Двадцятого серпня представники християнських спільнот візантійського, латинського та лютеранського обрядів вшановують пам'ять старозавітного пророка Самуїла.
Перехідна епоха та роль пророка в історії Ізраїлю
Постать Самуїла в давньоізраїльській історії символізує межу між періодом суддів та настанням монархії, яка бере початок близько 1020 року до нашої ери. Він увійшов до історії як останній суддя — натхненний згори керманич, у руках якого концентрувалася і світська, і духовна влада. Саме Самуїл здійснив помазання на царювання першого володаря Ізраїлю — Саула, а згодом, після його відпадіння від Бога, помазав Давида. Останній став взірцевим монархом, із роду якого згодом народився Ісус Христос. З цієї причини традиційна візантійська іконографія зображує пророка з особливим рогом, призначеним для виливання мира на помазанців.
В юдеїв Святе Письмо поділяється на три частини, і збірник, що розповідає про діяльність Самуїла, традиційно зараховувався до Пророків (Небіїм). Християнська традиція розділяє цей текст на дві книги, адже в другій із них центральним персонажем стає цар Давид. Обидві частини входять до історичного блоку Біблії. Залежно від канону, ці праці іменуються Першою та Другою Книгами Самуїла (разом із першою та другою Книгами Царів вони висвітлюють епоху монархії) або ж послідовно нумеруються як Перша, Друга, Третя та Четверта Книги Царств.
Дивовижне народження та обітниця Анни
Особливу місію пророка Самуїла можна простежити вже з обставин його появи на світ. Мешканець коліна Ефраїма на ім'я Елкана мав двох дружин — Пенінну та Анну. Перша народжувала йому нащадків, натомість Анна залишалася неплідною. Через це Пенінна постійно дошкуляла Анні, від чого та гірко плакала й відмовлялася від їжі, про що згадується у першій Книзі Самуїла (1 Сам. 1, 7).
Головним духовним осередком ізраїльтян на той момент був Ковчег Завіту, що знаходився в Шіло та символізував незриму присутність Бога ще від часів мандрів пустелею. Під час чергового паломництва родини до Шіло задля жертвоприношення, Анна залишилася біля святині. Вона гаряче молилася, благаючи Всевишнього про сина та даваючи обіцянку: “Я віддам його Господеві на ввесь його вік” (1 Сам. 1, 11).
Творець почув прохання жінки, і вона сповна виконала свою обітницю. Хвалебна молитва Анни “Серце моє у Господі радіє, мій ріг піднявся вгору в моїм Бозі” (1 Сам. 2, 1) стала одним із біблійних піснеспівів, які заклали основу канону нинішньої візантійської Утрені.
Незвичайне народження майбутнього пророка як відповідь на щиру молитву та принесення його на служіння Богові прославляється в літургійних текстах 20 серпня. У тропарі свята зазначається: “Дар прецінний даний був ти неплідній утробі і принесений в жертву, як всепалення благоприємне, Господеві своєму, послуживши Йому в преподобії і правді”.
Покликання та перші пророцтва
По досягненні певного віку Анна привезла хлопчика до святилища в Шіло та доручила його турботам священика Елі. У ті часи “Слово Господнє було рідким того часу, видіння не були часто” (1 Сам. 3, 1). Коли Бог вперше звернувся до малого Самуїла уві сні, той не одразу збагнув сутність події. Вирішивши, що його кличе Елі, хлопчина тричі підходив до священика, поки той не усвідомив божественне походження голосу. Елі порадив: “Йди-но, лягай спати, а коли тебе покличуть, скажеш: Говори, Господи, слуга твій слухає” (1 Сам. 3, 9).
Самуїл виконав настанови, і Господь звернувся до нього вперше, сповістивши про гріхи синів Елі, котрі порушували правила служіння у святині. Пророк почув такі слова про родину Елі: “Я скараю його дім повіки за те злодіяння, бо він знав, як його сини зневажали Бога, а не скартав їх” (1 Сам. 3, 13).
У період війни Ізраїлю з філістимлянами становище обраного народу було критичним. Намагаючись переломити хід подій, ізраїльтяни привезли до військового табору Ковчег Завіту з Шіло, супроводжуваний синами Елі — Хофні та Пінхасом. Унаслідок поразки в битві обидва сини загинули, а святиня опинилася у ворогів, що свідчило про втрату божественної підтримки. Дізнавшись цю звістку, літній Елі впав зі стільця та загинув.
Духовне лідерство та помазання царів
Згодом філістимляни, вражені небесними карами, повернули Ковчег, а Самуїл очолив Ізраїль як духовний та суспільний лідер. Він закликав народ усунути чужинських богів та Астарту й служити виключно Єдиному Богові задля визволення від ворогів (1 Сам. 7, 3).
Народ послухався, і філістимляни були зупинені: “і не вламувались вони більше в ізраїльські границі, бо рука Господня тяжіла на філістимлянах, поки було віку Самуїла” (1 Сам. 7, 13). Перебуваючи в Міцпі, пророк молився за співвітчизників, приносив жертви та переказував їм Божі волевиявлення.
З віком Самуїл доручив суддівські обов'язки власним синам, але вони зловживали владою (1 Сам. 8, 1). Спокушені цим прикладом ізраїльтяни почали вимагати земного царя за зразком інших націй. Зазнавши гіркоти, пророк отримав від Бога відповідь: “Слухай голос народу в усьому, що вони тобі скажуть: то не тебе вони відкинули; ні, вони мене відкинули, щоб я не царював над ними” (1 Сам. 8, 7).
Попередивши людей про тягар царської влади, Самуїл помазав на володарювання Саула з коліна Веніямина. Поки Саул дотримувався Божих заповідей, він здобував перемоги. Проте після самовільного здійснення жертвоприношення та привласнення здобичі воєнного часу Божий Дух полишив його. Страждаючи від напастів злого духа та тиску ворогів, Саул почув від пророка: “Тепер же твоє царювання не встоїться. Господь знайшов собі чоловіка по своєму серцю і поставив його князем над своїм народом, тому що ти не дотримав того, що тобі Господь звелів був” (1 Сам. 13, 14).
Останні роки та спадщина пророка
Новим обранцем став Давид, син Єссея з Вифлеєму. Самуїл здійснив помазання Давида, після чого переслідуваний Саулом юнак знаходить прихисток у пророка. Завершивши свою місію, Самуїл доживав віку в Рамі.
Як останній суддя, він користувався беззаперечним авторитетом. Навіть викриваючи невірність ізраїльтян, він чув на свою адресу визнання справедливості: “Ти не тіснив нас і не кривдив, і не взяв нічого ні від кого” (1 Сам. 12, 4). Навіть передавши владу, він продовжував турбуватися про народ і Саула в їхніх помилках.
“Самуїл умер, і ввесь Ізраїль за ним плакав, і поховали його в Рамі, його місті” (1 Сам. 28, 3). Передбачаючи власну загибель через відступництво, цар Саул порушив закон і звернувся до чаклунки для виклику духу Самуїла, на що той відповів пророцтвом про неминучу втрату царства та перехід влади до Давида (1 Сам. 28, 16-17).
Для вірян усіх епох постать пророка Самуїла залишається нагадуванням: “тільки не відступайте від Господа, служіте Господеві всім серцем вашим. І не звертайте за пустими речами, що в них ні користи, ані спасіння, бо вони — ніщо!.. Коли ж ви вперто будете чинити зло, загинете і ви, і цар ваш!” (1 Сам. 12, 20 — 21. 25).
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##