Римо-Католицька Церква 3 вересня вшановує пам'ять Папи Григорія І Великого, відомого на християнському Сході під іменем Двоєслова. Саме цього дня він був обраний на римський архієрейський престол. Водночас християни візантійського обряду, а також англікани та представники різних лютеранських деномінацій відзначають день його відходу у вічність — 12 березня.
Життєвий шлях та чернече покликання
Майбутній понтифік з'явився на світ 540 року в Римі в сенаторській сім'ї. Отримавши класичну освіту, він певний час обіймав посаду префекта Риму, активно займався просвітництвом та благодійністю. Григорій заснував чимало монастирів на території Італії, а в одному з них — обителі святого Андрія у Вічному місті — самостійно прийняв чернечий постриг.
Починаючи з 579 року, він перебував на службі у Папи Пелагія ІІ, працюючи спочатку секретарем, а згодом як посол у Константинополі. Перебуваючи при імператорському дворі з метою спонукати владу розв'язати проблему навали лангобардів на Італію, Григорій спільно з шістьма ченцями з монастиря святого Андрія продовжував вести чернече життя.
Після повернення до своєї обителі у 585 році його обрали ігуменом. У той період Італію спіткала епідемія чуми, під час якої помер Папа Пелагій ІІ. Наступником покійного Понтифіка обрали саме Григорія. Першим кроком нового очільника Апостольського престолу стало проведення молитовної процесії Римом із благаннями до Бога зупинити мором за заступництвом Діви Марії. Перекази свідчать, що біля Мавзолею імператора Адріана (нині відомого як Замок святого Ангела) святителю у видінні з'явився архистратиг Михаїл, який вкладав меч у піхви, після чого пошесть відступила.
Теологічна спадщина та вчення про щастя
Зважаючи на те, що Папа Григорій на власні очі бачив народні страждання від чуми, злиднів, голоду та ворожих вторгнень, а також сам від ранніх років потерпав від хронічних хвороб, у своїх проповідях, догматичних працях та коментарях до Святого Письма він сформував глибоке вчення про щастя.
Найзначнішою його працею є Коментар на книгу Йова, написаний у формі послання до іспанського єпископа Леонарда. Протягом багатьох століть цей твір слугував для Католицької Церкви підручником з моралі та етики. У ньому розглядаються три категорії щастя: земне (яке зазвичай не триває довго), справжнє земне (що досягається через розвиток чеснот — чотирьох кардинальних, трьох богословських та семи дарів Святого Духа, серед яких першість належить покорі) та небесне (яке полягає у спогляданні Бога в Небесному Царстві). Окрім цього, він наголошував на духовному спасінні через випробування, підкреслюючи їхню тимчасовість і важливість перенесення умиротворено й покірно.
У тлумаченні Біблії Папа Григорій спирався переважно не на філософію, а на пояснення одних біблійних уривків за допомогою інших. Ймовірно, завдяки цьому його згодом високо оцінили діячі Реформації, а Жан Кальвін навіть називав його «останнім хорошим папою».
Літургійна діяльність та церковні реформи
Завдяки іншій своїй знаменитій книзі під назвою «Діалоги про життя італійських отців» він отримав прізвисько Двоєслов (що походить від грецького «Діа-логос»). Понтифік складав тексти для богослужінь та піснеспіви (зокрема, у 595 році він надав остаточного вигляду відомому «Григоріанському хоралу»), хоча приписування йому створення Літургії Передосвячених Дарів є помилковим — він лише переклав її латинською мовою, дещо адаптував та сприяв її поширенню на Заході у період Великого посту, а також встановив римський канон Меси.
Оскільки класичних семінарій для майбутніх священників тоді ще не існувало (вони виникли лише у XVI столітті), відповідальність за підготовку духовенства лежала безпосередньо на плечах єпископів. Для вдосконалення цього процесу Григорій створив «Книгу пастирського права», яка заклала фундамент для формування священства на довгі роки вперед.
Місіонерство та дипломатія
Григорій Двоєслов активно провадив місіонерську діяльність. Найвідомішою стала експедиція до Британії під проводом Августина, настоятеля монастиря святого Андрія. За переказами, поштовхом до цього стала зустріч майбутнього Папи з білявими невільниками на ринку. Коли він запитав про їх походження, йому відповіли: «Англійці». На це понтифік зауважив: «Не англійці, а ангели, котрі можуть співати хвалу Господню перед престолом Всевишнього». Згодом він неодноразово публічно згадував про великий успіх цієї місії та численних новонавернених. Окрім того, він організовував місії серед варварських племен по всій Європі.
Понтифік володів талантом будувати контакти з людьми різного суспільного статусу, включно з правителями племен, що дозволяло відводити загрозу завоювань від християнського світу та поширювати серед них християнську віру.
Коли Піренейський півострів опинився під владою вестготів, які здебільшого сповідували аріанство, Папа Григорій зумів переконати короля Реккареда відмовитися від цієї єресі, внаслідок чого весь народ вестготів увійшов під духовну окровительну опіку Риму.
Протягом 592–593 років Рим опинився в облозі лангобардів. Папа зумів укласти з ними мирну угоду, чим запобіг людським жертвам і масштабним руйнуванням. Він також налагодив дружні стосунки з католицькою королевою лангобардів Теоделіндою, завдяки чому її син Адалоальд прийняв хрещення, а християнство почало активно поширюватися серед їхнього народу.
Соціальне служіння та відхід у вічність
В організації внутрішнього життя Церкви Григорій надавав перевагу соборним принципам, рішуче викорінюючи зловживання серед духовенства. Він закликав священнослужителів повністю присвячувати себе служінню пастві, а себе самого підписував як «слуга слуг Божих» — цей титул пізніше перейняли всі римські архієреї.
Понтифік увійшов в історію як видатний діяч соціальної сфери. Задля боротьби з голодом та бідністю він здійснив реорганізацію управління церковними землями та побудував ефективну систему допомоги нужденним. За його розпорядженням спеціальні посланці обходили міські квартали, безплатно роздаючи мешканцям врожай із церковних маєтків. Багатьох бідняків він особисто запрошував до свого столу. Розуміючи скрутне становище збіднілих аристократичних родин, які соромилися просити милостиню, він надсилав їм харчі під виглядом папських подарунків. За часів його понтифікату загальний добробут населення помітно зріс. Окрім того, Папа послідовно захищав права юдеїв, котрі в тодішній Європі були вкрай незахищеною та пригнобленою верствою.
Славословний борець із труднощами, виснажений хронічними недугами та болем за спустошені європейські землі, Папа Григорій Великий помер у 604 році та знайшов спокій у базиліці святого Петра в Римі.
Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".
МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.
##DONATE_TEXT_BLOCK##