Щорічно 20 серпня віряни латинського обряду вшановують пам'ять святого Бернарда Клервоського — видатного Вчителя Церкви та реформатора цистерціанського чернечого ордену, який згодом отримав назву на його честь.
Бернард з'явився на світ 1090 року в французькому містечку Фонтен-ле-Діжон. У роки юності він захоплювався поезією. Після кончини матері юнак вирішив присвятити себе чернецтву та вступив до лав цистерціанців. Разом із ним свій шлях змінили ще дванадцять чоловіків, серед яких було чотири його рідні брати, кузин та дядько.
Повсякденне життя цистерціанських ченців базувалося на фізичній праці, молитві та спогляданні, і Бернард дотримувався цих правил із особливою суворістю. Згодом він заслужив чинний авторитет в Ордені та ініціював масштабні реформи статуту. У 1115 році він заснував нову обитель на честь Діві Марії, яку йменували «Долиною світла», або ж латинською — «Клерво». Відтоді за релігійним діячом закріпилося прізвисько Клервоський, а оновлений ним чернечий рух почали називати бернардинами.
Авторитет Бернарда Клервоського стрімко міцнів не лише всередині спільноти, а й при королівському дворі та Святому Престолі. Він активно сприяв обранню Папи Інокентія ІІ та твердо захищав авторитет Римських Архиєреїв. Окрім цього, він брав участь як обвинувач у судових процесах проти П’єра Абеляра та Арнольда Брешіанського.
Вагомим внеском Бернарда в європейську історію середньовіччя стало його залучення до заснування Ордену тамплієрів. Ці лицарі зі зброєю захищали паломників на шляху до Святої Землі та визволяли палестинські святині. Одним із творців цього військово-чернечого ордену став Гуго де Пейн, який доводився Бернарду родичем. Сам же ігумен розробив для тамплієрів статут і в багатьох працях прославляв їх як хоробрих воїнів, чия віра у Христа живила їхню боротьбу.
Коли на папський престол зійшов Євгеній ІІІ, який був учнем Бернарда, останній виступив головним ідеологом Другого та Вендського хрестових походів. Другий похід завершився гучним провалом — хрестоносці змушені були відступити від стін Єрусалиму. Проте Бернард смиренно прийняв цю невдачу та жорстку критику на свою адресу, зазначаючи: «Нехай краще люди дорікають мені, ніж підносять хулу на Бога».
Останні роки життя та спадщина святого Бернарда
Після цих подій політичний вплив Клервоського абата почав спадати. Останні роки свого земного життя він провів у стінах монастиря та відійшов у вічність 20 серпня 1153 року. Канонізував його Папа Олександр ІІІ у 1174 році, а в ХХ столітті понтифік Пій ХІІ надав святому почесний титул Вчителя Церкви. Завдяки його крилатому вислову: «Ісус є медом на устах, мелодією у вухах, радістю в серці», його почали йменувати «Солодким Доктором».
Центральне місце у багатій літературній спадщині Бернарда Клервоського займають постаті Христа та Богородиці. Його доробки налічують близько 500 листів та приблизно 350 праць інших жанрів — проповідей, аскетичних трактатів, коментарів до Святого Письма та агіографії. Про Спасителя він казав: «Коли обговорюєш щось чи кажеш, нічого не смакує для мене, якщо я не чую, що лунає Ім’я Ісуса». А про Діву Марію писав: «У небезпеках, сумнівах, труднощах думай про Марію, взивай до Марії. Не дозволь її імені зникнути з твоїх уст...»
Вплив на європейську культуру
Життєвий шлях та літературний доробок святого Бернарда залишили глибокий слід не лише в історії Католицької Церкви, а й у культурі всієї Європи. До його ідей зверталися мислителі Реформації, пізні схоласти, францисканці та містики. У «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі обирає саме св. Бернарда своїм провідником у Небесній обителі. Завдяки вченню абата про самовдосконалення через смирення та любов, європейська філософська думка збагатилася новітнім підходом до пізнання Істини.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##