Щороку 15 вересня релігійні громади візантійського обряду вшановують пам'ять святого мученика Микити Готського. З плином століть українська народна традиція наділила цього святого особливим прозвищам — Бісоборець, убачаючи в ньому могутнього переможця темних сил.
Подібні трансформації зазвичай виникають там, де спостерігається нестача достовірних історичних відомостей про шанованих у народі постатей. Це повною мірою стосується і Микити Готського. Достеменно навіть невідомо, чи не сповідував він аріанство, оскільки походив із племені вестготів, серед яких у IV столітті активно поширювалося саме це християнське вчення.
Згідно з житієм, таїнство хрещення майбутньому мученику уділив готський єпископ Теофіл, який брав участь у Першому Вселенському Соборі в Нікеї. Проте згодом на кафедрі його змінив переконаний аріанин Ульфіла, і Микита чудово пристосувався до нових умов. Доки єпископ розробляв готську абетку та перекладав нею Святе Письмо, Микита займав помітне становище в тогочасному суспільстві та всіляко сприяв поширенню Євангелія.
У той період тривало протистояння між язичницьким ватажком готів Атанарихом та Фрітігерном, який позиціонував себе як християнський правитель (хоча насправді був аріанином). Виставивши попереду свого війська зображення Хреста, Фрітігерн здобув тимчасову перевагу. Проте згодом Атанарих здійснив успішний реванш, після чого розпочалися жорстокі гоніння на всіх сповідників Христа, незалежно від їхніх богословських поглядів на Його божественну природу. Під хвилю репресій потрапив і Микита.
Правитель Атанарих піддав святого жорстоким катуванням.
У ранковому богослужбовому каноні подвиг мученика оспівується крізь призму євангельських слів Ісуса: “Хто погубить свою душу задля мене, той її врятує” (Лк. 9, 24): “Плоті твоєї роздроблення і членів відсічення перетерпівши, мученику Христовий всехвальний, твою душу знайшов ти”.
Зрештою, кат наказав кинути Микиту у вогонь, де він і прийняв мученицьку смерть.
Перша частина святкового тропаря говорить про це так: “Хрест Христовий старанно взявши за зброю, перемагав ти ворогів, і за Христа постраждав, а наостанок — у вогні і священну твою душу Господу віддав ти”. Друга ж частина звертається до подальших подій: “Тому й дари зцілення від Нього удостоївся прийняти, великомученику Микито. Моли Христа Бога, щоб спаслися душі наші”. Тіло загиблого відшукав його вірний друг Маріан і перевіз до міста Мопсуестії в Кілікії, де біля мощей почали відбуватися численні дива. Згодом святиню перенесли до Константинополя та Сербії.
Ці скупі факти становлять основу церковних текстів, присвячених Микиті Готському. У них він постає перед вірянами як просвітитель варварів, який приніс їм світло віри та закріпив його власною кров'ю. Вечірня стихира прославляє його: “Принісши, мученику, Христові славу — первоплоди від варварів, ти померши за Тройцю, через це явно і вінець отримав, і мов світило сяєш богокрасно у світі, гідний прослави”.
Інша важлива літургійна тема пов'язана з походженням імені Микита, яке з грецької мови перекладається як “перемога” (Нікіта). Стихира на стиховні Вечірні звеличує його як заступника: “Перемоги тезоіменним показав ти себе, мученику Микито всесвященний: у подвизі проповідав Христа Бога нашого і перед царями та тиранами Його ісповідав. Тому не переставай молитися єдиному Людинолюбцеві за мир світу, і за христолюбивий люд, і за всіх, що пам’ять твою звершують вірно, щоб ізбавилися од усякого гніву”.
Однак у богослужбових текстах на 15 вересня немає жодної згадки про те, що мученик Микита якось по-особливому протистояв бісам. Натомість українська іконографічна традиція та літературні джерела стійко закріпили за ним образ борець із нечистою силою. Класичним прикладом є твір Степана Руданського, де письменник висміює лицемірство героїні, яка ставила свічки і святому, і чорту: “Найшла баба і Микиту – святий чорта ціпить!.. Баба їдну йому ставить, другу чорту ліпить”.
Подібні мотиви в народному культі виникли через поширення у XII–XIII століттях апокрифічного твору про страждання святого. У цьому тексті життєпис Микити Готського переплевся з історією іншого святого — Микити Константинопольського, чия пам'ять також відзначалася 15 вересня. Згідно з переказом, під час ув'язнення біс намагався схилити Микиту до зречення, але внаслідок гарячої молитви в'язня кайдани самі скували нечисту силу.
Ця легенда надзвичайно сподобалася вірянам, які чули про зцілення від мощей, тому народна уява остаточно закріпила за ним статус Бісоборця. Культурний феномен особливо активізувався на українських землях починаючи з XVI століття. На іконах святого Микиту часто малюють із розкованими кайданами в руках або під час перемоги над бісом.
Хоча цей елемент з'явився в агіографії значно пізніше офіційного встановлення культу Микити Готського, він не суперечить християнській доктрині. Навпаки, перемога над злом через молитву доступна не лише окремому святому, а й кожному вірянину. Це допомагає долати життєві випробування і скорботи, про що нагадує ранковий канон: “Твердістю душі мучителеві погрози перетерпів ти, мученику Христовий славний, з допомогою Божественної сили”.
Публікація вийшла у рамках проекту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проект.
##DONATE_TEXT_BLOCK##