Ірина

Свята Ірина жила у другій половині I століття і була дочкою Лікінія, правителя області Мигдонія в Македонії. Ще замолоду Ірина осягнула марноту язичництва і увірувала в Христа. Згідно з переказом, її охрестив апостол Тимофій, учень апостола Павла. Бажаючи присвятити своє життя Богові, свята Ірина відмовилася від заміжжя.

Пізнаючи все глибше християнську віру, свята Ірина почала переконувати і батьків стати християнами. Лікіній, батько Ірини, який спочатку прихильно слухав її слова, згодом розгнівався на неї, і коли вона відмовилася вклонитися ідолам, кинув її під ноги диким коням. Не торкнувшись мучениці, коні кинулися на Лікінія і затоптали його до смерті. Коли за молитвою святої він був повернутий до життя, то увірував у Христа сам і все його сімейство, а з ним увірувало 3000 людей.

Після цього свята Ірина почала сміливо проповідувати Христа серед жителів Македонії, за що багато разів зазнавала принижень і страждань. За наказом правителя Седекії святу Ірину то кидали в рів зі зміями, то намагалися перепиляти пилкою, то прив’язували до млинового колеса. Мучення Ірини супроводжувалися чудесними знаменнями, що навертали багатьох до віри в Христа. Так, змії не торкалися мучениці, пилки не шкодили її тілу, млинове колесо не оберталося. Сам мучитель Ваводон увірував у Христа й охрестився. Загалом же Іриною було навернено понад 10 000 язичників. Коли Господь вказав Ірині день її кончини, вона пішла в одну гірську печеру поблизу міста Ефеса, вхід до якої на її прохання був завалений камінням. На четвертий день її знайомі повернулися до печери і, відчинивши її, не знайшли там тіла святої Ірини. Усі зрозуміли, що вона була взята Господом на Небо.

Пам’ять святої Ірини дуже шанувалася у стародавній Візантії. У Царгороді на згадку про святу Ірину було збудовано кілька величних храмів.

Свята великомучениця Ірина жила в I столітті і до Хрещення носила ім’я Пенелопа. Вона була дочкою язичника Лікінія, правителя області Мигдонія в Македонії. Лікіній збудував для дочки окремий розкішний палац, де вона жила зі своєю вихователькою Карією, оточена однолітками та слугами. Щодня до Пенелопи приходив наставник на ім’я Апеліан, який навчав її наук. Апеліан був християнином; під час навчання він говорив дівчині про Христа Спасителя і наставив її у християнському вченні та християнських чеснотах. Коли Пенелопа підросла, батьки стали думати про її заміжжя. У цей період життя Господь напоумив її чудесним чином: до неї у вікно прилітали одна за одною три птахи – голуб з оливковою гілкою, орел із вінком і ворон зі змією. Учитель Пенелопи Апеліан пояснив їй значення цього знамення: голуб, що означав чесноти діви – смирення, лагідність і цнотливість, приніс оливкову гілку – благодать Божу, отриману в Хрещенні; орел – знамення висоти духу, що досягається через богомислення, – приніс вінок за перемогу над невидимим ворогом як нагороду від Господа; ворон же приніс змію на знак того, що диявол ополчиться на неї і завдаватиме печалей, скорбот і гонінь. Наприкінці бесіди Апеліан сказав, що Господь бажає заручити її Собі і що Пенелопа зазнає багато страждань за свого Небесного Жениха. Після цього Пенелопа відмовилася від заміжжя, прийняла Хрещення з рук апостола Тимофія, учня святого апостола Павла, і була наречена Іриною. Вона почала переконувати і своїх батьків прийняти християнську віру. Мати раділа наверненню доньки до Христа; батько спочатку не перешкоджав доньці, але згодом став вимагати від неї поклоніння язичницьким божествам. Коли ж свята Ірина твердо і рішуче відмовилася, розгніваний Лікіній звелів зв’язати свою доньку і кинути під копита лютих коней. Але коні залишилися нерухомими, лише один із них відірвався від прив’язі, кинувся на Лікінія, вхопив зубами його за праву руку, вирвав її з плеча, а самого Лікінія збив і почав топтати. Тоді святу діву розв’язали, і за її молитвою Лікіній у присутності очевидців встав неушкоджений, зі здоровою рукою. Бачачи таке чудо, Лікіній із дружиною і безліччю народу, числом близько 3000 осіб, увірував у Христа і відрікся від язичницьких богів.

Залишивши управління областю, Лікіній оселився у палаці своєї доньки, маючи намір присвятити себе служінню Господу Ісусу Христу. Свята ж Ірина почала проповідувати вчення Христове серед язичників і навертала їх на шлях спасіння. Вона жила в домі свого вчителя Апеліана. Дізнавшись про це, Седекія, новий правитель області, покликав Апеліана і запитав про спосіб життя Ірини. Апеліан відповів, що Ірина, як і інші християни, живе у суворому стриманні, в безперестанній молитві та читанні божественних книг. Седекія покликав до себе святу і почав переконувати її припинити проповідь про Христа і принести жертву богам. Свята Ірина безтрепетно сповідала свою віру перед правителем, не злякавшись його погроз і готуючись гідно перетерпіти страждання за Христа. За наказом Седекії її було кинуто в рів, наповнений зміями та гадами. Десять днів пробула у рові свята і залишилася неушкоджена, бо Ангел Господній зберіг її і приносив їй їжу. Седекія приписав це чудо чаклунству і віддав святу страшним катуванням: наказав перепиляти її залізною пилкою. Але пилки ламалися одна за одною і не завдавали шкоди тілу святої діви. Нарешті четверта пилка обагрила тіло мучениці кров’ю. Седекія зі сміхом сказав мучениці: «Де ж Бог твій? Якщо в Нього є сила, нехай Він тобі допоможе». Раптово піднявся вихор, блиснула сліпуча блискавка, що вразила багатьох мучителів, прогримів грім і полився сильний дощ. Бачачи таке знамення з неба, багато хто увірував у Христа Спасителя. Седекія не напоумився явним виявом сили Божої і віддав святу новим катуванням, але Господь зберіг її неушкодженою. Нарешті народ обурився, дивлячись на страждання невинної діви, повстав проти Седекії і вигнав його. Правителі, що змінили Седекію, також піддавали святу Ірину різним жорстоким мукам, під час яких силою Божою вона продовжувала залишатися неушкодженою, а народ під впливом її проповіді та чудес, що відбувалися, все в більшій кількості навертався до Христа, залишаючи поклоніння ідолам. Загалом святою Іриною було навернено понад 10 000 язичників. Зі свого рідного міста Мигдонії свята перейшла до міста Калліполь і там продовжувала проповідувати про Христа. Правитель міста на ім’я Вавадон піддав мученицю новим стратам, але, побачивши, що свята залишається неушкодженою, напоумився і увірував у Христа. Разом із ним увірувала велика кількість язичників, які всі прийняли Святе Хрещення від апостола Тимофія.

Після цього свята Ірина відвідала й інші міста – Константину, Месемврію – з проповіддю про Христа, творячи чудеса, зцілюючи хворих і перетерплюючи страждання за Христа. У місті Ефесі Господь відкрив їй, що наблизився час її кончини. Тоді свята Ірина в супроводі свого вчителя старця Апеліана та інших християн відійшла за місто до гірської печери і, осінивши себе хресним знаменням, увійшла до неї, вказавши своїм супутникам закрити вхід у печеру великим каменем, що й було виконано. Коли на четвертий день після цього християни відвідали печеру, то тіла святої в ній не знайшли. Так преставилася свята великомучениця Ірина.