Протягом певного часу в інформаційному просторі з'являються досить незвичні роботи творців, які позиціонують себе як іконописці. Попри різницю малюнків, їх об'єднує спільна риса — надмірне прагнення до самовираження. Якщо в світському мистецтві це може сприйматися схвально, то в іконописі подібний підхід часто приносить суперечливі наслідки. Оскільки ікона виступає образом Божим, створювати її слід із глибоким трепетом і повним самозреченням.
Чим вищим є рівень смирення в іконописця та чим менше в його роботах особистого «я», тим якіснішим є результат. З цієї причини будь-які творчі експерименти у сфері ікони повинні мати чіткі межі та бути художньо виправданими. Натомість самовираження та іконопис є малосумісними речами. Адже ми або передаємо священний образ, або самовиражаємося, тобто демонструємо власне «я». Це надзвичайно велика спокуса — видати власні фантазії та спотворене гріховним розумом уявлення за істину про Всевишнього.
У цьому полягає помилка багатьох митців-модерністів. Проте аналогічна оманоспостерігається і серед новітніх богословів, які намагаються адаптувати теологію під тимчасову політичну кон'юнктуру.
Сьогодні у так званому прогресивному богослов'ї можна знайти чимало: від виправдання революційних процесів до спроб легітимізувати гріхи, різні відхилення, радикальні прояви фемінізму чи бойового екологізму.
Попри зовнішню різноманітність, суть усіх таких «богословських» пошуків така ж сама, як і в модерністському ікономалюванні — намагання видати власні домисли за вчення про Господа.
Все справжнє знання про Бога відкрите Нам Ним Самим через Святе Письмо та Передання. Тому сутність теології полягає зовсім не у польоті людської фантазії чи бажанні підлаштувати християнські догмати під чергові віяння сучасності, а у вивченні Божественного одкровення. Тут, як і в іконографії, не може бути жодної самодіяльності.
Ті ж особи, які наважуються зображувати Творця або писати про Нього без поваги та виключно з власних роздумів, фактично діють подібно до атеїстів, для котрих Бога не існує.
Справді, якби хтось створив портрет земного батька, зовсім не схожий на оригіналу, або почав вигадувати про нього небилиці, подібну творчість одразу б визнали шарлатанством. Тим паче різкішою має бути наша реакція, коли йдеться про Небесного Отця. Фантазувати дозволено лише стосовно того, чого не існує в реальному світі. Відповідно, якщо хтось своєю творчістю зводить наклеп на Господа, він або перебуває в омані, або є свідомим блюзніром, або просто не вірить у реальність Бога.
Щоб уникнути подібних спокус, необхідно проявляти смирення та слідувати церковній традиції.
Записала Наталія Горошкова