П’ятнадцятого листопада віряни латинського обряду вшановують пам’ять святого Альберта Великого, відомого як Універсальний Доктор. Завдяки глибоким пізнанням у природничих науках він зумів розгледіти закони природи крізь призму Божого Провидіння, а також обґрунтував думку про те, що людське життя починається вже у момент зачаття.
Походження та роки навчання
Альберт народився на межі XII та XIII століть у баварському містечку Лауїнген і походив із шляхетського графського роду. Здобувши базову освіту під опікою родини, він продовжив навчання на факультеті вільних мистецтв у Падуанському університеті, а також здобував знання у Болоньї та Парижі. З 1223 року його шлях нерозривно пов’язаний з Орденом Проповідників, тобто домініканцями.
Наукова діяльність та видатний учень
Присвятивши себе викладанню та науковим пошукам, Альберт у 1245 році захистив у Парижі докторську дисертацію з богослов'я. Саме там він став наставником іншого майбутнього світила домініканського ордену — святого Томи Аквінського. Розгледівши у мовчазному юнакові геніальність, наставник усіляко сприяв йому, а після смерті учня активно популяризував його спадщину. Згодом обидва вчені перебралися до Кельна, де Альберт тривалий час передавав знання студентам разом із іншими німецькими містами.
Церковне служіння та пізні роки життя
Адміністративні обов'язки, які на нього час від часу покладала Церква, святий сприймав як тягар, оскільки вони відволікали від наукових студій. У 1254 році він очолив Німецьку провінцію домініканців, а через два роки захищав свій орден у Римі від нападів керівництва Сорбонни, склавши повноваження наступного року. Крім того, протягом двох років починаючи з 1260-го він служив єпископом Регенсбургу. Зрештою, відмовившись і від цієї ієрархічної сходинки, Альберт повернувся до кельнської кафедри.
У 1274 році він брав участь у Другому Ліонському соборі. Важким ударом для нього стала смерть учня Томи Аквінського дорогою на цей форум. Коли пізніше Паризький університет почав піддавати обструкції праці Аквіната, літній Альберт пішки вирушив туди на захист поглядів свого вихованця. Помер Універсальний Доктор 15 листопада 1280 року, знайшовши спочинок у кельнському храмі святого Андрія. У 1931 році його зарахували до лику святих та проголосили Вчителем Церкви.
Спадщина Альберта і Томи Аквінського
Хоча обидва мислителі належали до одного ордену, розвивали схоластику, опрацьовували та популяризували спадок давньогрецької та арабської філософії (насамперед Аристотеля) і кожен написав власну «Суму теології», їхні інтелектуальні системи мають чимало відмінностей.
Універсальний Доктор та його відкриття
Головною рисою Альберта була неймовірна широта наукових інтересів, через що він увійшов в історію як Doctor Universalis. Він залишив по собі трактати й відкриття в логіці, етиці, метафізиці, математиці, астрономії, фізиці, хімії, біології, механіці, географії та мінералології. На іконах його часто зображують із рослинною гілкою, книгою, глобусом або колбою. Такий масштаб мислення дозволяв йому висувати гіпотези, які випереджали тогочасну науку на століття.
Ще задовго до появи геліоцентричної моделі Миколи Коперника він висловив сміливе припущення про існування інших земель за Британськими островами. Тверезо аналізуючи властивості металів, він розвінчав міфи алхіміків про міфічний філософський камінь, здатний перетворювати буденні метали на золото. Крім того, він винайшов логарифми та заклав фундамент методології наукових досліджень і присвоєння вчених ступенів.
Початок людського життя з погляду науки та віри
Сучасна генетика та ембріологія все ще вимушені захищати істину про те, що людський ембрион є повноцінною особистістю від самого зачаття, проте святий Альберт дійшов цього висновку ще у XIII столітті завдяки інтуїції та філософському аналізу. Попри захоплення працями Аристотеля, він критично поставився до його концепції «трьох душ» (рослинної, тваринної та людської), які нібито змінюють одна одну в процесі розвитку.
Натомість святий Тома Аквінський прийняв цю теорію Аристотеля, що досі викликає дискусії серед католицьких теологів щодо точного моменту виникнення людського життя. Проте вчення Церкви, спираючись на новітні відкриття генетики та ембріології, зрештою стало на бік саме святого Альберта.
Гармонія між вірою та розумом
Альберту доводилося давати відповіді на складні виклики епохи, особливо у сфері сприйняття законів природи. Чимало богословів виступали проти їх вивчення, побоюючись, що це применшить Божу велич. Сам же він рішуче заперечував аверроїстам, які розділяли істину Божественного Об'явлення та істину, здобуту раціональним шляхом.
Святий довів нерозривну єдність віри та розуму. Єдиним джерелом будь-якого знання — чи то зафіксованого у Святому Письмі, чи здобутого експериментально й логічно — він визнавав єдиного Бога. Природні ж закони, дослідженню яких він присвятив життя, є творінням Творця, що у повній мірі відображають Його мудрість та всемогутність.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##