П'ятнадцятого листопада віряни візантійського обряду вступають у період передріздвяного утримання від їжі. У народі цей час називають Пилипівкою, оскільки напередодні вшановують святого апостола Пилипа, хоча самі ці святкування не мають прямого зв'язку з підготовкою до народження Христа.
Традиції та історія встановлення передріздвяного посту
Головним церковним святам завжди передують періоди посту. Оскільки Різдво Христове разом із Воскресінням є найвеличнішими празниками року, то й готуються до них за аналогією з Великоднім постом.
Як зазначає отець Юліан Катрій у праці «Пізнай свій обряд», витоки цієї традиції сягають давньої Галлії (територія сучасної Франції), де підготовка до Різдва практикувалася ще у V столітті. Згідно зі свідченнями єпископа Григорія Турського (помер 594 р.), святий Перпетуус, який очолював кафедру в Турі (помер 491 р.), постив у понеділок, середу та суботу, починаючи від дня святого Мартина (11 листопада) і аж до Різдва. Другий Турський собор у 567 році зобов'язав ченців дотримуватися щоденного посту впродовж усього грудня. Згодом цей звичай поширився в Римі, Італії та Англії.
У західній традиції цей період отримав назву «адвент», що в перекладі з латини означає «прихід» (мається на увазі прихід у світ Спасителя). Спочатку так іменували саме свято Різдва, і лише згодом термін закріпився за передноворічним часом. У IX столітті перша неділя адвенту стала відправною точкою нового церковного року на Заході.
Поширення посту на Сході та в Київській Русі
Якщо на Заході різдвяний піст набув загального характеру вже у VI столітті, то на Сході цей процес почався дещо пізніше під впливом західних традицій. Перша письмова згадка про нього датована VIII століттям у Коптійському календарі (14 листопада). Константинопольському патріарху Івану Постнику (582–595 рр.) приписують правило про те, що мирянам варто утримуватися від м'яса під час двох Чотиридесятниць — Пилипівки та Петрівки (посту святих апостолів Петра і Павла). Загальносхідного статусу різдвяний піст набув у IX столітті.
На українських землях у домонгольський період, окрім Великоднього, існувало ще три тривалі поста. Київський митрополит Георгій (помер 1077 р.) описує правила для Пилипівки, які були ідентичними до Петрівки: споживання їжі дозволялося раз на добу без м'ясних і молочних продуктів, а у вихідні дні дозволялася риба. А митрополит Київський Максим (1283–1305) узагалі називав різдвяний піст Чотиридесятницею.
Водночас богослови акцентують увагу на тому, що літургійне відкриття різдвяної теми припадає на день святого Андрія (30 листопада), коли Церква починає безпосередню підготовку до свята. Вечірні стихири цього дня чітко вказують на майбутнє народження Христа. Крім того, від свята Андрія розпочинається традиція виконання стихир Передпразненства Різдва.
В українському народному побуті ніч перед цим днем знайома як час Андріївських вечорниць, які, ймовірно, слугували гучними забавами перед початком суворого передріздвяного утримання.
Свята Церква нагадує, що піст — це передусім можливість очистити власну душу та належним чином підготуватися до величного свята приходу у світ Ісуса Христа.
Для християн цей період обов'язково супроводжується посиленою молитвою, вивченням Святого Письма та участю у Святих Таїнствах, які мають бути невіддільною частиною духовного життя вірянина впродовж усього року.