Згідно з літургійним календарем, християни західного та східного обрядів 26 вересня вшановують пам'ять святого Ніла з Россано — засновника відомої обителі Ґроттаферрата поблизу Рима, яка є головною святинею італійських греко-католиків. Водночас у структурі УГКЦ вшанування цього преподобного припадає на 27 вересня.
Південні регіони Апеннінського півострова, зокрема Калабрія, звідки походив майбутній подвижник (у хрещенні — Ніколо), здавна заселялися вихідцями з Греції. Ці землі впродовж тривалого періоду перебували у складі Візантії, тому тут міцно вкорінився константинопольський літургійний обряд. Завдяки таким видатним особистостям, як Ніл, традиції цього обряду поширилися й на інші регіони Італії. У наш час спадкоємицею цього обряду є Італо-Албанська Католицька Церква, до юрисдикції якої належить Ґроттаферратський монастир.
Ніколо народився у шляхетній грецькій родині. Перші три десятиліття свого життя він провів у мирянському статусі, хоча вже тоді вирізнявся глибокою побожністю, постійно вивчав Святе Письмо та спадщину Отців Церкви. Деякі історичні свідчення вказують на те, що він був одруженим і мав доньку. Проте після смерті рідних та власної тяжкої хвороби Ніколо вирішив повністю присвятити себе чернечому служінню.
Він вирушив до мальовничої долини Меркуріон, де мешкали відомі пустельники, аби переймати в них багатий досвід аскези. Одним із його духовних наставників став святий Фантин Солунський. Прийнявши чернечий постриг з ім'ям Ніл, він перебував під опікою св. Фантина у період з 940 по 943 роки. Згодом чернець усамітнився біля печерного храму св. архистратига Михаїла. Проте сховатися від світу йому не вдалося: праведний спосіб життя приваблював багатьох людей, і навколо подвижника почала формуватися чисельна братія.
У 953 році через напад сарацинів преподобний разом зі своїми учнями був змушений залишити пустелю. Вони звели новий монастир на честь святих мучеників Адріана і Наталії поблизу Сан-Деметріо-Короне, де обитель функціонувала до 978 року, поки чергова хвиля арабських завоювань не змусила ченців рушити на північ.
Прихисток Ніл та його побратими знайшли у бенедиктинському абатстві Валлелуче, розташованому неподалік від Монте-Кассіно. Візантійські ченці чудово ладнали з латинськими братами, успішно зберігаючи власну духовну ідентичність. Бенедиктинці дозволили східним гостям звершувати богослужіння за візантійським чином. Своєю чергою, преподобний Ніл склав спеціальну службу на честь св. Бенедикта Нурсійського, висловивши таким чином повагу засновникам латинського ордену, що їх прихистив.
У 994 році святий знову обирає шлях усамітнення у пустельних місцях поблизу Гаети (сьогодні на його честь там освячено храм). На той час його духовна слава сягнула далеко за межі обителі, привернувши увагу не лише простих людей, але й можновладців. Зокрема, імператор Оттон ІІІ пропонував старцю високі посади та скарби, проте Ніл відмовився від усіх земних благ. Єдиним даром, який він прийняв, була ділянка землі біля Рима, подарована тускуланським графом Григоріем І для побудови нового монастиря.
Згідно з переказами, саме на цьому місці колись стояла заміська вілла видатного римського оратора і філософа Цицерона, де він створював свої знамениті «Тускуланські бесіди». Збереглася там і печера, де поховали доньку оратора Туллію, а через кілька століть облаштували християнську святиню. Через залізну решітку на віконці цього грота місце отримало назву Ґроттаферрата (що грецькою означає «Криптоферрата» або закрита залізними ґратами печера).
Саме тут у 1004 році преподобний Ніл заснував монастир св. Агати, який нині відомий як обитель св. Ніла або Пресвятої Богородиці. 26 вересня того ж року старець відійшов у вічність. Його справу продовжили наступники, серед яких був упорядник Типікону Гроттаферати та автор праці «Життя св. Ніла» Вартоломей. Вони завершили будівництво монастирського комплексу та головного храму на честь Богородиці, які у 1024 році освятив Папа Римський Йоан ХІХ.
Попри численні спроби латинського впливу та тенденції до окциденталізації, Ґроттаферрата змогла зберегти східну традицію, закладену її засновником. Визначну роль у захисті самобутності обителі наприкінці XIX століття відіграв Папа Лев ХІІІ. Сьогодні монастир живе за Статутом святого Василія Великого, звершуючи богослужіння візантійського обряду грецькою та італійською мовами. До початку Другої світової війни значну частину місцевої братії становили українці. На сьогодні славетний монастир відомий своєю масштабною бібліотекою, унікальною майстернею для реставрації стародавніх манускриптів та музеєм античного мистецтва. У кожній із цих сфер чітко відчувається незрикре дух засновника.
Святий Ніл увійшов в історію не лише як досвідчений аскет і організатор чернечого життя, а й як талановитий каліграф та гимнограф. Він особисто переписував книги, постійно вдосконалюючи майстерність і естетику письма. Серед переказів зберігся епізод про те, як старець суворо покарав учня і спалив виготовлені ним кошики, коли той через лінощі відмовлявся опановувати мистецтво книгописання. Просвітницька робота та освіта підопічних завжди були для нього у пріоритеті.
Історичні джерела детально описують суворий розпорядок дня святого. Від ранкової години й аж до дев’ятої ранку він присвячував час роботі над манускриптами. З дев’ятої і до полудня тривала молитва. До третьої години пополудні старець читав творіння Отців Церкви та Святе Письмо. Після цього він молився Дев’ятий Час і Вечірню, а наприкінці дня вирушав на прогулянку на лоно природи, щоб через споглядання сотвореного світу глибше пізнавати Творця та підносити йому хвалу.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ «Свята Літургійного року».
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##