Йосип

Преподобний Йосип Піснописець народився на Сицилії у благочестивій християнській родині. Його батьки, Плотин і Агафія, рятуючись від варварської навали, переселилися на Пелопоннес. У віці 15 років святий Йосип пішов до Фессалонік і вступив до монастиря. Він відзначався благочестям, працьовитістю, лагідністю і користувався любов’ю всієї братії обителі. Згодом преподобний був висвячений у сан пресвітера.

Преподобний Григорій Декаполіт (пам’ять 20 листопада) відвідав монастир і зауважив молодого ченця. Він узяв його з собою до Константинополя і оселився разом із ним при церкві святих мучеників Сергія і Вакха. Це було за правління імператора Лева Вірменина (813–820) — у час жорстоких іконоборчих гонінь. Преподобні Григорій та Йосип безстрашно відстоювали шанування святих ікон. Вони проповідували на площах міста, відвідували домівки православних, зміцнюючи їх проти єретиків. Стан Константинопольської Церкви був украй тяжким: не тільки імператор, а й Патріарх були іконоборцями.

У той час римські єпископи перебували в єдності зі Вселенською Церквою, і Папа Лев III, непідвладний візантійському імператору, міг би надати велику допомогу православним. Православні ченці обрали посланцем до Папи преподобного Йосипа як найбільш стійкого і красномовного. Преподобний Григорій благословив його їхати до Рима і сповістити про стан Константинопольської Церкви та небезпеку, що загрожувала Православ’ю.

Під час подорожі преподобний Йосип був схоплений розбійниками-арабами, підкупленими іконоборцями, і відправлений на острів Крит. Там вони передали його іконоборцям. Преподобного Йосипа ув’язнили. Мужньо переносячи всі поневіряння, він підтримував й інших в’язнів. За молитвами преподобного один православний єпископ, який почав було вагатися, настільки зміцнився духом, що мужньо прийняв мученицьку кончину.

Шість років провів преподобний Йосип у темниці. У Різдвяну ніч 820 року він сподобився видіння святителя Миколая Мирлікійського, який сповістив його про смерть гонителя-іконоборця Лева Вірменина і про припинення гонінь на святі ікони. Святитель дав преподобному сувій і сказав: «Прийми цей сувій і з’їж його». У сувої було написано: «Ускори, Щедрий, і поспіши, як Милостивий, на допомогу нашу, бо можеш, коли захочеш». Преподобний прочитав сувій, з’їв його і сказав: «Які солодкі гортані моїй слова ці» (Пс. 118: 103). Святитель Миколай звелів йому проспівати ці слова. Після цього кайдани самі спали з преподобного, двері темниці відчинилися, і він вільно вийшов з неї, був підхоплений у повітря і поставлений поблизу Константинополя на великій дорозі, що веде до міста. У Константинополі преподобний Йосип уже не застав живим преподобного Григорія Декаполіта, а зустрівся лише з його учнем, блаженним Іоаном (пам’ять 18 квітня), який також невдовзі помер. Преподобний Йосип побудував церкву в ім’я святителя Миколая і переніс туди мощі преподобних Григорія та Іоана. При церкві було засновано монастир.

Преподобний Йосип отримав також від одного доброчесного чоловіка частину мощей апостола Варфоломія. Він побудував церкву в ім’я святого апостола і хотів урочисто вшанувати його пам’ять, але сумував, що не було хвалебних піснеспівів, які б прославляли пам’ять святого апостола, сам же він не наважувався їх скласти. Сорок днів зі сльозами молився преподобний Йосип, готуючись до свята пам’яті апостола. У навечір’я свята вівтарі йому з’явився апостол Варфоломій, поклав йому на груди святе Євангеліє і благословив писати церковні піснеспіви словами: «Нехай благословить тебе десниця Всесильного Бога, і нехай виллються на язик твій води Небесної Премудрості, серце твоє нехай буде храмом Духа Святого і піснеспіви твої нехай усолоджують усесвіт». Після цього чудесного з’явлення преподобний Йосип написав канон апостолу Варфоломію і відтоді став складати церковні піснеспіви на честь Божої Матері, святих угодників і в їхньому сонмі — на честь святителя Миколая, який визволив його з темниці.

Під час відновлення іконоборчої єресі за імператора Феофіла (829–842) преподобний Йосип вдруге постраждав від єретиків. 11 років він був у вигнанні в Херсоні. У 842 році за святої цариці Феодори (пам’ять 11 лютого), яка відновила православне шанування святих ікон, преподобного Йосипа було призначено сосудохранителем у Софійському соборі в Константинополі. Але за сміливе викриття брата цариці, Варди, у незаконному співжитті, він знову був відправлений у вигнання і повернувся лише після смерті Варди, у 867 році.

Патріарх Фотій (857–867, 877–886) відновив його на колишній посаді та призначив духівником усього константинопольського кліру.

Досягши глибокої старості, преподобний Йосип захворів. Перед Великоднем, у Велику П’ятницю, Господь сповістив його у сновидінні про наближення кончини. Преподобний склав опис церковного майна Софійського собору, яке за посадою було під його опікою, і відіслав його патріарху Фотію. Кілька днів він палко молився, готуючись до смерті. У своїх молитвах преподобний просив для Церкви миру, а своїй душі — милосердя Божого. Причастившись Святих Христових Таїн, преподобний Йосип благословив усіх, хто був при ньому, і з радістю відійшов до Бога (+883). Лики Ангелів і святих, яких преподобний Йосип прославив своїми піснеспівами, з урочистістю проводили душу його в Горній світ.