Вебсайт православного суспільства

Це місце, де люди можуть знайти духовний зв'язок з Богом...

На Таїнства в Капличці не має та не може бути кошториса.
Саме Бог є творцем Таїнства, а батюшка лише знаряддя в Божих руках.
"Рекомендовані" ціни не зобов'язують до сплати. Треби виконуються в будь-якому разі.

22 жовтня: день пам'яті святого Папи Івана Павла ІІ у церковному календарі

22.10.2026 07:03 • RISU
22 жовтня: день пам'яті святого Папи Івана Павла ІІ у церковному календарі

Щорічно 22 жовтня у лоні Католицької Церкви вшановують пам'ять святого Івана Павла ІІ, який увійшов в історію як перший понтифік слов'янського походження.

Майбутній Папа з'явився на світ 18 травня 1920 року в містечку Вадовіце, розташованому неподалік від Кракова, отримавши ім'я Кароль Йозеф Войтила. Фундамент його християнського виховання заклала родина, а здобувати вищу освіту він розпочав 1928 року на філософському факультеті Ягеллонського університету. Проте через початок німецької окупації навчальний процес довелося перервати. У той складний період Каролю довелося трудитися на водоочисній станції, в каменоломні та на хімічному заводі «Сольвей». Одночасно він грав на сцені підпільного театру, складав вірші та п'єси, а впродовж 1942–1944 років таємно відвідував заняття в Краківській духовній семінарії.

Священиче служіння Кароля Войтили розпочалося у 1946 році. Згодом він поглиблював свої знання в Папському університеті святого Томи Аквінського (відомому як Ангелікум), а також у вишах швейцарського Фрібура та бельгійського Лювена. У 1948 році, після успішного захисту докторської праці в Ангелікумі на тему «Питання віри в працях святого Івана від Хреста», він повернувся до Кракова.

На батьківщині він поєднував душпастирську роботу з подальшою науковою діяльністю. В Ягеллонському університеті він здобув другий докторський ступінь — із морального богослов'я, захистивши дисертацію про можливості побудови християнської етики на філософській базі Макса Шеллера. Він викладав у Краківській семінарії, а також у Ягеллонському та Люблінському університетах, причому в останньому з 1956 року очолював кафедру етики.

Важливим етапом стало 1958 рік, коли Кароля Войтилу було висвячено на єпископа міста Кракова.

Перебуваючи у статусі єпископа в країні з соціалістичним ладом, він чітко усвідомлював усі загрози тоталітарної системи, насамперед для духовності пастви. Протягом усього життя він відкрито критикував комунізм, і чимало дослідників відзначають його вагомий внесок у майбутній розпад Радянського Союзу.

Досвід роботи на різноманітних підприємствах допоміг йому краще зрозуміти проблеми робітників, якими цинічно маніпулювала комуністична влада. Пізніше, вже зійшовши на папський престол, він присвятить цій темі окрему енцикліку під назвою «Laborem exercens» («З праці своєї»).

У 1950-х роках уряд Польщі вирішив збудувати пролетарське передмістя Нова Гута як противагу старовинному Кракову. Проєкт задумувався абсолютно «новим», соціалістичним, позбавленим будь-яких натяків на багатовікову історію. Проте, на подив партійних функціонерів, місцеві мешканці, більшість із яких працювали на металургійному комбінаті, виступили з вимогою звести католицький храм. Цю ідею гаряче підтримав єпископ Кароль Войтила. Попри опір влади, після масових протестів у 1957 році дозвіл на будівництво таки надали. Войтила особисто встановив хрест на ділянці майбутньої церкви, а у 1979 році вже як Папа Римський урочисто освятив її.

У 1967 році Кароль Войтила став кардиналом. Як один із наймолодших ієрархів він брав активну участь у засіданнях Другого Ватиканського Собору, долучившись до створення Пастирської конституції «Gaudium et Spes» («Радість і надія») та Декларації «Dignitas Humanae» («Гідність людини»).

Дух і рішення Другого Ватиканського Собору визначатимуть усю подальшу діяльність Войтили як краківського пастиря, а згодом і очільника Вселенської Церкви. Керуючись цими принципами, у 1972 році він скликав архиєпархіальний Синод у своїй дієцезії.

У жовтні 1978 року він очолив Католицьку Церкву як Іван Павло ІІ, одразу взявши курс на її оновлення. Його понтифікат увійшов в історію безпрецедентною кількістю подорожей: він відвідав місця, де до нього не ступала нога жодного понтифіка, і сміливо вступав у діалог із тими, з ким раніше Ватикан уникав контактів. Загалом він здійснив 104 закордонні візити, побувавши у 129 державах світу.

На початку свого служіння Папа пережив жахливий замах: 13 травня 1981 року на площі святого Петра в Римі в нього стріляв турецький бойовик Мехмет Алі Агджа. Понтифік переніс складну й тривалу операцію, після чого повернувся до справ. А через два роки він наважився на благородний вчинок — відвідав свого нападника у в'язниці, де поспілкувався з ним як із братом і пробачив.

Іван Павло ІІ активно розвивав екуменічний рух та міжрелігійний діалог. Він уперше в історії Папства відвідав синагогу в Римі (1986) та мечеть у Дамаску (2001), здійснив візит до православної Румунії (1999), виступив у лютеранському храмі та звершив спільну молитву з Архієпископом Кентерберійським, очільником Англіканської Церкви. У своїй енцикліці «Ut unum sint» («Щоб усі були одно») та інших документах він закликав до подолання розколів. Починаючи з 1986 року, він започаткував традицію спільних молитов за мир в італійському місті Ассізі за участі лідерів різних конфесій.

Понтифік відмовився від застарілого католицького ексклюзивізму. На межі тисячоліть він офіційно визнав провини Церкви у минулому — переслідування інакодумців, порушення прав інших народів, Хрестові походи тощо. Цьому була присвячена його апостольська листівка «Tertio millenio adveniente» («Наближення третього тисячоліття»), а в 2000 році він здійснив акт публічного покаяння. Окрім того, він реабілітував таких історичних діячів, як Галілео Галілей, Джордано Бруно та Ян Гус.

Особливою сторінкою його життя була доля переслідуваних вірян в Україні. Іван Павло ІІ вивчив українську мову та виголошував нею проповіді. У 1988 році він звернувся до українців із посланнями «Ідіть по всьому світу» та «Великий дар хрещення» з нагоди тисячоліття Хрещення Русі. У 1995 році до 400-річчя Берестейської унії він написав послання «Світло Сходу» та «З великою радістю». Під час зустрічі у Ватикані з генеральним секретарем СРСР Михайлом Горбачовим у 1989 році він обговорив статус забороненої Української Греко-Католицької Церкви, згодом підтримавши її вихід із підпілля та легалізувавши єпископів. Окрім того, він засудив Голодомор 1932–1933 років як геноцид українського народу.

З 23 по 27 червня 2001 року він здійснив історичний візит до України. Приземлившись у Києві, Папа побував у греко-католицькій церкві святого Миколая на Аскольдовій могилі, вшанував пам'ять жертв репресій у Бабиному Яру та Биківнянських могилах, а також відслужив Літургію на спортивному комплексі «Чайка».

Зі столиці Іван Павло ІІ вирушив до Львова. Він зупинився в Митрополичих палатах собору святого Юра, відвідав вірменський та латинський катедральні собори, відслужив велелюдні богослужіння на іподромі та проголосив блаженними 28 новомучеників УГКЦ, які постраждали від тоталітарних режимів. Також він освятив наріжний камінь для духовної семінарії та Українського католицького університету.

Серед здобутків його понтифікату — масштабне оновлення церковного законодавства. Він оприлюднив новий Кодекс Канонічного Права (1983), Кодекс Канонів Східних Церков (1990) та Катехизм Католицької Церкви (1992). Для підтримки інституту сім'ї у 1982 році він заснував Папську раду у справах сім'ї та започаткував традицію проведення Всесвітніх днів молоді.

Папа запропонував революційне для католицького вчення осмислення людської тілесності, відоме як «богослов'я тіла». У цьому вченні статевість розглядається як гармонійне поєднання тілесного, душевного й духовного вимірів особистості, призначене для реалізації покликання до любові.

Реагуючи на розвиток біомедицини, Іван Павло ІІ твердо став на захист людського життя від моменту зачаття до природної кінцівки. У 1985 році він заснував Інститут біоетики, а в енцикліці «Evangelium Vitae» («Євангеліє життя») противопоставив комерціалізованій «культурі смерті» гуманістичну «культуру життя».

Святий Папа Іван Павло ІІ залишив величезну літературну та богословську спадщину, що охоплює енцикліки, послання, філософські трактати та поезію.

Він відійшов у вічність 2 квітня 2005 року. Через шість років його причислили до лику блаженних, а у 2013 році завершився процес канонізації, який наступного року затвердив Папа Франциск. День його офіційної інтронізації — 22 жовтня — тепер щороку відзначається Католицькою Церквою як день його молитовного спомину.


Публікація вийшла у рамках проєкту РІСУ "Свята Літургійного року".

МОНОбанка для тих, хто бажає підтримати проєкт.

##DONATE_TEXT_BLOCK##

← Всі новини