Йов

Преподобний Іов Почаївський жив у тяжкі часи. Народився 1550 року в Галичині, у миру звався Іоанн Залізо. Десятирічним отроком він вступив до Угорницького монастиря. У ранньому віці так преуспів у чернечих подвигах, що вже у 12 років був пострижений у мантію з іменем Іов, у зрілому віці прийняв священство, а в тридцять років — велику схиму, при цьому йому було повернено ім’я Іоанн. Він особливо любив це ім’я й завжди ним підписувався, але до лику святих був причислений під іменем Іов.

За проханням князя Острозького преподобний Іов був переведений до Дубенського монастиря, де став настоятелем і багато писав на захист православ’я. Та жадоба самітнього подвижницького життя привела його на святу Почаївську гору, де його також обрали настоятелем. Для молитви він усамітнився у кам’яній печері; ноги його вкрилися ранами так, що відкрилися кістки.

Він був делателем безперестанної Ісусової молитви: «Господи Ісусе Христе, помилуй мене, грішного», яка підносила його до високих духовних ступенів. Учень і сподвижник Досифей свідчив: «Одного разу, коли преподобний молився в печері, його осяяло світло благодаті Божої, що сяяло по всій церкві дві години безперестанно. Я ж, побачивши це, в жаху впав на землю, переможений чудесним видінням».

Подвижництво і чудеса

Одного разу преподобний зустрів злодія, що хотів украсти зерно. Він допоміг йому підняти мішок, але нагадав про відповідь на Страшному Суді. Зворушений словом святого, злодій упав йому до ніг і просив прощення.

В обителі преподобний Іов запровадив суворий громадський устав, збудував Свято‑Троїцький собор і ще шість менших церков, заснував Почаївську друкарню, де писав твори на захист православ’я. Збереглася його книга «Книга Іова Заліза, ігумена Почаївського», видана 1889 року під назвою «Почаївська Пчела».

Скорботи і випробування

Багато скорбот приніс йому лютеранин Фірлей, спадкоємець Анни Гойської: він заволодів монастирськими землями й навіть чудотворною іконою. Але ікона була повернена після Божого покарання його дружині, а землі — рішенням суду незадовго до кончини преподобного.

У вільний час Іов любив садівництво й розвів у Почаєві прекрасний сад.

У 1620 році він брав участь у Київському соборі, що засудив унію й постановив твердо стояти за православ’я. Під постановою є його підпис: «Іоанн Залізо, ігумен Почаївський».

Кончина і прославлення

Преподобний Іов спочив 28 жовтня 1651 року. У 1659 році його мощі були відкриті після трьохкратного явлення митрополиту Київському Діонісію.

У 1675 році татари осадили Почаївський монастир. На третій день осади, під час акафісту, над монастирем явилася Сама Цариця Небесна. Стріли, пущені в небесне видіння, поверталися назад і вражали самих нападників. Татари втекли.

У 1721 році монастирем заволоділи уніати, але через численні чудеса змушені були допустити доступ до мощей святого. У 1831 році уніати були приєднані до Православної Церкви, мощі преподобного знову урочисто відкрили, а Почаївський монастир проголосили Лаврою.