Іполит

Іполит Римський (близько 170, Рим, Стародавній Рим — бл. 235, Сардинія) — один із найпрацьовитіших та знаних письменників ранньої Церкви. Увійшов у богословський конфлікт із Папою Римським Зефірином та протягом деякого часу очолював окрему групу християн. Вважається першим антипапою (217/218 — 235). Сам св. Іполит називав себе «наступником апостолів» та «учасником в благодаті Св. Духа за наступництвом» («Філософумене»).

Працював у Римі.

Вважається, що Іполит був учнем Св. Іренея Ліонського. Так, Патріарх Фотій називає його учнем св. Іринея, хоча невідомо, чи знав Іполит єпископа Ліонського особисто. Іполит був ревним заступником християнської церкви і боровся словом і ділом з єресями того часу, переважно трінітарними.

Невідомо, коли і за яких обставин почалося громадське служіння св. Іполита в Церкві. У «Філософуменах» сказано, що за Папи Римського Зефірина (198—217 рр.) св. Іполит вже обіймав у Римській церкві сан пресвітера. Після цього був висвячений на єпископа за всіма церковними правилами.

Як і св. Іриней, Іполит був ревним апологетом християнського вчення, сміливо викривав і засуджував лже-вчення древніх і сучасних йому єретиків. Святий Іреней Ліонський написав відомий твір «Проти єресей», присвячений історії єретичних систем і їхньому викриттю. Св. Іполит продовжив єресеологічну працю свого попередника і написав знамениті «Філософумени».

Також є відома боротьба св. Іполита з новими ворогами християнства (наприклад, Ноетом), які спотворювали вчення про Триєдиного Бога. За свідченням Євсевія Кесарійського, перше знайомство св. Іполита з Орігеном могло відбутися ще в Римі, куди він прибув за часів служіння папи Зефирина. Можливо, сам святий Іполит цікавився екзегетичними творами Орігена під час його перебування на Сході, зокрема в Олександрії і Аравії.

Вирішивши, що папа Зефірин став упадати в єресь, Іполит відокремився від нього і створив свою громаду. Його опозиційні настрої посилило обрання св. Калікста Папою.

Св. Іполит Римський вважається першим відомим антипапою, поставленим партією суворого дотримання церковної дисципліни, всупереч реформам тодішнього Римського єпископа Калікста (217—223), націлених на ослаблення церковної дисципліни і поблажливість.

Св. Іполит звинуватив папу Каліста 1) в тому, що той приймав до церковної єдності всіх відлучених так само, як і тих, які поверталися з єретичних зібрань; 2) в тому, що той стверджував, нібито єпископ не підлягає відлученню, якщо б навіть впав в смертний гріх; 3) в тому, що той посвячував в ієрархічні ступені осіб двох- і трьохшлюбних і не відлучав навіть і тих, які одружувалися, обіймаючи кліросні посади.

235 року — Св. Іполит, разом з папою Понтіаном, був засланий римським імператором Максиміном на острів Сардинію. Там вони примирилися й погодилися, що наступним папою буде св. Антер.

Помер 235 або 236 року мученицькою смертю (разом з Понтіаном). За папи св. Фабіана, їхні тіла були перенесені й урочисто поховані в Римі одного й того ж самого дня — 13 серпня (за старим стилем) 236 або 237 року.