же мне давать вам теоретические доказательства, когда сегодня по улицам Парижа ходит святой Иоанн Босой».
Владыку знали и высоко чтили во всем мире. В Париже диспетчер железнодорожной станции задерживал отправление поезда до прибытия «Русского Архиепископа». Во всех европейских больницах знали об этом Епископе, который мог молиться за умирающего всю ночь. Его звали к одру тяжело больного - будь он католик, протестант, православный или кто другой - потому что, когда он молился Бог был милостив.
В парижском госпитале лежала больная раба Божия Александра и Епископу сказали о ней. Он передал записку, что приедет и преподаст ей Святое Причастие. Лежа в общей палате, где было примерно 40-50 человек, она чувствовала неловкость перед французскими дамами, что ее посетит православный епископ, одетый в невероятно поношенную одежду и к тому же босой. Когда он преподал ей Святые Дары, француженка на ближайшей койке сказала ей: «Какая Вы счастливая, что имеете такого духовника. Моя сестра живет в Версале, и когда ее дети заболевают, она выгоняет их на улицу, по которой обычно ходит Епископ Иоанн, и просит его благословить их. После получения благословения дети немедленно поправляются. Мы зовем его святым».
Дети, несмотря на обычную строгость Владыки, были ему абсолютно преданы. Существует много трогательных историй о том, как блаженный непостижимым образом знал, где может быть больной ребенок и в любое время дня и ночи приходил утешить его и исцелить. Получая откровения от Бога, он многих спасал от надвигающейся беды, а иногда являлся к тем, кому был особенно необходим, хотя физически такое перемещение казалось невозможным.
Блаженный Владыка, святой Русского Зарубежья, и вместе с тем русский святой поминал на богослужениях Московского Патриарха наряду с Первоиерархом Синода Русской Зарубежной Церкви.
Обращаясь к истории и прозревая будущее, свт. Иоанн говорил, что в смутное время Россия так упала, что все враги ее были уверены, что она поражена смертельно. В России не было царя, власти и войска. В Москве власть была у иностранцев. Люди «измалодушествовали», ослабели и спасения ждали только от иностранцев, перед которыми заискивали. Гибель была неизбежна. В истории нельзя найти такую глубину падения государства и такое скорое, чудесное восстание его, когда духовно и нравственно восстали люди. Такова история России, таков ее путь. Последующие тяжкие страдания русского народа есть следствие измены России самой себе, своему пути, своему призванию. Россия восстанет так же, как она восстала и раньше. Восстанет, когда разгорится вера. Когда люди духовно восстанут, когда снова им будет дорога ясная, твердая вера в правду слов Спасителя: «Ищите прежде Царствия Божия и Правды Его и вся сия приложатся вам». Россия восстанет, когда полюбит Веру и исповедание Православия, когда увидит и полюбит православных праведников и исповедников.
Владыка Иоанн предвидел свою кончину. 19 июня (2 июля) 1966 г. в день памяти апостола Иуды, во время архипастырского посещения г. Сиэтлла с Чудотворной иконой Божией Матери Курско-Коренной, в возрасте 71 года, перед этой Одигитрией Русского Зарубежья отошел ко Господу великий праведник. Скорбь переполнила сердца многих людей во всем мире. После кончины Владыки голландский православный священник с сокрушенным сердцем писал: «У меня нет и не будет больше духовного отца, который звонил бы мне в полночь с другого континента и говорил: «Иди теперь спать. То, о чем ты молишься получишь».
Четырехдневное бдение венчала погребальная служба. Проводившие службу епископы не могли сдерживать рыданий, слезы струились по щекам, блестели в свете бесчисленных свечей подле гроба. Удивительно, что при этом, храм наполняла тихая радость. Очевидцы отмечали, что казалось, мы присутствовали не на похоронах, а на открытии мощей новообретенного Святого.
Вскоре и в усыпальнице Владыки стали происходить чудеса исцелений и помощи в житейских делах.
Время показало, что святитель Иоанн Чудотворец — скорый помощник всех сущих в бедах, болезнях и скорбных обстояниях.