14 жовтня Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам'ять священника Романа Лиска. Він був наймолодшим серед 28 новомучеників ХХ століття, яких 27 червня 2001 року під час свого візиту в Україну проголосив блаженними Папа Іван Павло ІІ.
Особливості вшанування та життєвий шлях
Окрім загального дня пам'яті всіх Блаженних новомучеників УГКЦ (27 червня), літургійний календар виділяє для кожного з них окрему дату, яка найчастіше збігається з днем їхньої смерті. Хоча повну службу мають ще далеко не всі подвижники, канон Утрені авторства протопсалта Андрія Шкраб'юка містить індивідуальні тропарі для кожного з них. У цих текстах коротко підсумовано їхній внесок у життя Церкви.
Тропар на честь о. Романа Лиска міститься у 5-й пісні канону. У ньому згадується: “Мур воздвигли на тебе в темниці, Романе, отче пастви і батьку родини, але не стримали твоїх псалмів”. На відміну від більшості інших українських блаженних, які походили з єпископату, чернецтва чи були неодруженими священниками, отець Роман був і пастирем, і сім'янином. Протягом свого нетривалого земного життя (він прожив 35 років) разом із дружиною Неонілою, яка походила зі священничої родини Гуньовських, вони виховували чотирьох дітей (наймолодша дівчинка померла у віці одного року).
Освіта, родина та служіння
Освіту майбутній священник здобував у гімназіях Львова та Кам'янки-Струмилової (де жив разом із дідусем, о. Михайлом Цегельським), а також у Львівській Богословській Академії (навчався у 1932–1938 роках). Згодом Роман одружився з Неонілою. Зважаючи на проблему алкоголізму, що тоді стрімко поширювалася в суспільстві, молоде подружжя вирішило відсвяткувати весілля абсолютно без алкоголю.
Коли у 1939 році Галичину вперше окупували радянські війська, митрополит Андрей Шептицький порадив Роману не поспішати зі священництвом. Певний час він працював учителем у селах Побіч і Колтів неподалік Олеська на Львівщині. У серпні 1941 року він таки прийняв Таїнство Священства, отримавши спершу призначення у село Колтів, а через три роки став парохом у селі Белзець на Золочівщині, де його й застало повернення радянської влади.
Арешт та мученицька смерть
Через відмову перейти на московське православ'я о. Роману заборонили здійснювати богослужіння. У 1948 році він із родиною повернувся до рідного Городка, де таємно відправляв службу в селах Дроздовичі та Братковичі. Тамтешній парох, о. Онуфрій Малецький, формально підписав перехід на православ'я, проте продовжував вести парафійне життя у звичний спосіб.
9 вересня 1949 року органи НКВС викрили підпільну діяльність священника, заарештували його та ув'язнили в тюрмі на Лонцького, де піддавали жорстоким тортурам. Пробувши там трохи більше місяця, 14 жовтня Роман Лиско загинув за незрозумілих обставин. Офіційний висновок прокуратури про «параліч серця» виглядає вкрай сумнівним для молодого чоловіка, який не мав проблем із серцем, вів здоровий спосіб життя, займався спортом.
За свідченнями очевидців, свої останні години отець Роман провів у молитві та співі псалмів, що перегукується з рядками присвяченого йому тропаря. Тюремники пояснювали це божевіллям, проте для людини, яка все життя присвятила Богові та молитві, це стало закономірним переходом до вічності.
Додаткова інформація
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##