28 серпня вірні Церков володимирового хрещення молитовно згадують преподобних отців, чиї нетлінні мощі спочивають у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.
Цю святиню заснували ще у XI столітті преподобні Антоній і Теодосій Печерські. Вона й дотерім залишається одним із головних духовних центрів України, а започаткована тут чернеча традиція віками виховувала цілі покоління праведних насельників.
Останки найвидатніших подвижників, які ще за земного життя прославилися особливою святостю, а після спочинку стали творцями чудес, виставлені для молитовного поклоніння. Частина з них почиває у Ближніх печерах, а решта — в Дальніх. Деякі святі мають власні дні пам'яті в церковному календарі, проте більшість із них Церква вшановує спільно (соборно). Саме так виникли окремі дні пам'яті для подвижників із Дальніх печер, яких ще називають Теодосієвими (відзначається 28 серпня), та похованих у Ближніх печерах, або Антонієвих (вшановується 28 вересня).
Дальні печери — це розгалужена мережа підземних храмів і келій. Навпроти церкви Різдва Христового тут розташована спеціальна ніша, де зберігаються тридцять мироточивих голів святих. З преподобним Теодосієм Печерським цих отців об'єднує не лише спільне місце спочинку, а й подібний молитовний подвиг та вірність заповітам засновника монастиря. На це вказує перша стихира вечірні 28 серпня, де згадується, як мудрий воєвода Теодосій зібрав духовне військо преподобних отців, чиї подвиги оспівуються у молитвах з проханням про мир у всьому світі та заступництво перед Богом.
Початок вшануванню Печерських святих поклав митрополит Петро Могила у XVII столітті. Він ініціював процес їхньої офіційної канонізації, а також суттєво розширив і відреставрував Дальні печери. Їхні імена увійшли до святкових Міней, для них були написані спеціальні богослужбові служби. Варто зазначити, що першими почали вшановувати отців із Ближніх печер, і лише згодом до них долучили святого Теодосія Печерського та святу Єфросинію Полоцьку.
Традиція святкування пам'яті подвижників Дальніх печер бере початок від архимандрита Варлаама Ясинського (помер у 1707 році). Пік популярності цього культу припав на XIX століття, що чітко простежується в українській літературі того часу, де герої за першої ж нагоди вирушали на прощу до Києва.
Серед отців, що спочивають у Дальніх печерах — 51 чернець Києво-Печерської лаври XI–XV століть, а також кілька вищих ієрархів пізнішої епохи, коли Київська митрополія вже опинилася під Москвою. Життєписи декого з них детально описані в Києво-Печерському Патерику, проте про більшість із них збереглося вкрай мало відомостей — лише їхні імена, орієнтовні роки життя та чернечий послуг.
Чимало з них обирали шлях затворництва, чому сприяли самі Дальні печери, важкодоступні для сторонніх. Деякі володіли даром мовчання, як-от святий Теодор у XIII столітті. Серед них є чимало схимників, єромонахів, дияконів та священномучеників. Дехто мав унікальні дари, наприклад, цілитель преподобний Іпатій (XIV ст.), або вирізнявся певною чеснотою, як преподобний Арсеній Працелюбний (XIV ст.) чи преподобний Павло Послушний (XIII–XIV ст.). Окрему групу становлять посники, а також ті, чиї життєві немочі Господь перетворив на вінці слави, як-от преподобний Йосиф Багатохворобливий (XIV ст.) та преподобний Нестор Некнижний (XII ст.).
Усіх їх унікально вшановує канон Утрені 28 серпня. Кожному з 51 святого присвячено окремий тропар, який коротко розкриває його духовний шлях. Інші богослужбові тексти звеличують їх соборно, нагадуючи про спільний подвиг людей, які почули заклик небесного Царя, залишили земні спокуси і стали заступниками та захисниками свого народу від усіляких бід і ворожих нападів.