П’ятнадцятого листопада Православна Церква України разом із Румунською Православною Церквою згадують у молитвах преподобного Паїсія Величковського. Цей видатний уродженець Полтави здійснив переклад відомого “Добротолюбія”, а спираючись на духовні традиції ісихазму, сформував унікальне вчення про філософію серця та безперервну внутрішню молитву.
Походження та юні роки Петра Величковського
Народився майбутній просвітитель і перекладач 1 січня 1723 року в Полтаві, в родині козацьких священників. Його дід, відомий письменник барокової доби Іван Величковський, служив настоятелем головного Успенського собору цього міста.
Традиції того часу передбачали передачу парафій у спадок. Тож після діда справами Успенського собору завідували батько та старший брат Петра. Архієпископ Рафаїл Заборовський планував після кончини брата Івана довірити це місце самому Петру, щоправда, вже після завершення його навчання в Києво-Могилянській академії.
Однак Петро провчився в академії менш ніж п'ять років. Залишивши заклад із твердим наміром стати ченцем, він вирушив мандрувати. Спочатку він потрапив до Любецького Антонівського монастиря, проте незабаром пішов звідти через суворе й жорстоке ставлення ігумена. Дещо довше він пробув у Медведівському Микільському монастирі, де у 1741 році прийняв чернечий постриг під ім'ям Платона. Згодом певний час він ніс послух у друкарні Києво-Печерської лаври.
Мандри до Молдавії та чернече життя на Афоні
Згодом чернець Платон вирушив до Молдавського князівства, а звідти перебрався на святу гору Афон (Атос). У цей період значний вплив на Атоні мала Запорізька Січ. Багато козаків, які через вік чи поранення вже не могли брати участь у боях, прибували сюди для прийняття чернечого постригу. Чимало монастирів Святої Гори перебували під безпосередньою опікою запорожців. В одній із таких обителей, названій на честь Пантократора, оселився Петро-Платон, змінивши чернече ім'я на Паїсій.
У 1758 році він був висвячений на священника. Отримавши дозвіл і благословення від ігумена, отець Паїсій заснував власний Свято-Іллінський монастир, де подвизалися переважно українські ченці. Фінансову підтримку на будівництво надав кошовий отаман Петро Калнишевський, з яким Паїсій Величковський підтримував дуже близькі дружні стосунки. Донині збереглися епістолярні свідчення — листи подвижника до ватажка Запорізької Січі. В одному з них він пророчо передрікав Петру Калнишевському його майбутній мученицький шлях та “украшення вінком нетлінним”.
Перекладацька діяльність та розвиток ісихазму
Проживаючи на Афоні, Паїсій Величковський активно зайнявся перекладом праць Святих Отців церковнослов'янською мовою та глибоко зацікавився ісихазмом. Він багато роздумував над феноменом нетварного світла, дією Святого Духа в людському бутті, звільненням Ним духу людини, очищенням серця як центру всього людського єства, а також над процесом просвітлення й досягненням духовної досконалості, цілісності та внутрішнього спокою.
Свої роздуми та ідеї Паїсій Величковський виклав у самобутній праці “Про умову молитву”, створеній у Святодухівському монастирі поблизу Драгомирни в Молдавії. Коли після завершення чергової російсько-турецької війни Південну Буковину захопила Габсбурзька імперія та встановила жорсткі ліміти на чисельність ченців в одній обителі, отець Паїсій разом зі значно збільшеною братією перебрався спочатку до Секульського монастиря, а звідти — до Нямецького.
Останні роки життя та спадщина
У 1779 році він очолив Нямецький монастир як ігумен, а 1790 року був возведений у сан архімандрита. Роки перебування Паїсія Величковського в цій обителі ознаменувалися грандіозною працею над перекладом “Філокалії” церковнослов'янською мовою. Він об'єднав навколо себе команду талановитих перекладачів і редакторів, і результатами їхньої багаторічної наполегливої праці стало “Добротолюбіє” — унікальна збірка повчань 36-ти Отців Церкви про молитовне серце та аскетичне життя.
Помер Паїсій Величковський у 1794 році. Його поховали у головному храмі Вознесіння Господнього Нямецького монастиря. Його шанують як Румунська Православна Церква, на землях якої минули його найбільш плідні роки, так і Православна Церква України, оскільки він походив із Гетьманщини.
З метою відродження та популяризації в Україні його постаті, яка тривалий час залишалася маловідомою через політику московського православ’я, предстоятель ПЦУ Митрополит Епіфаній благословив створення документальної стрічки “Паїсій Величковський. Добротолюбіє. Наближення до суті”. Проєкт реалізували Полтавський осередок Національної спілки кінематографістів України спільно зі студією FilmProGroup.
Під час підготовки матеріалу використано публікації:
— Кралюк П. Паїсій Величковський. До 300-ліття з дня народження.
— Шумило С. Спадщина Паїсія Величковського є запорукою духовного єднання православних українців.