Одинадцятого листопада представники латинської, англіканської та лютеранської християнських спільнот вшановують пам'ять святого Мартина Турського. Завдяки своїй неймовірній доброті до бідняків він увійшов в історію як Милостивий, а його вчинки дали назву таким поняттям, як капеланство та паліативна допомога. Водночас східний візантійський обряд відзначає цього святого 12 жовтня.
Походження та юні роки майбутнього святого
Народився майбутній подвижник 316 року в Паннонії, що відповідає території сучасної Угорщини. Його батько був язичником і військовим, тому й назвав сина на честь Марса — римського бога війни. Отримавши офіцерське звання трибуна, батько перевіз родину до італійського міста Павія, де Мартин і провів своє дитинство та юність до п'ятнадцятирічного віку. Там юнак вперше зустрів християн та став катехуменом, проте місцевий ієрарх не наважився здійснити обряд хрещення, зважаючи на юні літа хлопця та побоюючись гніву його впливового батька.
Мартин мріяв присвятити життя самотньому чернецтву, проте імператорський указ зобов'язував синів ветеранів служити у війську. У складі кінного легіону його перекинули до Галлії. Навіть у військовому середовищі він вів праведне життя, цурався спокус та опікувався нужденними, через що часто ставав об'єктом насмішок та непорозумінь серед бойових побратимів.
Легенда про плащ та походження термінів
Широко відомий епізод із життя Мартина, коли під час кінної поїздки він зустрів зубожілого напівголого мандрівника. Незважаючи на ривора суворої карати за знищення військового спорядження, він розрубав мечем свій плащ навпіл і віддав одну частину змерзлому жебракові. Латиною військовий плащ називався «pallium» або «cappa». Саме від останнього слова походить термін «паліативна допомога», яка сьогодні опікується невиліковними хворими.
Друга половина плаща стала священною реліквією французьких військ, яку брали у воєнні походи. Спеціально для неї звели мобільний храм, назвавши його похідним від «cappa» словом «capella» (українською — «каплиця»), а священнослужителя при ньому почали йменувати капеланом.
Хрещення та військова служба
Невдовзі після цього випадку Мартину уві сні з'явився Сам Ісус Христос, замотаний у ту саму половинку плаща, і звернувся до ангелів із такими словами: «Подивіться, у що одягнув мене оглашенний Мартин!». Юнак розцінив це видіння як знак і під час найближчого Великодня прийняв таїнство Хрещення.
Він ще деякий час залишався на службі. Згідно з життєписами, під час зіткнення з алеманами він вийшов назустріч супротивникам абсолютно беззбройним, тримаючись лише молитви, і вороже військо несподівано відступило.
Чернече життя та обрання єпископом
Покинувши армію, Мартин вирушив до міста Пуатьє до єпископа Іларія Піктавійського. Не заставши його на місці через вигнання, на яке святителя засудив імператор-аріанин Констанцій, майбутній святий деякий час провів у пустельному скиту неподалік Медіолана (сучасного Мілана).
Коли єпископ Іларій повернувся з вигнання, він благословив Мартина на заснування обителі поблизу Пуатьє. Так у 360 році з'явився перший галльський монастир Лігуже. Мартин разом із соратниками жив у простих хижинах, проводячи час у молитвах та мандруючи Галлією з проповідями.
Завдяки своїй праведності він здобув величезну народну любов, і у 371 році громада захотіла бачити його єпископом Тура. За переказами, Мартин намагався сховатися від такої великої честі, але гуси своїм криком видали його схованку. Саме тому на іконах святого часто зображують поряд із цими птахами.
Архіпастирське службіння та спадщина
Очоливши єпархію, Мартин зберіг колишній аскетичний спосіб життя. Він оселився за міськими стінами у заснованій ним же обителі Мармутьє, допомагав сиротам, бідним, вдовам та в'язням, а також мав дар зцілення і вигнання нечистої сили. Йому часто доводилося вирішувати богословські суперечки та боротися з єресями. Він рішуче виступав проти смертної кари для єретиків, вважаючи, що вони вже самі себе покарали, відмовившись від церковного вчення і втративши вічне життя.
Свою останню поїздку єпископ Турський здійснив у 397 році задля примирення ворогуючих громад у містечку Канді. Дорогою назад він захворів на лихоманку. За його власним проханням, його поклали помирати на голій землі, і на очах у чисельного натовпу він відійшов до Вічності. Його тіло доправили річкою Луара і поховали в Турі. День його погребіння, 11 листопада, увійшов до літургійного календаря католиків, а згодом цю традицію перейняли й протестанти.
Сьогодні культ святого Мартина широко поширений у Європі. На згадку про гусей, які допомогли його відшукати, у багатьох містах проходять ходи з ліхтариками. Також цього дня заведено дарувати дітям подарунки на згадку про щедрість Турського пастиря.
В Україні особливе вшанування святого Мартина склалося серед римо-католиків Мукачева, які успадкували цю традицію від німців та угорців. Св. Мартин є небесним покровителем Мукачівської дієцезії, а його постать у єпископському вбранні та зі щитом, на якому зображено меч, що розтинає плащ, крашує міський герб.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##