Двадцять дев'ятого вересня в Україні припадає день скорботної пам’яті жертв Бабиного Яру — однієї з найстрашніших сторінок історії Голокосту. Накануні та протягом дня в Національному історико-меморіальному заповіднику традиційно збираються урядовці, дипломатичні представники та очільники різноманітних релігійних громад.
Головним моментом дня є загальна міжконфесійна молитва, під час якої духовні лідери вшановують пам'ять невинно загиблих. Окрім цього, впродовж усього дня відчинена Символічна синагога під назвою «Місце для роздумів», де кожен охочий має змогу усамітнитися для молитви та роздумів.
Історичні події розгорнулися у 1941 році, коли 29–30 вересня загарбники здійснили в окупованому Києві перший масовий розстріл мирних цивільних громадян, які не мали зброї.
Протягом періоду з 29 вересня до 11 жовтня 1941 року підрозділи СС винищили практично всю єврейську громаду міста, знищивши понад 50 тисяч осіб, серед яких були жінки, діти та чоловіки. Зокрема, у перші дві доби фашисти позбавили життя близько 34 тисяч людей, а під час хвиль розстрілів 1, 2, 8 і 11 жовтня загинуло ще приблизно 17 тисяч мешканців.
Для страти було обрано урочище Бабин Яр — глибоку балку на північно-західній околиці столиці довжиною в два з половиною кілометри, глибина якої подекуди досягала 50 метрів. Наприкінці вулиці стояли ворота, через які людей заводили партіями по 30–40 осіб. Попереднього їх змушували знімати одяг і віддавати цінності, після чого поліціянти гнали бранців до спеціальних проходів на краю прірви, де на протилежному боці засідали кулеметники. Щойно рів заповнювався кількома шарами людських тіл, їх засипали землею.
Загалом за період Другої світової війни фашистський терор у Бабиному Яру забрав життя, за різноманітними підрахунками, від 100 до 150 тисяч людей. Жертвами стали євреї, роми, караїми, полонені червоноармійці, борці українського націоналістичного руху спротиву, пацієнти психіатричної лікарні та представники інших соціальних чи національних меншин, котрих гітлерівці вважали «небажаними».