Щорічно 12 жовтня віряни візантійського обряду вшановують пам’ять преподобного Косми, єпископа Маюмського, який залишив по собі безцінну спадщину у вигляді канонів та інших богослужбових текстів.
Історія створення жанру та життєпис святого
Хоча зачатки канону як масштабної літургійної поеми виникли задовго до народження святого у 70-х роках VII ст., саме преподобний Косма спільно зі своїм побратимом св. Іваном Дамаскином сформували його звичний для нас вигляд, написавши неперевершені зразки. Серед них виділяється різдвяний канон з першим ірмосом «Христос Рождається! — Славте! Христос з небес! — Стрічайте!» та величний канон Великої Суботи. В останній пісні останнього твору Христос веде діалог зі Своєю матір'ю через відомий ірмос «Не ридай наді мною, Мати», що символізує вершину надії на майбутнє Воскресіння.
Про земний шлях самого Косми Маюмського збереглося небагато достовірних відомостей. Наявні житійні матеріали часто зображують його у тіні св. Івана Дамаскина, до того ж вони містять чимало розбіжностей.
Грецький дослідник Теохаріс Деторакіс систематизував ці житія на три основні категорії. Згідно з першою версією, майбутній святий народився в Дамаску, рано втратив батьків, після чого його усиновила родина Івана Дамаскина, а обидва юнаки навчалися у придворного секретаря в Константинополі. Друга група джерел стверджує, що Косма походив з Єрусалиму, з Іваном його пов'язували духовні узи, а наставником хлопців був італійський вчитель на ім'я Косма. Третя версія розповідає, що його викрали арабські пірати з Криту, після чого він опинився в Дамаску і став вихователем Івана Дамаскина разом із його зведеним братом.
Монашеське служіння та єпископство
Беззаперечним фактом залишається те, що Косма обрав чернече життя, ймовірно, вступивши до Лаври св. Сави. З 735 року він виконував обов'язки єпископа міста Маюми, що було портом Гази в Палестині. Він тісно товаришував і працював разом із Іваном Дамаскином: вони здійснили реформу візантійського богослужіння, створили значну частину Октоїха та спільно боролися проти іконоборчої єресі.
Питання активності Косми у захисті ікон і досі дискусійне. Його ім'я відсутнє в протоколах профільних соборів, а в його піснеспівах немає прямих захисних текстів щодо іконопочитання. Через це деякі вчені схильні зараховувати його до іконоборців, проте ця гіпотеза не знаходить підтвердження, оскільки більшість творів автора з'явилися ще до масового поширення цієї єресі. Внесок Косми у боротьбу з іконоборством був помірно пасивним і незрівнянним із масштабом діяльності св. Івана Дамаскина, який очолив цей рух.
Творчий тандем та літературна спадщина
Творча співпраця Косми та Івана яскраво простежується в структурі їхніх канонів: твори Косми нерідко базуються на ірмосах Івана, і навпаки, тексти «Івана монаха» містять запозичення з доробку «Косми монаха».
Помер єпископ Маюмський у 50-х роках VIII століття. Як талановитий поет і композитор він залишив величну спадщину літургійних пісень, які й досі лунають у храмах. До них належать самогласні й подобні стихири, канони на двунадесяті та великі свята (Різдво, Богоявлення, Стрітення, П’ятдесятницю, Преображення, Успіння, Воздвиження, Вербну неділю, Страсний тиждень), а також кондак на Успіння Богородиці.
Створюючи свої фінальні поеми, автор орієнтувався на видатного творця кондаків св. Романа Солодкопівця (Мелодоса), через що церковна традиція нагородила Косму титулом «другого Романа Солодкопівця» або просто «Косми Солодкопівця», підкреслюючи його роль у розвитку жанру канону так само, як Роман розвинув кондак.
Особливості авторського стилю
Попри численних послідовників і попередників, твори Косми Маюмського мають впізнаваний авторський стиль. Зокрема, саме з його традиції походить специфічне явище пропуску другої пісні у класичному дев’ятипісенному каноні. Автор охоче використовував акростихи, завершуючи строфи ефіменіями (приспівами) у невеликій кількості (в середньому по 2–3 на кожну пісню). Крім того, на відміну від загальноприйнятого правила присвячувати Богородиці останню строфу пісні, Косма часто відходив від цього канону.
Богословська основа його піснеспівів глибоко вкорінена у Святе Письмо, спадщину Отців Церкви та рішення Вселенських соборів. Утреня 12 жовтня характеризує їхні канони як «пісенні насолоди», «зцілення від зневіри», прикрашені «догматами і солодкоголосся красою», що сповнені мудрості та «явно всім відкривають Христові тайни, справді страшні й пречудні».
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##