Тридцятого вересня представники Латинської Церкви вшановують пам'ять святого Єроніма Стридонського. Він увійшов в історію як видатний перекладач Святого Письма латинською мовою, а також автор численних теологічних праць та біблійних коментарів. Завдяки величній літературній спадщині цього святого шанують і в східній візантійській традиції, де день його пам'яті припадає на 15 червня.
Єронім народився у Далмації, в місті Стридон, у сорокових роках IV століття. Початкову освіту здобув у Римі, де досконало вивчив грецьку мову, класичну латинську літературу та ораторське мистецтво під керівництвом відомого педагога Елія Доната. У 366 році він прийняв таїнство хрещення. Згодом майбутній святий деякий час мешкав у галльському місті Аквілея, після чого вирушив у мандри Сходом, прагнувши опанувати нові мови, поглибити богословські знання та перейняти досвід аскетичного життя пустельників.
Його першою зупинкою стала Антіохія. Саме тут Єронім познайомився і зав’язав міцну дружбу з Григорієм Богословом. Він також спілкувався з Аполінарієм Лаодикійським, проте пізніше зайняв позицію його головного опонента в богословських суперечках, коли той поставив під сумнів повноту людської природи Ісуса Христа.
У 378 році Єронім прийняв священичі свячення. Його подорожі тривали: він жив у різних монастирях, які на той час були центрами культури й освіти. У цих осередках чернець вивчав арамейську та давньоєврейську мови, вдосконалював знання грецької, створював перші латинські переклади праць грецьких Отців Церкви та долучався до суворого чернечого побуту. За цей час він відвідав Константинополь, Єрусалим і Вифлеєм. Окремою працею він детально описав ключові святині Святої Землі, щоб майбутнім паломникам було легше орієнтуватися в цих місцях.
Перебуваючи в Александрії, Єронім зустрівся з видатними мислителями Атанасієм Александрійським та Дідимом Сліпим. Праця Атанасія про святого Антонія Великого глибоко вразила Єроніма, відкривши йому духовні глибини єгипетського чернецтва. Згодом він узагальнив цей досвід у власній книзі «Життя монахів», присвяченій подвигам славетних пустельних Отців.
Близько 383 року чернець повернувся до Рима, де став радником і секретарем Папи Дамасія I. Понтифік доручив йому здійснити новий повний переклад Книги Псалмів та Нового Завіту латиною, з чим Єронім блискуче впорався.
Після відновлення мандрівок до Палестини, Антіохії та Александрії у 385 році він поступово переклав решту книг Біблії. Усі ці переклади лягли в основу «Вульгати», яка й дотепер залишається офіційним латинським варіантом Святого Письма в лоні Католицької Церкви. Паралельно з перекладацькою діяльністю Єронім створював розгорнуті коментарі та передмови до біблійних книг.
Особливу увагу в коментарях до книги пророка Ісаї він приділяв уривкам про преображення творіння у Христі, згадуючи пророцтво: «Лев, як віл, солому їстиме… Не чинитимуть лиха ані шкоди» (Іс. 65, 25). Завдяки давньому переказу про те, як святий витяг скалку з лапи лева в пустелі й цим приручив звіра, на іконах його часто зображують поруч із цим хижаком. Обов'язковими атрибутами на полотнах також є гори книжок, що символізують головний талант святого, або сюжет, де він розмірковує про вічність перед людським черепом чи розп'яттям.
Набутий чернечий досвід дозволив Єроніму заснувати власний монастир у Вифлеємі. Він щиро вірив, що перед тим, як іти на повну самотність, подвижник мусить навчитися співіснувати у спільноті. Цей етап його життя поетично описує ранковий гімн Утрені: «Бажанню вірний жити в самотині осів в яскині, де Ісус родився, тримав постійно тіло в умертвінні, щоб Отцеві в дар зложити».
Святий активно боровся з тогочасними єресями, створюючи спростувальні богословські трактати. Окрім протистояння аполлінаризму, він виступив проти вчення Пелагія, який заперечував необхідність Божої благодаті для спасіння, наголошуючи виключно на власних зусиллях людини. Результатом цієї боротьби став фундаментальний догматичний твір «Проти пелагіан». Незламність богослова у цих диспутах церковні гімни також порівнюють із люттю лева: «Ворожі напади корив в своїх промовах, до лева гнімного подібний».
Помер святий Єронім орієнтовно у 420 році. Він залишив величезну спадщину: листи, проповіді, історичні праці, догматичні трактати та біблійні коментарі. Його непереборний інтерес до Святого Письма пояснювався не просто літературним чи історичним захопленням, а глибоким прагненням через нього долучитися до живого Христа. Саме тому його крилатий вираз звучить так гостро і водночас правдиво: «Хто не знає Святого Письма, не знає Христа». У день його пам’яті вірні звертаються до Бога з молитвою: «Боже, Ти дав святому Єроніму, пресвітеру, живу і палку любов до Святого Письма; вчини, щоб Твій народ досита живився Твоїм словом і знайшов у ньому джерело життя».