Дванадцятого жовтня релігійні громади візантійського обряду вшановують пам'ять святого Мартина, єпископа французького міста Тур, який увійшов до історії під ім'ям Милостивого. Цю постать шанують як засновника та небесного покровителя військових священників.
Мартин Турський (або Мартин з Туру) народився у 317 році в Сабарії — римській провінції Паннонія, територія якої нині належить угорському місту Сомбатхей (Szombathely).
Його батько був імперським легіонером, що дослужився до військового трибуна (звання, еквівалентного сучасному полковнику), і залишався язичником. На честь римського бога війни Марса він і назвав свого сина.
Дитинство хлопця минуло в Тіціні, куди перевели батька за службою. Там Мартин познайомився з християнською громадою та став оглашенним (катехуменом), готуючись до прийняття віри. Проте хрещення не відбулося: місцевий єпископ побоювався гніву впливового батька десятирічної дитини.
Згодом, виконуючи імперський закон щодо нащадків ветеранів, у 15 років Мартин склав присягу римського легіонера і згодом став кавалерійським офіцером. Попри армійське середовище, юнак наслідував аскетичний приклад видатного представника Східної Церкви — преподобного Антонія Великого. Він дивував побратимів і слуг тим, що попри всі спокуси вів доброчесний спосіб життя та допомагав знедоленим.
У 338 році під час служби в гарнізоні Ам'єна у люту зимову завірюху він зустрів жебрака і поділився з ним своїм плащем, відомим як «капа», віддавши йому половину. Наступної ночі уві сні Мартин побачив Ісуса у цій самій капі, який звернувся до ангелів зі словами: «Гляньте, як мене вдягнув катехумен Мартин!».
Згодом збережена частина плаща святого стала реліквією французького війська. Для неї звели похідне святилище, назване «капелою», а священиків, які там служили, почали йменувати «капеланами» (від латинського *capellanus*). Оскільки кожен римський легіон мав пересувний храм у вигляді намету з душпастирем, святий Мартин і закріпився як покровитель військових капеланів.
Традиції капеланства в Україні та сучасний етап
В українській історії військове духовенство має глибоке коріння: священники супроводжували козаків, січових стрільців та воїнів УПА. Після відновлення державної незалежності України першим штатним капеланом у Збройних Силах став отець Володимир Сичак, зарахований до штату ПрикВО у грудні 1992 року.
З початком російсько-української агресії душпастирі різних конфесій добровільно вирушили на фронт до бойових підрозділів, започаткувавши новітню епоху українського військового духовенства. Перший офіційний урядовий документ щодо їхньої діяльності у ЗСУ з'явився 2 липня 2014 року у вигляді розпорядження Кабінету Міністрів України, а у 2016 році в армії запровадили перші штатні посади священників.
Важливим кроком став Закон України «Про Службу військового капеланства», який набув чинності 1 липня 2022 року. Він гарантує право військовослужбовців ЗСУ, Нацгвардії та інших формувань на свободу віросповідання, а також визначає правові засади роботи Служби.
Згідно з цим законодавством, капеланом може стати громадянин України — священнослужитель зареєстрованої церкви, який отримав мандат від свого керівного центру на здійснення такої діяльності.
Головнокомандувач ЗСУ генерал Олександр Сирський 22 вересня 2025 року призначив полковника Олександра Миколайовича Вовкотечу керівником Служби військового капеланства ЗСУ (раніше він керував Центром підготовки капеланів у Військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка).
Крім того, 6 жовтня 2026 року Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулася до Президента Володимира Зеленського з ініціативою підтримати пропозицію душпастирів та офіційно запровадити в Україні День військового капелана, відзначаючи його щороку 12 жовтня.