Двадцять четвертого вересня віряни візантійського обряду вшановують пам'ять святої рівноапостольної первомучениці Теклі, яку в апокрифічних текстах називають ученицею апостола Павла. Водночас у Римо-Католицькій Церкві день її вшанування припадає на 23 вересня.
Основними письмовими джерелами про життєвий шлях святої є «Діяння Павла і Теклі», датовані II століттям, «Житіє і чуда св. Теклі» V століття, а також «Мучеництво св. Теклі», автором якого вважають Симеона Метафраста. Окрім цього, чимало східних і західних Отців Церкви згадували її у своїх працях, завдяки чому свята Текля здобула визнання у Вселенській Церкві.
Найраніша згадка про святу належить Тертуліану, який жив у період із середини II до початку III століття. Щоправда, він критикував апокриф «Діяння Павла і Теклі». Цей твір, хоч і містить цікаві подробиці про подвиги мучениці та опис зовнішності апостола народів, водночас насичений гностичними ідеями, що суперечать християнському віровченню. Зокрема, у ньому надмірно звеличується цнотливість на тлі знецінення шлюбу, а також описується епізод самостійного хрещення Теклі. Окрім того, твір містить розбіжності зі Святим Письмом.
Пізніші джерела стають лояльнішими до біографії Теклі, намагаючись очистити її від гностичних напластувань. У результаті перед читачами постає образ першої жінки, яка витерпіла страждання заради Христа, тобто первомучениці.
Перекази про святу Теклю відправляють нас до міста Іконія, через яке апостол Павло двічі пролягав під час своєї дебютної місійної поїздки. Саме тут народилася майбутня мучениця та здобула непогану на той час освіту. Родина готувала її до одруження, проте після проповіді апостола Павла в оселі Онисифора вона вирішила повністю присвятити своє життя служінню Христу, що згодом стало підґрунтям для численних дискусій щодо переваги чернечого дівицтва над подружнім життям.
Випробування та дивовижний порятунок
Близькі поскаржилися на дівчину міському старості, який засудив її до спалення. Згідно з апокрифами, у ту ж хлинув потужний дощ, загасивши вогонь, що дозволило мучениці врятуватися. Вона розшукала Павла та вирушила з ним до сирійської Антіохії. Це могло статися на зворотному шляху першої мандрівки апостола: «І, благовістивши місто теє, і придбавши чимало учнів, повернулися в Лістру, і в Іконію, і в Антіохію» (Дії 14:21).
У цьому місті правитель Олександр намагався взяти Теклю за дружину через її вродливу зовнішність, проте отримав відмову. Обурений чиновник наказав кинути її на поталу хижакам. Як зазначав святий Амвросій, мученицю вивели на арену голою, але леви не лише не чіпали дівчину, а й оточили її, прикриваючи своїми тілами. Саме тому на іконах та полотнах святу часто зображують поряд із левами.
Аналогічним дивовижним чином вона уникла смерті в ямі зі зміями та від розривання двома биками. Церковний кондак описує ці події так: «Дівоцтва красою засяяла єси, і мучеництва вінцем прикрасилася єси, апостольству довірилася, діво, як преславна, і полум’я вогненне на росу перемінила єси, бика ж ярість молитвою твоєю впокорила єси, як первостраждальна».
Останні роки життя та вшанування
Згодом Теклю звільнили, і вона деякий час жила у шляхетної жінки Трифени. Остання спершу мала переконати дівчину вийти заміж за Олександра, але під впливом мучениці сама прийняла християнство. Житія пов’язують цю жінку з Трифеною, якій апостол Павло надсилає вітання у Посланні до римлян (Рим. 16:12).
Свій земний шлях свята завершила усамітнено. Вона оселилася в пустельних горах Селевкії, де весь час присвячувала молитвам, постуванню та зціленню хворих. Перед цим, як свідчать тексти, вона отримала благословення від свого вчителя Павла в місті Мири Лікійські (про перебування апостола там під час його подорожі до Риму відомо з Дій 27:5). Деякий час вона проповідувала в Іконії, через що й отримала статус рівноапостольної, тому на іконах її часто зображують із книжкою в руках. Померла свята природною смертю на дев'яностому році життя у своєму усамітненому прихистку.
Печера, де знайшла спокій свята Текля, перетворилася на центр паломництва. Там ставалися дива, і вдячні віряни звели на цьому місці храм, який неодноразово руйнували та відбудовували. Нині там функціонує скельний монастир у сирійському населеному пункті Маалюля.
Поширення культу на українських землях
Культ святої Теклі поширився як на Заході, так і на Сході. Апокрифи перекладали різними мовами, доповнюючи розповідями про чудеса, що слугувало інструментом християнського виховання. Церковнослов'янські версії «Діянь Павла і Теклі» з трьома додатковими грецькими історіями про дива були відомі на руських землях ще з X століття, що й зумовило популярність святої.
Її образи можна побачити у багатьох храмах: Софії Київській, Спасо-Преображенському соборі Чернігова, львівському Бернардинському костелі (нині церква святого Андрія), а також у тернопільському Архикатедральному соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці. У XIX столітті в одному з тернопільських скверів встановіть скульптуру святої Теклі та викопали криницю на її честь, після чого мешканці почали вважати її покровителькою міста.
Богослужбові тексти на 24 вересня тісно пов'язують місію Теклі з постаттю апостола Павла. У тропарі на честь первомучениці згадується також роль апостола Петра у зміцненні її віри: «Словам Павловим навчившись, богоневісна Текле, і вірою утвердившись від Петра, богозвана, первомученицею явилася єси і первострадницею серед жінок, зійшла єси у полум’я, як на місце, сповнене квітів, звірі і бики устрашилися тебе, бо ти озброїлась хрестом».
Хоча формально Текля не загинула за віру, вона стала предтечею всіх християнок, чию слабкість у наступні епохи підтримував Христос, даруючи їм мужність свідчити про Нього. Її приклад у патріархальному суспільстві доводив, що жінки також врятовані й здатні нести Боже слово. А один із Богородичних канонів поетично з'єднує її місію з місією Діви Марії: «Звільняється від засудження праматір Єва тобою, Богородице Діво; і ось нині жони страждають за Христа, і радується жіноче єство, як взиває першомучениця Текля».